• ͟У͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟е͟ ͟с͟л͟о͟в͟о͟.͟ ͟Я͟к͟ ͟р͟о͟с͟і͟й͟с͟ь͟к͟і͟ ͟п͟и͟с͟ь͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟ ͟у͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟у͟ ͟м͟о͟в͟у͟ ͟в͟ч͟и͟л͟и͟
    Пишучи у своїх дослідженнях про українсько-російські культурні зв’язки, мені, на диво, досить часто доводиться зустрічатися з комплексом меншовартості серед сучасних українців. Мої читачі часто не хочуть вірити, що серед видатних діячів російської культури, завжди було багато таких, що поважали та цінували українську культуру та українську мову, вважали українське культурне надбання нічим не меншим за російське та взагалі загальнолюдське.
    Чим породжена така зневіра у культурні сили власного народу, мені, як українцю Росії, важко зрозуміти. Іноді навіть здається, що ми, українці Росії, хоч нас і мало, більше віримо та поважаємо власний народ, ніж ті українці, що народилися та живуть в Україні. Правду, мабуть, кажуть, що найтяжчі кайдани це ті, котрі обтяжують душу, особливо, коли ми накладаємо ті кайдани самі на себе. Ось з цією нашою українською меншовартістю, якою ми самі себе й обтяжили, мені б і хотілося поборотися перш за все своєю працею, згадавши ще раз кількох видатних росіян, які любили й поважали українську культуру, та навіть намагалися вивчити українську мову, щоб писати нею свої твори.
    Почнемо з Івана Тургенєва (1818–1883). У 1859 році в Петербурзі він близько знайомиться з учасниками місцевої Української Громади – Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Василем Білозерським, що саме тоді заходилися видавати в російській столиці перший український журнал «Основа». З особливим пієтетом члени петербурзької української Громади ставилися до Марка Вовчка (Марії Вілінської-Маркович).

    Цього ж, 1859 року, Тарас Шевченко присвячує Марку Вовчку свою поезію:
    Недавно я поза Уралом
    Блукав і Господа благав,
    Щоб наша правда не пропала,
    Щоб наше слово не вмирало;
    І виблагав. Господь послав
    Тебе нам, кроткого пророка
    І обличителя жестоких
    Людей неситих. Світе мій!
    Моя ти зоренько святая!
    Моя ти сило молодая!
    Світи на мене, і огрій,
    І оживи моє побите
    Убоге серце, неукрите,
    Голоднеє. І оживу,
    І думу вольную на волю
    Із домовини воззову.
    І думу вольную... О доле!
    Пророче наш! Моя ти доне!
    Твоєю думу назову.

