Митці України...💙💛Михайло Беркос. «На хуторі. Мала Данилівка» (1903)🌻🎨 Про художника: Михайло Андрійович БЕРКОС (1861, Одеса - 1919, Харків) - український художник-пейзажист, педагог. Голова Товариства харківських художників (з 1906). Зазнав помітного впливу європейського імпресіонізму.🎨

#притчі Приборкувач коня Колись жив король, у якого був чудовий, але дикий кінь. Ніхто не міг упоратися з ним. Король оголосив, що щедро нагородить будь-кого, хто приборкає його жеребця. Багато людей, яких спонукали думки про винагороду, намагалися це зробити. Кожен, зібравши всі свої сили, вступав у бій з конем, але ніхто не був достатньо сильний, щоб його здолати. Навіть наймогутніших він скидав чи поранив. Втомлені та розчаровані, претенденти відступали. Пройшов якийсь час, поки одного разу король не побачив, що кінь лагідно підкоряється командам нової людини. Король був уражений і захотів дізнатися, яким чином ця людина досягла успіху там, де так багато інших зазнали невдачі. Приборкувач коня відповів: — Замість того, щоб боротися з вашим жеребцем, я дозволив йому вільно скакати скільки завгодно з власної волі. Зрештою, він утомився і став слухняним. Після цього було неважко потоваришувати з ним і підкорити його. Так само і з розумом. Якщо ми намагаємося боротися і мірятися силою з розумом, то ніколи не досягнемо влади над ним. Слід діяти подібно до мудрого приборкувача коня — дозволяти розуму без обмеження слідувати власним спонуканням і схильностям, доки він не буде готовий добровільно визнати вашу владу. Надайте розуму свободу дій. Не пригнічуйте, а просто спостерігайте та пізнайте його.

13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський. Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому. Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді. У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто. Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта». Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції. Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму. Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання. 3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі. У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає. 2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна. Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги». 20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ. 🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.

#особистості 13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський. Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому. Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді. У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто. Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта». Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції. Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму. Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання. 3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі. У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає. 2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна. Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги». 20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ. 🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.

#архів Його звали Семюел Харлан. Вважають, що він був ветераном Громадянської війни в США. У 1905 році він щоранку сідав на ґанку свого будинку у Вірджинії, загорнутий у вовняне пальто навіть у літню спеку. Мушкет, який він колись носив, давно зник. Як і більшість його товаришів. Але війна й досі жила в його погляді — тихому, далекому, непохитному. Він рідко згадував про битви. Ні про Фредеріксберг, ні про Антітем, ні про ті роки бруду, вогню та смерті. Але його мовчання говорило більше, ніж будь-які слова. Кожна зморшка була спогадом. Кожен подих — неначе невимовне ім’я. Про нього знали лише як про старого на ґанку. Діти шепотіли легенди. Дехто віддавав йому честь. Але всередині Семюел бачив уже зовсім інший світ, який йому був чужим. Поїзди гуркотіли гучніше. Міста росли. Але він тримався за інший час — час честі, болю й жертви. Його тростина тихо постукувала по дереву. Вітер ворушив сиве волосся. І саме в тій миті історія дихала — не в книжках чи парадах, а в самотньому чоловікові, який спостерігав, як згасає останнє світло дня. У США розповідають цю історію про Семюела Харлана — ветерана, який бачив усю трагедію війни. Але на 100% ми не можемо перевірити, чи вона достовірна, чи це лише красива легенда про покоління, яке пережило війну.

"Дуель" Момент тріумфу вже минає, а ворог тільки починає. Один ти, сам, відчуваєш вже минає: хоробрість, сила і дума завершає.   Тремтить моя рука, немає в погляді   вогню. Здається, програно бій.   Та я знаю, що при нагоді,   допоможе мені друг мій. Сюртук на твоїх плечах, Втеча підла вже чекає, Пригода вже у печінках, Розум тебе залишає.   Ось лезо блиснуло, мов змій,   Останній погляд, вже не твій.   І крик душі мов дикий звір...   ти безпощадний лицемір. — Обливатиму тебе тверезістю, Поки не заспокоїться дух твій! — Не лезо блисне, а надія в очах, ще трохи та зроблю крок, я вірю, що разом поборимо і цей жах, і страх, і невпевненість, і зло, і морок — Друже, я борюся поряд з тобою! Не поступлюся - це обовʼязок мій. — І, друже, хоч кров заливає обличчя, Серце б'ється відважно, Ми зустрінемо цю ніч віч-на-віччя, а вмерти з тобою навіть не страшно Які б проблеми нас не застали б: Екзамен, хвороба, чи не дай Боже любов, Товариш завжди поряд з тобою, щоб жити щасливо і завжди без умов! Ми вдвох, а отже не відступимо ні на крок, Хай буря виє, гудуть страшні вітри, наш шлях освітить дружба це наша спільна святая служба Краще на світі не буває, Самому вирішувати свій шлях. Гірше, коли все минає, І в кінці очікує одинокий крах. Разом ми в цій нескоримій боротьбі, і в тиші мовчазній згадаємо, про кожен наш подвиг, і всі моменти, в яких зникає подих. ©Нічний Злодюга & Ася Руда •°•°•°•°•°•°•°• 🎧 ALVED • Love. 😘 Поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка! Завжди раді Вас вітати, ©Штукарі

Опублікуйте ваші товари та речі безкоштовно на маркетплейсі для продажу https://zavskladom.com/ua з унікальним SEO-описом, і за 2–3 години ваше оголошення буде проіндексовано, гарантовано потрапивши в топ-10 пошукових результатів.

#архів Фестиваль товариства "Січ" у Івано-Франківську ( Станиславові), 1908 рік.

☀️Одеса. Каса в Metro. 👰‍♀️Касирка усміхається, вітається, пробиває картку й каже: — Я люблю знизу👀 І починає сканувати 🍌товари 🛒візка… Я трохи розгубився😂 А ви б як зреагували?

⚒️ "Шахтар" розгромив словенський клуб у товариському матчі 🏟 Після перемоги в Лізі Європи "гірники" провели спаринг проти "Бріньє Гросуплє". Арда Туран задіяв гравців, які виходили на заміну в матчі з фінським "Ільвесом", або сиділи в запасі. ⚽️ Резервісти "Шахтаря" без особливих проблем розібралися із суперником, наколотивши 5 м'ячів. Хет-трик на свій рахунок записав Траоре, а ще по одному голу забили Егіналду та Гочолеішвилі. "Шахтар" – "Бріньє Гросуплє" 5:0 Голи: Егіналду, 45, Траоре, 47, 60, 67, Гочолеішвилі, 79 (пен.) 🔜 Наступний матч "гірники" заграють 17 липня проти фінського "Ільвеса". #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport