#особистості 3 травня 1897 року на хуторі Під Лісом поблизу села Озерна (тодішня Австро-Угорщина, нині Тернопільська область) у селянській родині народився Януарій Дем’янович Бортник — видатний український режисер і актор, чиє життя і творчість залишили помітний слід в історії українського театру, але були трагічно обірвані сталінськими репресіями. Ранні роки та освіта Януарій Бортник зростав у багатодітній родині. У юності разом із батьками переїхав до Тернополя, де навчався в Українській гімназії. Ще в шкільні роки він захоплювався музикою і театром, відвідуючи вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська Бесіда». Перша світова війна перервала його навчання, але згодом він завершив гімназію. Саме в цей період Бортник познайомився з Лесем Курбасом, що стало визначальним для його майбутньої кар’єри. Театральна діяльність Творчий шлях Януарія Бортника розпочався в 1915 році в «Тернопільських театральних вечорах», організованих Курбасом. Через проблеми з дикцією він наполегливо працював над собою, використовуючи вправи з камінчиками в роті, і незабаром досяг успіхів. На сцені він виступав під псевдонімом Н. Загребельний, граючи ролі в п’єсах Івана Карпенка-Карого та Григорія Квітки-Основ’яненка. У 1918 році Бортник став актором Українського театру в Тернополі, а згодом приєднався до театру імені Івана Франка у Вінниці. У 1921 році, коли Лесь Курбас очолив Київський театр імені Тараса Шевченка, Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії, яка в 1923 році була реорганізована в третю майстерню театру «Березіль». У цей період він також закінчив першу в Україні школу режисерів при Мистецькому об’єднанні «Березіль». Серед його режисерських робіт 1920-х років вирізняються вистави «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера та «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У 1927 році, після переїзду театру «Березіль» до Харкова, Бортник очолив театр малих форм «Веселий Пролетар», де працював до 1930 року. Його постановки, такі як «Яблуневий полон» Івана Дніпровського та «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера, відзначалися оригінальним стилем і новаторським підходом. На початку 1930-х років Бортник перейшов до Харківського театру музичної комедії, де поставив низку яскравих спектаклів, зокрема «Наталка-Полтавка», «Фіалка Монмартру» та «Перікола». Пізніше він працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та Харківському театрі Революції, де серед його робіт були «Платон Кречет» Олександра Корнійчука та «Соло на флейті» Івана Микитенка. Особисте життя Під час роботи в Тернопільському драматичному театрі Януарій Бортник познайомився з актрисою Ганною Бабіївною, яка стала його дружиною. Їхнє подружнє життя було затьмарене трагічними подіями: у 1937 році Ганну також заарештували, і вона провела п’ять років у таборах ГУЛАГу. Трагічний фінал На піку своєї кар’єри, у 1937 році, Януарій Бортник був заарештований НКВС за звинуваченням у націоналізмі. 16 січня 1938 року його розстріляли в київській тюрмі. Йому було лише 40 років. Бортник став однією з численних жертв сталінських репресій, які знищили багатьох представників української інтелігенції, включно з його другом Лесем Курбасом. Реабілітували режисера лише в 1956 році. Спадщина Януарій Бортник залишив по собі спадщину новаторських театральних постановок і відданого служіння українській культурі. У 1997 році в його рідному селі Озерна встановлено меморіальну таблицю на знак пошани. Його життя — це історія таланту, який не встиг розкритися повною мірою через жорстокість тоталітарного режиму, але продовжує надихати сучасні покоління митців.

