Невідомий відомий Валерій Маренич
80-річний ювілей легенди національної пісні, мистецького бренду України!

У 1950-1980-ті багато українських виконавців виїжджали працювати в москву. Серед них були музиканти, вокалісти, композитори, представники розмовного жанру. Валерій Маренич з Антоніною Сухоруковою 1970 року приїхали з москви в Україну! 1973-го до них долучилася Світлана, якій сповнилося 18. Вони перебували на піку популярності, їх повсюдно запрошували і всі хотіли їх бачити. Система ж робила свою чорну справу, “винних” і “неугодних” з лінією “рідної комуністичної партії” мусили покарати. Мареничів старалися очорнити і зробити зрадниками.

Кіровоград
Валерій не був першим хлопцем Антоніни. Зустрілися тоді, коли зароджувалася нова хвиля на естраді. Уперше зустрілися за кулісами, де він, одиноко стояв. Придивилася до нього. Він мав сценічну фактуру, вів себе скромно. Йому чогось бракувало, на сцені виглядав якось незграбно, до його зросту чогось бракувало.
Валерій у москві співав у дуеті з Антоніною. Через дуже короткий час його потягнуло в Україну, додому. На початку літа 1970 року купили найдешевші квитки і в плацкартному вагоні поїхали в Кривий Ріг, до батьків Валерія. Ось там Маренич увімкнув магнітофон і дав послухати Тоні п’ять чи шість своїх пісень. Дані вокальні в нього прекрасні, тембр приємний, оксамитовий, але спів був кострубатий, якийсь необтесаний. А коли узяв у руки гітару, все вписалося і стало органічним. Разом готували концертні номери. Найближче був Кіровоград. Поїхали на прослуховування. Ось так першим місцем роботи майбутніх учасників тріо Мареничів стала Кіровоградська обласна філармонія.
Новачки мали свої концертні дуетні номери, входили до складу збірного філармонійного ансамблю “До-ре-мі”. Співали народні пісні у власній обробці, повсюдно “на біс” звучала “Червона рута” Володі Івасюка, яка стала піснею з пісень!
У Кіровограді Тоня на початках була на своєму дівочому прізвищі Сухорукова, а вже на початку 1971-го, після одруження, отримала паспорт, стала Маренич. Весілля не було, лише розписалися у ЗАГСі.
23 лютого 1971 року згідно з наказом директора Кіровоградської обласної філармонії вокалістів Мареничів звільнили з роботи за згодою сторін.
Віталій з Антоніною влаштувалися в Гур’євську філармонію у Казахстані, мали назву “Ритми ХХ століття”. Об’їздили республіку вздовж і впоперек. Співали українських пісень, їх з нетерпінням чекали на кожному концерті. Не було дійства без аншлагу.
На гастролях у Новосибірську, в готелі, Валерій з Антоніною слухали музичну радіопередачу. З ефіру почули дует хлопців, і Тоня, сама того не сподіваючись, напророчила подальшу долю: “Треба робити тріо, дуетів “розвелося” занадто!”
У Сімферопіль для отримання гастрольного посвідчення і здачі концертної програми разом з “Ритмами ХХ століття” з міністерства культури урср приїхала Ірина Кошиць. Мареничі їй дуже сподобались, а вона їм. Приваблива жінка, набагато старша від Валерія і Антоніни, стала їхньою покровителькою. За її рекомендацією дует запросили у Ворошиловград. Вони ж у неї ніколи нічого не просили.
Ірина Анатоліївна походила з роду відомого хорового диригента Олександра Кошиця, аранжувальника відомого на весь світ “Щедрика”. Завдяки їй доля Мареничів вирішилася на користь України та української пісні. Сталося це диво в українському Криму.