    Вілінська-Маркович справила таке незабутнє враження на Івана Тургенєва, що заради неї він вирішив вивчати українську мову, аби перекласти та видати її найкращі твори російською мовою. І хоч українська мова йому не дуже далася, і врешті-решт до допомоги з перекладом йому довелося долучити Пантелеймона Куліша, але того ж самого 1859 року в Петербурзі друком виходить перша перекладена на російську мову збірка оповідань української письменниці, під назвою «Украинские народные рассказы Марка Вовчка», а наступного, 1860 року, в журналі «Отечественные записки» повість «Інститутка», і в обох творах автором перекладу вказаний Іван Тургенєв.
    Великому російському письменнику, класику російської літератури було за честь стати перекладачем на свою рідну мову творів українки. В російськомовному довіднику «Русские писатели. Биобиблиографический словарь» (Москва, «Просвещение», 1990, т. 1, стор. 148) можна прочитати: «Уже самим названием сборника Тургенев подчеркнул право украинского языка и литературы на самостоятельность, что имело в ту пору большое общественно-политическое значение».
    Нагадаємо ж тут, що і сама Марія Вілінська-Маркович була етнічною росіянкою. Народилася вона в Орловській губернії, і як сама згадувала, мала батька-росіянина, бабцю «по матері – польку та литвинку», а діда «по матері – уродженця Московської губернії». Та одружившись з українцем Опанасом Марковичем, й сама стала свідомою українкою.
    Останнім часом в Україні з’являються дослідження, автори яких намагаються довести, що твори, що виходили під іменем Марка Вовчка, написані більшою мірою Опанасом Марковичем, ніж його дружиною, але ми тут цього питання торкатися не будемо, бо для нас у цій статті важливішим є ставлення Івана Тургенєва до українського слова, ніж щось інше.
    Пригадавши ж видатних росіянок, які під впливом своїх чоловіків стали свідомими українками, назвемо тут і Олександру Єфименко (1848–1918), з дому Ставровських, що народилася в далекій Архангельській губернії, але познайомившись тут з українцем Петром Єфименком, що відбував на російській Півночі політичне заслання, стала згодом визначним українським істориком, автором праці «Історія українського народу», 1906 рік.
    Ще більш цікавою є історія російського поета, якого іноді називали «російським Шевченком», Олексія Кольцова (1809–1842). Кольцов народився у Воронежі, на російській етнічній території, але на півдні Воронезької губернії розташовувалася Східна Слобожанщина, територія колишнього Острогозького слобідського полку, де жило багато українців.
    Кольцов походив з купецької родини, і в торгових справах йому доводилося бувати й на Східній Слобожанщині, і в самій Україні. Українська тематика настільки захопила серце й душу молодого поета, що він не тільки почав писати поезії на українські теми (особливо Кольцов захоплювався чумацтвом), але вивчив українську мову і спробував писати свої поезії українською.
    Збереглося лише три поезії, написані ним по-українськи. Читаючи їх, відразу можна відчути, що писала їх людина, для якої українська мова не є рідною. Але, разом з тим, саме бажання російського поета вивчити українську мову та писати нею, повинно викликати у нас повагу та знищити остаточно той комплекс меншовартості, про який я згадую на початку цієї статті.
    Літературний критик кінця ХІХ століття Михайло Комаров справедливо зазначав: «спроба Кольцова писати по-українськи представляється вкрай цікавою, тим більше, що вона відноситься до того часу, коли на українській мові були надруковані тільки «Енеїда» Котляревського та деякі вірші Гулака-Артемовського, досить поширені в Україні, але навряд чи знайомі Кольцову, що жив постійно в Воронежі і притому взагалі мало знайомому з літературою».
    Нижче наводжу одну з україномовних поезій Кольцова мовою оригіналу, аби ви могли й самі відчути «на смак» це намагання росіянина писати українською.
    Олексій Кольцов
    Возвращение запорозцов с Кавказа
    Видкиль запорозци,
    Видкиль се ийдут?
    Чи от туркив, ляхив?
    Чи из Питенбурха?
    Иль чи за Кубанью
    Рубались дня со три,
    Со чиркесом у горах?
    Здоров, пане хлопцы,
    Здоров пробували;
    А де ж вы козакив
    Ще инших девали?
    Як ихали з дому
    Було вас багацко:
    А теперь щось трошки.
    Один з запорозцив
    Одтак промовляе:
    «Ой, знайте ль вы, братци,
    Де Кубань мутная
    Геть к морю несётся;
    Де лесы и горы,
    Де дики черкисы
    Свои сакли мают;
    Там то ти козаки:
    Там то вси удалы,
    Порубани, мёртвы,
    Навеки застались…»
    (1829, 25 грудня)

    Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії
    https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayinska-mova-i-rosiyski-pysmennyky/...
    ͟У͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟е͟ ͟с͟л͟о͟в͟о͟.͟ ͟Я͟к͟ ͟р͟о͟с͟і͟й͟с͟ь͟к͟і͟ ͟п͟и͟с͟ь͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟ ͟у͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟у͟ ͟м͟о͟в͟у͟ ͟в͟ч͟и͟л͟и͟ Пишучи у своїх дослідженнях про українсько-російські культурні зв’язки, мені, на диво, досить часто доводиться зустрічатися з комплексом меншовартості серед сучасних українців. Мої читачі часто не хочуть вірити, що серед видатних діячів російської культури, завжди було багато таких, що поважали та цінували українську культуру та українську мову, вважали українське культурне надбання нічим не меншим за російське та взагалі загальнолюдське. Чим породжена така зневіра у культурні сили власного народу, мені, як українцю Росії, важко зрозуміти. Іноді навіть здається, що ми, українці Росії, хоч нас і мало, більше віримо та поважаємо власний народ, ніж ті українці, що народилися та живуть в Україні. Правду, мабуть, кажуть, що найтяжчі кайдани це ті, котрі обтяжують душу, особливо, коли ми накладаємо ті кайдани самі на себе. Ось з цією нашою українською меншовартістю, якою ми самі себе й обтяжили, мені б і хотілося поборотися перш за все своєю працею, згадавши ще раз кількох видатних росіян, які любили й поважали українську культуру, та навіть намагалися вивчити українську мову, щоб писати нею свої твори. Почнемо з Івана Тургенєва (1818–1883). У 1859 році в Петербурзі він близько знайомиться з учасниками місцевої Української Громади – Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Василем Білозерським, що саме тоді заходилися видавати в російській столиці перший український журнал «Основа». З особливим пієтетом члени петербурзької української Громади ставилися до Марка Вовчка (Марії Вілінської-Маркович). Цього ж, 1859 року, Тарас Шевченко присвячує Марку Вовчку свою поезію: Недавно я поза Уралом Блукав і Господа благав, Щоб наша правда не пропала, Щоб наше слово не вмирало; І виблагав. Господь послав Тебе нам, кроткого пророка І обличителя жестоких Людей неситих. Світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце, неукрите, Голоднеє. І оживу, І думу вольную на волю Із домовини воззову. І думу вольную... О доле! Пророче наш! Моя ти доне! Твоєю думу назову. Вілінська-Маркович справила таке незабутнє враження на Івана Тургенєва, що заради неї він вирішив вивчати українську мову, аби перекласти та видати її найкращі твори російською мовою. І хоч українська мова йому не дуже далася, і врешті-решт до допомоги з перекладом йому довелося долучити Пантелеймона Куліша, але того ж самого 1859 року в Петербурзі друком виходить перша перекладена на російську мову збірка оповідань української письменниці, під назвою «Украинские народные рассказы Марка Вовчка», а наступного, 1860 року, в журналі «Отечественные записки» повість «Інститутка», і в обох творах автором перекладу вказаний Іван Тургенєв. Великому російському письменнику, класику російської літератури було за честь стати перекладачем на свою рідну мову творів українки. В російськомовному довіднику «Русские писатели. Биобиблиографический словарь» (Москва, «Просвещение», 1990, т. 1, стор. 148) можна прочитати: «Уже самим названием сборника Тургенев подчеркнул право украинского языка и литературы на самостоятельность, что имело в ту пору большое общественно-политическое значение». Нагадаємо ж тут, що і сама Марія Вілінська-Маркович була етнічною росіянкою. Народилася