3 травня 1891 р. народилася Софія Галечко, хорунжа Легіону УСС. Пішовши добровільно на війну, вона писала: «Мої мрії здійснилися – працюю для України…» Софія Галечко народилася у м. Новий Сонч (нині – Польща). Навчалася у Самбірській народній гімназії, закінчила Університет у м. Грац (Австрія). Була членом української молодіжної скаутської організації «Пласт» та заступницею голови товариства «Січ». На початку Першої світової війни 1914–1918 рр. добровільно вступила до Легіону Українських Січових стрільців, який воював у складі австро-угорської армії проти російських військ. Від 1914 р. Софія Галечко була санітаркою, розвідницею, стрільцем і командиром чоти у 4-й сотні УСС. Відзначилася у боях на Тернопільщині, зокрема 14 вересня 1915 р. вмілими діями на чолі чоти врятувала від поразки стрілецький курінь. У листопаді 1914 р. була нагороджена медаллю за хоробрість. Згодом підвищена у званні до хорунжої. Відзначилася у боях в Карпатах взимку 1914–1915 рр. і в обороні г. Маківка у квітні – травні 1915 р. У 1917–1918 рр. Софія Галечко служила в Коші Легіону УСС (у запасі). Софія Галечко трагічно загинула у серпні 1918 р. в с. Пасічна (нині Івано-Франківської області) – потонула у річці. Похована в Пасічній.

В рамках інформаційно-просвітницького проєкту "Сильні тілом, незламні духом!", започаткованого броварським футбольним клубом з ампфутболу «Ахілес», відділом фізичної культури та спорту Броварської міської ради та управлінням освіти і науки Броварської міської ради було відвідано Требухівський ліцей та Броварський ліцей №6. З учнями навчальних закладів Броварської громади поспілкувалися ветерани – воїни ЗСУ, які отримали поранення і втратили кінцівки під час бойових дій, радник Броварського міського голови Олена Акопян і головний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Броварської міської ради по роботі з ветеранами та адаптивного спорту Руслан Семенець. Дуже цікавою і змістовною була розповідь гравця «Ахілесу», воїна – прикордонника Дмитра Верескуна, який одним з перших зустрів російську навалу, захищаючи кордони України на Кримському напрямку. Дмитру довелося пережити всі жахіття російського полону, але зберегти бойовий дух і віру в перемогу України над ворогом. Поспілкувались про сприйняття людей з інвалідністю у суспільстві, розповіли про термінологію та толерантність відносно них. Провели міні тренування та товариські ігри з ампфутболу з учнями вищезгаданих освітніх закладів. На прикладі ампфутболу розповіли про адаптацію, соціалізацію, силу та незламність духу наших ветеранів. Дякую всім причетним до даного заходу! #Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Управління_освіти_і_науки_БМР #Броварський_спорт #Brovary #Brovarysport #ДЮСШ_відділу_фізичної_культури_та__спорту_БМР🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport та https://www.threads.net/@igarbrovary

НАновини‼️: Євреї з України: Юрій Ліфшиц. Як киянин одним пістолетом зупинив потяг, що прямував до Аушвіцу, і врятував понад сотню в'язнів Юрій Ліфшиц народився в Києві в єврейській родині. Коли Юрію було 11 років, його батьки розлучились, і його мати з двома синами переїхала до Бельгії, в місто Шарлеруа. Юрій приєднався до бельгійського Опору, коли зрозумів, що нацисти готують «окончательне рішення єврейського питання». 19 квітня 1943 року Ліфшиц разом з друзями — Робером Местріо і Жаном Франклемоном — напали на «Двадцятий конвой», відомий також як «Поїзд № XX» (фр. Vingtième convoi), що віз понад 1600 євреїв з транзитного табору Мехелен в Аушвіц. Використовуючи мінімальні ресурси — один пістолет і інструменти для злому — їм вдалося зупинити потяг і звільнити ув'язнених. Цей подвиг став першим і єдиним випадком масової втечі з «потяга смерті» за всю Другу світову війну. Юрій Ліфшиц і його товариші звільнили 233 особи, з яких 116 вижили. Цей подвиг став символом мужності і спротиву нацизму. Юрій був арештований, підданий жорстоким тортурам, але відмовився одягти пов'язку на очі перед стратою. 17 лютого 1944 року він був розстріляний у Шарбеку, недалеко від Брюсселя. Пам'ять про подвиг Юрія Ліфшица та його соратників була увічнена в Бельгії. У 1993 році була встановлена пам'ятка в Брюсселі, присвячена його подвигу і пам'яті всіх жертв Голокосту. У 2023 році в Брюсселі також був відкритий меморіал Голокосту, на якому увічнені імена героїв Опору, включаючи Ліфшица. Читайте більше на сайті НАновини: https://nikk.ua/uk/jura-lifshic-2/ #НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #Holocaust #ЄвреїЗУкраїни