Ворошиловград. Рівне.
Радянська влада двічі перейменовувала Луганськ і Ворошиловград. На жаль, жодної згадки про працю Мареничів під її прапором місцева філармонія не залишила ніде і ніколи. Кінець лютого-початок березня 1973 року – Валерія з Антоніною прийняли тут на роботу.
Пробули там недовго. На зборах колективу обох почали поганити, Мареничі з українськими піснями не вписувалися в ті рамки, які там хотіли бачити. На тому непорозумінні була присутня Ірина Кошиць. Досвідчена киянка підійшла і заспокоїла: “Не заїдайтеся з ними. Бачите, що тут нема з ким розмовляти”. Кошиць зробила все, щоб її улюбленці поїхали в Рівне.
19 липня 1973 року Валерія і Антоніну зарахували у штат Рівненської філармонії на посаду вокалістів-солістів естради. Поліщуки полюбили Валерія і Антоніну, концертні зали аплодували їм повсюдно. …А 15 вересня того ж 1973-го дует звільнився.
І було це так. Після репетиційного періоду виїхали на гастролі по Україні. В Криму, в готельному номері пролунав телефонний дзвінок. У слухавці почувся голос директора Волинської філармонії Геннадія Місана: “Нам терміново потрібні солісти у ВІА “Світязь”! Зриваються гастролі!” Пообіцяв підвищити оклади, пошити костюми, а найголовніше – забезпечити квартирою! Мареничі виставили свою умову – створення тріо. “Так, я згодний!” – вигукнув голос у трубці.
Відчувалася рука Ірини Кошиць – підказала Місанові, де вони гастролюють і що має з ними робити.

Як розкусити людину за 5 хвилин, не ставлячи їй жодного питання? 🐕
Ми звикли оцінювати людей за словами, одягом чи статусом. Але найжорстокіші тирани можуть бути галантними, а найбільші брехуни — красномовними. Є лише один "детектор брехні", який майже неможливо обдурити.
Це ставлення до тих, хто слабший. До тварин.
Ось 5 істин про нас і наших менших братів, які розкривають душу краще за будь-якого психолога:
1️⃣ Тест на безкорисливість. Любов до тварин — це не просто «добре серце». Це здатність на емпатію без вигоди. Кіт не купить тобі подарунок. Собака не підвищить твій статус в інстаграмі. Вони просто є. І якщо ти піклуєшся про того, хто не може тобі "віддячити" — отже, в тобі є щось глибше за холодний розрахунок.
2️⃣ Дзеркало твоєї сили. Психологи кажуть: те, як ми реагуємо на тварин — це дзеркало нашого ставлення до слабкості. Якщо тебе дратує, що кіт нявкає, а пес лізе з лапами — це означає, що ти не вмієш справлятися з безсиллям. Тебе бісить, коли хтось "незручний". І повірте, так само ця людина буде ставитися до дітей, літніх батьків чи партнера у скрутну хвилину.
3️⃣ Вміння чути тишу. Тварини не говорять словами. Вони говорять настроєм, поглядом, вібрацією. Люди, які їх розуміють, мають рідкісний дар: чути без звуку і відчувати без пояснень. Це вищий пілотаж емоційного інтелекту.
4️⃣ Зняття масок. Хочеш пізнати справжню людину? Подивися, як вона поводиться з тим, хто їй НЕ вигідний. Хто не підтакує і не робить компліментів. Там, де немає соціальної гри, зникає фальш. Людина або має серце, або ні. Третього не дано.
🌱 А тепер — думка, яка може змінити все.
Якщо ми говоримо про справжню, глибоку людяність, то чи може вона бути вибірковою? Чи чесно це — гладити собаку, називаючи її другом, і водночас платити за вбивство корови чи ягняти просто заради смакової звички?
Вегетаріанство — це не дієта. Це логічне продовження тієї самої любові й емпатії, про яку ми говорили вище. Це вибір не завдавати болю тим, хто так само відчуває страх, прив'язаність і біль, як і наші домашні улюбленці. Розширте своє коло співчуття. Нехай воно не закінчується на порозі вашого дому. Бо справжня Любов не ділить світ на "друзів" і "їжу". ❤️

#психологія #тварин #емпатія #вегетаріанство #людяність #саморозвиток #ЗнанняНепідвладнеЧасу #ВячеславДроздов

Він ділив свій дім із дев’ятнадцятьма котами одночасно. І коли один із них зник, він відповів не панікою й не гнівом, а одним із найніжніших газетних оголошень, які коли-небудь з’являлися в пресі.

Цією людиною був Марк Твен.

Автор «Пригод Тома Сойєра» та «Гекльберрі Фінна» був відомий своїм гострим розумом, моральною ясністю та здатністю одним рядком викривати людську дурість. Але вдома сатира відступала. Там Твен із майже благоговійною серйозністю обожнював котів.

Не одного.
Не двох.

У різні періоди життя з ним мешкало до дев’ятнадцяти.

І звичайних імен він не визнавав. Його котів звали Аполлінаріс, Вельзевул, Баффало Білл, Сатана, Саур-Меш, Зороастр і Соупі Сал. Він вважав, що коти заслуговують на імена з характером і вагою. Кіт, на його думку, — не прикраса інтер’єру. Це особистість.

«Я просто не можу встояти перед котом, — писав він, — особливо якщо той муркоче».

Друзі помічали, як легко він відволікався на них. Розмова могла обірватися на півслові — просто щоб погладити кота, який проходив повз. Листи писалися з котом на плечах або на колінах. Про них він говорив не як про хатніх улюбленців, а як про вищі істоти, які великодушно терплять людське товариство.

«Це найчистіші, найхитріші й найрозумніші створіння, яких я знаю, — писав він, додаючи з сухим гумором, — звісно, окрім дівчини, яку ти кохаєш».

Серед усіх котів один був особливим.

Бамбіно.

Чорне кошеня, що належало його доньці Кларі, швидко стало улюбленцем усього дому. Великий, насичено-чорний, із густою оксамитовою шерстю та ледь помітною білою смужкою на грудях — для тих, хто його любив, він був неповторним.

А потім одного дня він зник.

Твен був безутішний. Це була не дрібна прикрість — це була втрата. І він зробив те, що зробив би будь-який відданий опікун кота, помножений на талант великого письменника. Він розмістив оголошення в газеті New York American.

Це було не звичайне оголошення про зниклу тварину.

Це був маленький літературний твір:

«Великий і насичено чорний; густа, оксамитова шерсть; має ледь помітну білу смужку на грудях;
важко знайти в темряві».

Останній рядок — тихо дотепний і глибоко ніжний — змушував усміхатися тоді й усміхає досі.

Люди відгукувалися масово. Незнайомці приходили до дому Твена з чорними котами, впевнені, що знайшли Бамбіно. Твен уважно, чемно й серйозно оглядав кожного.

Жоден не був його котом.

А потім — як це часто буває з котами — Бамбіно повернувся сам.

Без рятувальної операції. Без пояснень. Без вибачень. Просто прийшов додому, коли вважав за потрібне, ніби нічого незвичного не сталося.

Твен був у захваті. Оголошення виявилося зайвим. У власній свідомості Бамбіно ніколи не губився — він просто був деінде.

Твен часто казав, що може судити про людину за її ставленням до котів:

«Коли чоловік любить котів, — писав він, — я його друг і товариш без жодних додаткових знайомств».

Це була не просто сентиментальність. У часи, коли жорстокість до тварин була звичною й майже не піддавалася сумніву, Твен відкрито писав про їхній розум, емоції та право на доброту. Він вірив: те, як людина ставиться до тварин, говорить про неї більше, ніж слова.

Великий сатирик, який легко розбивав лицемірство, у приватному житті був лагідним, терплячим і відкрито ніжним до малих живих істот.

Він давав котам кумедні імена.
Сумував за ними, коли вони зникали.
Писав поезію, замасковану під газетні оголошення.
Дозволяв їм переривати свою роботу й думки.

І тим самим показував мудрість, яка не має нічого спільного з дотепністю.

Марк Твен помер у 1910 році. Він залишив після себе романи, що змінили американську літературу, і рядки, які досі ріжуть по суті.

Але він залишив і тихішу правду.

Життя з котами — з терпінням, гумором і м’якістю —
це не відволікання від величі.

Це її частина.

Іноді найгостріший розум у кімнаті — це той, що готовий зупинитися, нахилитися й прислухатися до муркотіння.

#fblifestyle

Повітряна атака Росії може застати українців будь-де — навіть під час звичайної прогулянки з песиком. Гучні звуки дронів та робота ППО лякають домашніх улюбленців та їхніх власників. "Навіть у такі моменти залишається одне: ми тримаємось разом, люди й тварини. Ми заспокоюємо їх, а вони — нас", - написала жителька Сум, авторка відео. 📹 happy_dog_family_ua/Instgram

День святкової їжі для нужденних тварин
День святкової їжі для нужденних тварин (Holiday Food Drive for the Needy Animals Day) відзначають 11 грудня та присвячений Дню захисту тварин. Ця подія започаткована у США та актуальна у всьому світі.

День збору їжі для нужденних тварин — це свято милосердя та день, присвячений підтримці вразливих тварин у всьому світі. Цей день заохочує людей з різних верств суспільства жертвувати їжу місцевим притулкам для тварин і долучатися до волонтерської діяльності, привертаючи увагу до долі мільйонів бездомних, голодуючих або нелікованих тварин-компаньйонів.