вона в Орловській губернії, і як сама згадувала, мала батька-росіянина, бабцю «по матері – польку та литвинку», а діда «по матері – уродженця Московської губернії». Та одружившись з українцем Опанасом Марковичем, й сама стала свідомою українкою. Останнім часом в Україні з’являються дослідження, автори яких намагаються довести, що твори, що виходили під іменем Марка Вовчка, написані більшою мірою Опанасом Марковичем, ніж його дружиною, але ми тут цього питання торкатися не будемо, бо для нас у цій статті важливішим є ставлення Івана Тургенєва до українського слова, ніж щось інше. Пригадавши ж видатних росіянок, які під впливом своїх чоловіків стали свідомими українками, назвемо тут і Олександру Єфименко (1848–1918), з дому Ставровських, що народилася в далекій Архангельській губернії, але познайомившись тут з українцем Петром Єфименком, що відбував на російській Півночі політичне заслання, стала згодом визначним українським істориком, автором праці «Історія українського народу», 1906 рік. Ще більш цікавою є історія російського поета, якого іноді називали «російським Шевченком», Олексія Кольцова (1809–1842). Кольцов народився у Воронежі, на російській етнічній території, але на півдні Воронезької губернії розташовувалася Східна Слобожанщина, територія колишнього Острогозького слобідського полку, де жило багато українців. Кольцов походив з купецької родини, і в торгових справах йому доводилося бувати й на Східній Слобожанщині, і в самій Україні. Українська тематика настільки захопила серце й душу молодого поета, що він не тільки почав писати поезії на українські теми (особливо Кольцов захоплювався чумацтвом), але вивчив українську мову і спробував писати свої поезії українською. Збереглося лише три поезії, написані ним по-українськи. Читаючи їх, відразу можна відчути, що писала їх людина, для якої українська мова не є рідною. Але, разом з тим, саме бажання російського поета вивчити українську мову та писати нею, повинно викликати у нас повагу та знищити остаточно той комплекс меншовартості, про який я згадую на початку цієї статті. Літературний критик кінця ХІХ століття Михайло Комаров справедливо зазначав: «спроба Кольцова писати по-українськи представляється вкрай цікавою, тим більше, що вона відноситься до того часу, коли на українській мові були надруковані тільки «Енеїда» Котляревського та деякі вірші Гулака-Артемовського, досить поширені в Україні, але навряд чи знайомі Кольцову, що жив постійно в Воронежі і притому взагалі мало знайомому з літературою». Нижче наводжу одну з україномовних поезій Кольцова мовою оригіналу, аби ви могли й самі відчути «на смак» це намагання росіянина писати українською. Олексій Кольцов Возвращение запорозцов с Кавказа Видкиль запорозци, Видкиль се ийдут? Чи от туркив, ляхив? Чи из Питенбурха? Иль чи за Кубанью Рубались дня со три, Со чиркесом у горах? Здоров, пане хлопцы, Здоров пробували; А де ж вы козакив Ще инших девали? Як ихали з дому Було вас багацко: А теперь щось трошки. Один з запорозцив Одтак промовляе: «Ой, знайте ль вы, братци, Де Кубань мутная Геть к морю несётся; Де лесы и горы, Де дики черкисы Свои сакли мают; Там то ти козаки: Там то вси удалы, Порубани, мёртвы, Навеки застались…» (1829, 25 грудня) Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayinska-mova-i-rosiyski-pysmennyky/31234588.html
    WWW.RADIOSVOBODA.ORG
    Українське слово. Як російські письменники українську мову вчили
    Іван Тургенєв став перекладачем творів Марії Вілінської-Маркович
    1
    2Kviews 2 Shares
  • ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ З МИР ЛІКІЙСЬКИХ ДО МІСТА БАР