#тварини Манули: пухнасті королі байдужості🙂. Якщо ви думаєте, що коти – це вершина пухнастої зверхності, то ви ще не зустрічали манула! Ці дикі котики, які виглядають як гібрид хмарки та буркотливого дідуся, є справжніми зірками байдужості в тваринному світі. Манул, або палласів кіт, живе в степах і горах Центральної Азії, де, здається, він опанував мистецтво "мені все одно" ще до того, як це стало мейнстримом. З їхньою круглою мордочкою, маленькими вушками і пухнастою шерстю, манули виглядають так, ніби щойно вийшли з фотосесії для календаря "Наймиліші буркотуни 2025". Але не обманюйтесь їхньою милотою! Ці котики – справжні хижаки, які полюють на гризунів із такою грацією, ніби виконують сучасний танець... або просто випадково спіткнулися об здобич. Що робить манула таким особливим? По-перше, їхній погляд. Якщо коти вдома дивляться на вас із легким презирством, то манул дивиться так, ніби ви заборгували йому мишу ще з минулого століття. По-друге, їхня шерсть – це окремий вид мистецтва. Вона настільки густа, що манул виглядає як пухнаста подушка, яка вирішила піти на прогулянку. І, звісно, їхня поведінка: манули не бігають, не метушаться і точно не будуть ганятися за лазерною указкою. Їхнє життєве кредо: "Навіщо поспішити, якщо можна полежати?" Цікавий факт: манули не люблять товариства. Вони одинаки, які, здається, винайшли соціальне дистанціювання ще до того, як це стало трендом. Навіть у зоопарках манули часто ховаються від відвідувачів, демонструючи, що їм байдуже до вашого бажання зробити селфі. Тож, якщо ви хочете навчитися мистецтва спокою, беріть приклад із манула. Ці пухнасті філософи нагадують нам: іноді найкращий спосіб справити враження – це просто виглядати мило і нічого не робити. А якщо хтось запитає, чому ви лежите на дивані весь день, просто скажіть: "Я вчуся бути манулом!" 😸

👀💥 Вибухнула граната на Закарпатті: загинув чоловік, ще один - поранений, — поліція У селі Ракошино у будинку розпивали алкогольні напої 54-річний та 50-річний місцеві жителі. Під час застілля, у ході необережного поводження із боєприпасом, 50-річний закарпатець видьоргнув чеку з гранати, після чого відбувся вибух. Внаслідок вибуху він загинув на місці, а його 54-річний товариш — отримав поранення та госпіталізований до лікарні. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал

#цікаве Фінський фотограф стежив за цією вовчицею та ведмедем-самцем протягом 10 ночей поспіль. Вони провели разом кілька годин між 20:00 та 4:00. Мабуть, їли та насолоджувалися товариством і спілкуванням подалі від інших вовків та ведмедів.

#архів Київська товарна біржа у ХІХ столітті . ▪️Її заснували 5 червня 1869 року на вулиці Інститутській, 7. Основна діяльність біржі полягала в укладанні угод щодо зерна, деревини, цукру, а також у реєстрації угод купівлі-продажу товарів гуртом. ▪️Водночас вона виконувала деякі функції фондової біржі: на ній укладалися угоди з векселями, облігаціями, акціями підприємств. ▪️Тут працювали ліцензовані маклери (біржові брокери). А деякі банки та акціонерні товариства реєстрували свої акції саме через цю біржу. ▪️У період з 1877 по 1916 роки виходили щотижневі біржові бюлетені, в яких друкували інформацію про укладені угоди, ціни на товари, фонди, ціни на інших внутрішніх ринках. ▪️У 1900-х роках у Києві почали обговорювати створення окремої фондової біржі, однак ці плани не реалізували через несприятливі політичні умови.