Значення Дня святкової їжі для нужденних тварин
Цей день має на меті не лише забезпечити тварин їжею, але й визнати важливу роль, яку тварини відіграють у нашому житті та навколишньому середовищі. Це заклик до дій для любителів тварин і суспільства об’єднатися на підтримку цих істот, яким часто не вистачає любові та уваги, які отримують наші домашні улюбленці.

Історичний контекст
1824 – Заснування R.S.P.C.A. у Великій Британії.
1869 – Заснування першого притулку для тварин у США
1975 – Публікація книги Пітера Сінгера “Визволення тварин”, що започаткувала рух за права тварин.
1980 – Створення організації “Люди за етичне поводження з тваринами” (People for the Ethical Treatment of Animals, PETA).
Як взяти участь
Організація збору продуктів харчування. Подумайте про організацію збору їжі або іграшок для домашніх тварин, попросивши учасників принести речі для місцевих притулків.
Залучайте місцеві продуктові комори та організації на кшталт “Їжа на колесах”, щоб вони включали корм для домашніх улюбленців у свої роздачі.
Проводьте час як волонтери в місцевих притулках для тварин.
Донати. Пожертвуйте притулкам їжу, ковдри, ліжка та іграшки. Грошові пожертви також мають вирішальне значення для їхньої діяльності.
Поділіться своєю діяльністю та досвідом у соціальних мережах, використовуючи хештег #HolidayFoodDriveForNeedyAnimalsDay.
Інформуйте інших про важливість захисту тварин і про те, як вони можуть зробити свій внесок.
Чому це важливо
Ваші внески допомагають полегшити страждання тварин у притулках і на вулицях.
Пожертви полегшують фінансовий тягар притулків, дозволяючи їм спрямовувати ресурси на інші нагальні потреби.
Участь у таких заходах сприяє формуванню почуття спільноти та спільної мети.
Допомога тваринам, які її потребують, дає відчуття власної значущості та сприяє особистому добробуту.
День святкової їжі для нужденних тварин – це більше, ніж просто день пожертвувань, це рух до більш співчутливого світу. Беручи участь в акції, ми не тільки допомагаємо нужденним тваринам, а й долучаємося до більш широкої бесіди про добробут і права тварин. Давайте використаємо цей день, щоб змінити життя тварин на краще і надихнути інших зробити те ж саме.

Міжнародний день захисту прав тварин
Щорічно в той самий день, що й День прав людини – 10 грудня, світова громада відзначає Міжнародний день захисту прав тварин.

Міжнародний день захисту прав тварин в історії
Дату, що запропонувала Генеральна асамблея ООН в 1998 році, було обрано не випадково – вона підкреслює, що тварини мають такі самі права на життя та свободу, як і людина.


Мета заснування події Міжнародний день захисту прав тварин
Цей день об’єднує всіх, хто стає на захист тварин, та має на меті привернути увагу людства до морально-етичних проблем пов’язаних з тваринами. Саме тому в усьому світі понад 20 років 10 грудня проводяться масові акції та благодійні заходи. В них активісти закликають відмовитися від жорстокого ставлення до “братів наших менших”. Починаючи з домашніх улюбленців та закінчуючи екзотичними та дикими тваринами, популяція яких з кожним роком стрімко зменшується.

Захист тварин в Україні та світі
Звісно, Україна має свої нормативно-правові акти та закони, які захищають тварин від жорстокого поводження. Але треба зазначити, що в інших країнах закони значно суворіші. Так, в Китаї за вбивство панди злочинець може бути покараний довічним ув’язненням або навіть втратити своє життя. А більшість європейських країн та США карають правопорушників не лише значними штрафами, а й позбавленням волі до 3 років.

Міжнародний день ветеринарної медицини
Міжнародний день ветеринарної медицини (International Day of Veterinary Medicine) відзначається 9 грудня. Це особлива подія, присвячена визнанню життєво важливої ролі ветеринарної медицини у підтримці здоров’я та добробуту тварин. Цей день дає можливість відзначити важку працю та відданість ветеринарних фахівців у всьому світі та віддати належне галузі ветеринарної медицини та людям, які присвятили своє життя цій благородній професії.