    Святитель Миколай, один із найшанованіших християнських святих, зазнав спроб знищення мощей у ХІ столітті через напади мусульман на територію Грецької імперії. Турки розоряли Міри Лікійські, де знаходилася гробниця святого. Побоюючись її осквернення, жителі італійського міста Бар вирішили врятувати святиню.

    У 1087 році барські купці, випередивши венеціанців, прибули до Мір. Вони домовилися з ченцями, але, коли ті відмовилися співпрацювати, силоміць відкрили гробницю. Саркофаг був наповнений запашним миром, і мощі перенесли на корабель. Незважаючи на спроби місцевих жителів завадити, святиню вивезли.

    21 травня мощі прибули до Бару, а наступного дня урочисто були перенесені до церкви святого Стефана. Ця подія супроводжувалася численними чудотворними зціленнями. Через рік на честь святителя Миколая побудували нову церкву, освячену папою Урбаном II. Ha Русі свято перенесення мощей було запроваджено за митрополита Іоана ІІ.

    Святий Миколай особливо шанувався як заступник убогих, хворих і подорожуючих. Його образ став символом віри, допомоги та благодаті для українського народу, який з покоління в покоління передавав глибоку шану до Чудотворця.

    З відривного календаря "З вірою в душі" за 9 травня.
    ------------
    ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ З МИР ЛІКІЙСЬКИХ ДО МІСТА БАР Святитель Миколай, один із найшанованіших християнських святих, зазнав спроб знищення мощей у ХІ столітті через напади мусульман на територію Грецької імперії. Турки розоряли Міри Лікійські, де знаходилася гробниця святого. Побоюючись її осквернення, жителі італійського міста Бар вирішили врятувати святиню. У 1087 році барські купці, випередивши венеціанців, прибули до Мір. Вони домовилися з ченцями, але, коли ті відмовилися співпрацювати, силоміць відкрили гробницю. Саркофаг був наповнений запашним миром, і мощі перенесли на корабель. Незважаючи на спроби місцевих жителів завадити, святиню вивезли. 21 травня мощі прибули до Бару, а наступного дня урочисто були перенесені до церкви святого Стефана. Ця подія супроводжувалася численними чудотворними зціленнями. Через рік на честь святителя Миколая побудували нову церкву, освячену папою Урбаном II. Ha Русі свято перенесення мощей було запроваджено за митрополита Іоана ІІ. Святий Миколай особливо шанувався як заступник убогих, хворих і подорожуючих. Його образ став символом віри, допомоги та благодаті для українського народу, який з покоління в покоління передавав глибоку шану до Чудотворця. З відривного календаря "З вірою в душі" за 9 травня. ------------
    355views
  • ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ З МИР ЛІКІЙСЬКИХ ДО МІСТА БАР

    Святитель Миколай, один із найшанованіших християнських святих, зазнав спроб знищення мощей у ХІ столітті через напади мусульман на територію Грецької імперії. Турки розоряли Міри Лікійські, де знаходилася гробниця святого. Побоюючись її осквернення, жителі італійського міста Бар вирішили врятувати святиню.

    У 1087 році барські купці, випередивши венеціанців, прибули до Мір. Вони домовилися з ченцями, але, коли ті відмовилися співпрацювати, силоміць відкрили гробницю. Саркофаг був наповнений запашним миром, і мощі перенесли на корабель. Незважаючи на спроби місцевих жителів завадити, святиню вивезли.

    21 травня мощі прибули до Бару, а наступного дня урочисто були перенесені до церкви святого Стефана. Ця подія супроводжувалася численними чудотворними зціленнями. Через рік на честь святителя Миколая побудували нову церкву, освячену папою Урбаном II. Ha Русі свято перенесення мощей було запроваджено за митрополита Іоана ІІ.

    Святий Миколай особливо шанувався як заступник убогих, хворих і подорожуючих. Його образ став символом віри, допомоги та благодаті для українського народу, який з покоління в покоління передавав глибоку шану до Чудотворця.

    З відривного календаря "З вірою в душі" за 9 травня.
    ------------
    ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ З МИР ЛІКІЙСЬКИХ ДО МІСТА БАР Святитель Миколай, один із найшанованіших християнських святих, зазнав спроб знищення мощей у ХІ столітті через напади мусульман на територію Грецької імперії. Турки розоряли Міри Лікійські, де знаходилася гробниця святого. Побоюючись її осквернення, жителі італійського міста Бар вирішили врятувати святиню. У 1087 році барські купці, випередивши венеціанців, прибули до Мір. Вони домовилися з ченцями, але, коли ті відмовилися співпрацювати, силоміць відкрили гробницю. Саркофаг був наповнений запашним миром, і мощі перенесли на корабель. Незважаючи на спроби місцевих жителів завадити, святиню вивезли. 21 травня мощі прибули до Бару, а наступного дня урочисто були перенесені до церкви святого Стефана. Ця подія супроводжувалася численними чудотворними зціленнями. Через рік на честь святителя Миколая побудували нову церкву, освячену папою Урбаном II. Ha Русі свято перенесення мощей було запроваджено за митрополита Іоана ІІ. Святий Миколай особливо шанувався як заступник убогих, хворих і подорожуючих. Його образ став символом віри, допомоги та благодаті для українського народу, який з покоління в покоління передавав глибоку шану до Чудотворця. З відривного календаря "З вірою в душі" за 9 травня. ------------
    365views
  • Відповідно Геродоту та англійській Герефордській мапі 1285 року на землі теперішньої московської губернії і навколо жили андрофаги. Відповідно літопису Нестора (11-12 століття) і російських антропологів генетиків на теперішній московській області і навколо не існує слов'янських народів. До 17 століття в московському улусі Джучі (Тартарія) правила династія Чингізидів з державною давньо монгольською мовою. Очевидець Астольф де Кюстін (1839 рік): «Московити (сталін перейменував в русскіє) вихідці спільноти племен, які тривалий час були кочівниками, вони ще не забули про кочовий спосіб життя. Петербург це армійський штаб, а не столиця нації. Всі народи, що переселилися з Азії в Європу стоять тут табором немов турки. Московити це дикуни, байдужі до святості даного слова, до всякого правдивого почування, до почуття справедливості. Все у них — тріумфуюча брехня, облуда й обман, брак всякого морального сенсу, відсутність поняття права і обов’язку. Фізичний тип московита — це переважно тип калмика». Гравюра Зиґмунда Герберштайна: улусник-мурза московський (Тартарія) Василь III (1505-1533 роки).
    Відповідно Геродоту та англійській Герефордській мапі 1285 року на землі теперішньої московської губернії і навколо жили андрофаги. Відповідно літопису Нестора (11-12 століття) і російських антропологів генетиків на теперішній московській області і навколо не існує слов'янських народів. До 17 століття в московському улусі Джучі (Тартарія) правила династія Чингізидів з державною давньо монгольською мовою. Очевидець Астольф де Кюстін (1839 рік): «Московити (сталін перейменував в русскіє) вихідці спільноти племен, які тривалий час були кочівниками, вони ще не забули про кочовий спосіб життя. Петербург це армійський штаб, а не столиця нації. Всі народи, що переселилися з Азії в Європу стоять тут табором немов турки. Московити це дикуни, байдужі до святості даного слова, до всякого правдивого почування, до почуття справедливості. Все у них — тріумфуюча брехня, облуда й обман, брак всякого морального сенсу, відсутність поняття права і обов’язку. Фізичний тип московита — це переважно тип калмика». Гравюра Зиґмунда Герберштайна: улусник-мурза московський (Тартарія) Василь III (1505-1533 роки).
    620views
  • Турки, чекаючи на розвантаження в порту Одеси, зняли момент нальоту російських «Гераней» і роботи ППО.
    @timagaryku
    Турки, чекаючи на розвантаження в порту Одеси, зняли момент нальоту російських «Гераней» і роботи ППО. @timagaryku
    395views 1Plays
  • Турки запалили сміття в Німеччині 😳😳#україна #славаукраїні #славазсу #європа #турки
    Турки запалили сміття в Німеччині 😳😳#україна #славаукраїні #славазсу #європа #турки
    2Kviews 13Plays
  • Та НАСРАТИ на ваші заводи! За чотири роки могли вже давно поставки з іншими зробити! Турки, судити, америкоси! Досить вже 🐷🐶 кормити!
    Румунія і Болгарія намагаються звільнити нафтопереробні заводи, що належать російським компаніям, у своїх країнах від американських санкцій — Politico.
    Подібний підхід нещодавно спрацював в Угорщині, прем'єр якої Віктор Орбан домігся від Трампа відстрочки в застосуванні санкцій проти російських нафтових компаній щонайменше на рік.
    У Болгарії вже прийнято закон, що дозволяє уряду тимчасово призначати керівництво НПЗ "Лукойлу" в Бургасі. Також обговорюється можливість його націоналізації. У Румунії подібні заходи називають «крайнім варіантом», при цьому влада готує запит про відстрочку санкцій.
    Бургаський завод забезпечує до 80% потреб внутрішнього ринку палива Болгарії, а НПЗ в Плоєшті покриває близько 20% попиту Румунії. Їх зупинка може призвести до паливного дефіциту і вплинути на енергопостачання сусідньої Молдови.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Та НАСРАТИ на ваші заводи! За чотири роки могли вже давно поставки з іншими зробити! Турки, судити, америкоси! Досить вже 🐷🐶 кормити! Румунія і Болгарія намагаються звільнити нафтопереробні заводи, що належать російським компаніям, у своїх країнах від американських санкцій — Politico. Подібний підхід нещодавно спрацював в Угорщині, прем'єр якої Віктор Орбан домігся від Трампа відстрочки в застосуванні санкцій проти російських нафтових компаній щонайменше на рік. У Болгарії вже прийнято закон, що дозволяє уряду тимчасово призначати керівництво НПЗ "Лукойлу" в Бургасі. Також обговорюється можливість його націоналізації. У Румунії подібні заходи називають «крайнім варіантом», при цьому влада готує запит про відстрочку санкцій. Бургаський завод забезпечує до 80% потреб внутрішнього ринку палива Болгарії, а НПЗ в Плоєшті покриває близько 20% попиту Румунії. Їх зупинка може призвести до паливного дефіциту і вплинути на енергопостачання сусідньої Молдови. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    644views
  • ОДЕСЬКІ ЗАМАЛЬОВКИ⚡ В Одесі не залишилося чоловіків, із якими можна познайомитися для створення сімʼї: ні в кафе, ні на заходах, їх просто немає — усі вони або на війні, або ховаються. Хочу запитати: це так по всій країні? — місцева жителька.