Роль ветеринарної медицини
Ветеринарна медицина відіграє вирішальну роль не лише у догляді за домашніми тваринами, але й у підтримці здоров’я населення, безпеці харчових продуктів та збереженні навколишнього середовища. Ветеринари невтомно працюють для захисту здоров’я тварин і людей по всьому світу. Їх робота охоплює широкий спектр діяльності, в тому числі:


обстеження та лікування тварин
проведення операцій
проведення вакцинації
навчання та консультування з питань догляду за тваринами
призначення ліків
Проведення досліджень хвороб
Ветеринари працюють у різних місцях, від приватних клінік і лікарень до лабораторій, зоопарків і навчальних аудиторій. Деякі з них працюють у польових умовах, наприклад, на фермах, ранчо та природоохоронних територіях, надаючи життєво важливі ветеринарні послуги у віддалених регіонах з недостатнім рівнем обслуговування. 1

Хоча багато хто визнає важливість ветеринарів у догляді за домашніми тваринами, їхній вплив виходить далеко за межі приватних будинків. Ветеринарні фахівці відіграють вирішальну роль у підтримці та захисті добробуту сільськогосподарських і харчових тварин. Це відіграє важливу роль у більш широкому контексті громадського здоров’я та безпеки.

Здорові тварини та безпечна взаємодія між людьми і тваринами мають важливе значення для зменшення ризику заподіяння шкоди та запобігання передачі зоонозних хвороб. Своєю роботою, спрямованою на підтримку здоров’я тварин, ветеринари роблять значний внесок у здоров’я громад та екосистем у всьому світі.

Святкування Міжнародного дня ветеринарної медицини
Міжнародний день ветеринарної медицини — ідеальний час, щоб висловити вдячність ветеринарам. Люди можуть відсвяткувати його, подякувавши місцевим ветеринарам, можливо, за допомогою невеликого подарунка або записки з подякою, визнаючи величезну цінність їхньої роботи. Це також чудова нагода дізнатися про останні інновації у ветеринарній медицині, які можуть принести користь як домашнім тваринам, так і суспільству в цілому.

Міжнародний день ветеринарної медицини — це нагадування про важливу роль, яку відіграють ветеринари в нашому житті та житті наших домашніх улюбленців. Це день, щоб оцінити відданість і важку працю цих професіоналів і визнати широкий вплив їхньої роботи на здоров’я населення, безпеку харчових продуктів і збереження навколишнього середовища.

Apple запустила щорічну функцію Replay 2025, яка підбиває підсумки музичної активності користувача. З’явилися нові метрики: «Відкриття» (нові виконавці), «Лояльність» (улюбленці протягом років) та «Повернення». https://channeltech.space/services/apple-music-replay-2025/

День безпородної собаки
День безпородної собаки (National Mutt Day) відзначають у США 2 грудня та 31 липня. У цей день, приділяють увагу всім собакам змішаних порід. Цих собак часто ігнорують на користь чистокровних побратимів, але вони такі ж милі та заслуговують на любов та сім’ю у всьому світі.

День безпородної собаки, що відзначається двічі на рік – 31 липня та 2 грудня, — це особливий день, присвячений підтримці, порятунку та вшануванню собак змішаних порід. Цей день має на меті підвищити обізнаність про долю собак змішаних порід у притулках і заохотити до прилаштування цих часто ігнорованих, але однаково милих домашніх улюбленців.

Історія створення Дня безпородної собаки
День дворняжок був заснований захисницею тварин і біхевіористкою Колін Пейдж, щоб підкреслити чарівність і важке становище собак змішаних порід. Ці собаки часто стикаються з проблемами в пошуку домівки через те, що перевага віддається чистокровним породам, хоча змішані породи часто мають найкращі якості різних порід. А багато людей прагнуть завести “брендову” модну собачку, це відповідає трендам сучасної культури споживацтва та понтів для соцмереж.

Важливість змішаних порід
Собаки змішаних порід, або “шавки”, унікальні за своїм генетичним складом, що часто призводить до поєднання ознак різних порід. Така різноманітність може призвести до меншої кількості проблем зі здоров’ям і поєднання найкращих характеристик їхніх батьківських порід.

Святкування Дня безпородної собаки
Взяти песика в родину
Один з найкращих способів відсвяткувати День безпородної собаки — взяти собаку змішаної породи з притулку. Ці притулки наповнені люблячими шавками всіх форм і розмірів, які чекають на вічний дім. Приймаючи шавку, ви не тільки рятуєте життя, але й звільняєте місце для інших тварин, які цього потребують.
Волонтерство в притулках для тварин
Для тих, хто не готовий до усиновлення, волонтерство в місцевих притулках для тварин – чудовий спосіб долучитися до Дня безпородної собаки. Волонтери можуть допомагати доглядати за собаками, шукати їм домівки та підвищувати обізнаність про переваги утримання собак змішаних порід.
Лікування вашої дворняжки
Власники собак змішаних порід можуть відсвяткувати цей день, пригостивши своїх улюбленців спеціальними заходами, іграшками або ласощами. Це день, коли варто цінувати радість і товариство, які ці собаки приносять у наше життя.
Переваги володіння дворнягою
Переваги для здоров’я. Змішані породи собак часто мають менше проблем зі здоров’ям, ніж чистокровні, завдяки різноманітному генофонду.
Унікальні особистості. Кожна шавка має унікальність, поєднання рис своїх батьківських порід, що робить їх єдиними у своєму роді компаньйонами.
Адаптивність. Дворняжки дуже добре пристосовуються, добре вписуються в різні сім’ї та способи життя.
День безпородної собаки– це більше, ніж просто вшанування собак змішаних порід, це рух, спрямований на зміну уявлень про усиновлення домашніх тварин і привернення уваги до незліченної кількості собак змішаних порід, які потребують домівки. Це день визнання краси, різноманітності та відданості дворняжок і заохочення більшої кількості людей відкрити свої серця і домівки для цих чудових домашніх улюбленців.

Якщо ви думаєте, що в нашій квартирі живе собака, ви помиляєтеся. У нас мешкає жива, пухнаста істота з іменем Люся, яка впевнена, що вона не пес, а дуже мала, але надзвичайно важлива істота. За паспортом (тобто веткнижкою) вона — Шіт-цу. Але за суттю — це ходяча казка з мокрим носом.
Зовні Люся — це шедевр дизайну. Уявіть собі пухнасту кульку з довгою шовковистою шерсткою, з-під якої визирають дві чорні, як маслини, оченята і маленький, завжди вологий носик. Її хвіст, закручений в пишне кільце, гордо майорить на спині, ніби прапор королівства. Коли вона йде, її довга шерсть плавно коливається, а сама вона ступає з такою грацією, наче не по килиму, а по червоній доріжці на кінофестивалі. Ми називаємо це «ефектом повільної камери».
Але вся ця аристократична зовнішність — лише фасад. Характер у Люсі — суцільний контраст. Вона впевнена, що весь світ створений для двох речей: її комфорту та її розваг. Люся — геній вигадування ігор. Її улюблена називається «А тепер кидай, а я буду дивитися з таким виглядом, що тобі стане соромно». Правила прості: ви кидаєте їй м'ячик, а вона, замість того щоб бігти, сидить і дивиться на вас спокійним, трохи зверхнім поглядом. Мовляв: «Ти серйозно? Ти очікував, що я, княжна, буду метушитися? Сам іди, принеси».
Її друге хобі — сон. Люся спить не так, як звичайні смертні. Вона не спить, а влаштовує виставу «Всі позування для сплячої красуні». То вона витягнеться, як дама на розкішному дивані, то згорнеться калачиком, прикривши носик лапкою, то займе всю подушку, залишивши нам лише маленький куточок. І при цьому періодично важко зітхає, ніби переживає драму вселенського масштабу.
Але найсмішніше — це її ставлення до їжі. Почувши звук відкривається холодильника або шелест пакетика, Люся перетворюється з лінивої аристократки на блискавичну, мініатюрну торнадо. Вона з'являється на кухні миттєво, стоїть на задніх лапках, а її пухнасті вуха, зав'язані в «косички» бантиками, струнко торчать вгору. Її погляд говорить: «Вибачте, це, мабуть, моя порція коштовностей? Я прийшла їх отримати. Дякую».
Незважаючи на весь свій «комедійний» образ, Люся — це наше серце. Коли хтось із нас сумний, вона завжди підійде і тихенько покладе свою пухнасту лапку на коліно. Вона не вимагатиме грати, а просто побуде поруч. У цю хвилину розумієш, що вся її королівська гра — це лише витвір мистецтва, а насправді вона — найвідданіший і найніжніший друг.
Отже, наша Люся — це не просто собака. Це пухнастий антидепресант, майстер релаксу та чотирилапий актор комедійного жанру. Вона нагадує нам кожен день, що життя — це гра, сон має бути комфортним, а любов може поміститися в маленькому тілі з величезним серцем. І що найголовніше — завжди варто носити бантики, навіть якщо вони тобі дуже заважають дивитися. Це стильно. #улюбленці #радість #собака