    «Була влітку в Ібіці, там — одні турки й малолітки. Бачила словʼян, але вони одружені. Жінці за 30-35 познайомитися варіантів немає», — додала вона.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    ОДЕСЬКІ ЗАМАЛЬОВКИ⚡ В Одесі не залишилося чоловіків, із якими можна познайомитися для створення сімʼї: ні в кафе, ні на заходах, їх просто немає — усі вони або на війні, або ховаються. Хочу запитати: це так по всій країні? — місцева жителька. «Була влітку в Ібіці, там — одні турки й малолітки. Бачила словʼян, але вони одружені. Жінці за 30-35 познайомитися варіантів немає», — додала вона. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    550views 0Plays
  • ❗️❗️Три російські винищувачі МіГ-31 залетіли в Естонію і літали там 12 хвилин, – Reuters.
    У МЗС назвали інцидент «безпрецедентно зухвалим» і передали ноту протесту послу рф 🤦‍♂️
    🇪🇪Естонія ініціює консультації згідно зі статтею 4 НАТО щодо втручання російських МіГ-31 в повітряний простір країни сьогодні зранку, — прем’єр-міністр Міхал.
    -----------------------------------
    🔥Туреччина збила російський Су-24 після 5 хв(!) порушення повітряного простору країни у 2015 році.
    І так, турки теж у НАТО, росіяни з цим нічого зробити не змогли. Просто факт з історії.
    ------------------------------------
    Велика війна в Європі набагато ближче, ніж хтось там собі уявляє в Німеччині, Франції, Італії чи Іспанії.
    Польща, Литва, Латвія та Естонія навряд чи зможуть протриматись хоча б два тижні…
    Дещо крутішою у протистоянні з кацапами буде Фінляндія.
    ❗️❗️Три російські винищувачі МіГ-31 залетіли в Естонію і літали там 12 хвилин, – Reuters. У МЗС назвали інцидент «безпрецедентно зухвалим» і передали ноту протесту послу рф 🤦‍♂️ 🇪🇪Естонія ініціює консультації згідно зі статтею 4 НАТО щодо втручання російських МіГ-31 в повітряний простір країни сьогодні зранку, — прем’єр-міністр Міхал. ----------------------------------- 🔥Туреччина збила російський Су-24 після 5 хв(!) порушення повітряного простору країни у 2015 році. І так, турки теж у НАТО, росіяни з цим нічого зробити не змогли. Просто факт з історії. ------------------------------------ Велика війна в Європі набагато ближче, ніж хтось там собі уявляє в Німеччині, Франції, Італії чи Іспанії. Польща, Литва, Латвія та Естонія навряд чи зможуть протриматись хоча б два тижні… Дещо крутішою у протистоянні з кацапами буде Фінляндія.
    563views
  • Турки схрестили Rolls-Royce із мопедом і тепер продають шейхам в Еміратах

    У Lampago тканинний салон ручної роботи, литі диски, а також «модна» сумка-багажник і парасолька в дверях. На одному заряді проїжджає приблизно 50 км, а максимум їде 25 км/год.

    Коштує від 25 500 AED.
    Турки схрестили Rolls-Royce із мопедом і тепер продають шейхам в Еміратах У Lampago тканинний салон ручної роботи, литі диски, а також «модна» сумка-багажник і парасолька в дверях. На одному заряді проїжджає приблизно 50 км, а максимум їде 25 км/год. Коштує від 25 500 AED.
    2
    785views 1 Shares
More Results