Людина Януковича та оточення Клюєва: Фактичний власник "Полтавгаз" Олексій Лелюк (Харків). Отримав освіту у Московському державному технічному університеті ім. Баумана, спеціальність: інженер-механік. Після цього зразу став директором харківського ПМП "Егіда", а потім у 1998 очолював ТОВ "Цитрон". З 1999 по 2003 - гендиректор ВАТ "Харківський завод харчових кислот", посада генерального директора. 2003 - 2004 рр. - відкрите акціонерне товариство"Полтавагаз", посада голови правління. Був довіреною особою кандидата В. Януковичана виборах президента. Очолював Полтавське регіональне відділення ПР. Був нардепом від ПР ІV,V, VІ, VІІ скликань Верховної Ради. Очолював Держрезерв з кінця 2010 по листопад 2012. Під час перебування Лелюка на посаді голови держрезерву, лише з початку 2012 року по листопад 2012 "Полтавгаз" виграв державних тендерів на 167 млн гривень. У 2007 році присвоєно військове звання старшого лейтенанта запасу. Попри мобілізаційний вік досі не в ЗСУ. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#новий_розділ Дон Рікардо був людиною трохи грубуватою, різкою на слово. Та за цією суворістю відчувалася справжня шляхетність. Його обличчя, порите зморшками, зберігало сліди багатьох поневірянь і небезпек.. А втім, як розповідав він сам, починалося все в його житті доволі безхмарно. Рікардо здобув хорошу освіту і мріяв присвятити життя науковим дослідженням. Але доля розпорядилася інакше... На одному світському вечорі у нього виникла гучна сварка через даму з одним впливовим чоловіком. Рікардо намагався згладити конфлікт, та опонент, знаний майстер шпаги, наполіг на дуелі. Мабуть, прагнув укотре похизуватися своєю вправністю перед численними знайомими. Спочатку поєдинок складався на його користь. Рікардо змушений був відступати, захищаючись і відбиваючись. Лише зрідка він дозволяв собі обережні випади. Його опонент атакував завзято й красиво. Та саме зверхність та надмірна самовпевненість зіграли з ним злий жарт. Одного разу, обравши слушний момент, Родріго завдав удару. Цього виявилося достатньо: його супротивник отримав серйозну рану, а він відбувся кількома подряпинами. На жаль, на цьому його випробування не закінчилися. Навпаки — вони лише почалися. Принижений суперник не пробачив йому ганьби. Заручившись підтримкою своїх впливових друзів, він домігся видачі ордера на арешт Рікардо за сфабрикованими звинуваченнями. Рятуючись, мій наставник мусив тікати з батьківщини. У Франції йому вдалося знайти тимчасовий притулок і сісти на корабель, що прямував до Еспаньйоли. А там він потрапив у рабство, до дуже жорстокої людини. За його словами, це були найжахливіші часи в його житті. Удари батога сипалися на нього за найменшу провину, а частіше — просто за забаганкою хазяїна. Одного разу, коли господар, добряче захмелілий після якоїсь вдалої справи, валявся непритомний, Рікардо зібрав усю свою відвагу й утік. Кілька тижнів він блукав лісами — обірваний, із закривавленими ногами, змучений до краю. Кожна ніч ставала випробуванням: холод, страх переслідування і дикі звірі, що, здавалося, тільки й чекали нагоди напасти. Одного дня, повністю виснажений, він натрапив на загін буканьєрів, які вистежували дикого бика. Спочатку Рікардо навіть не міг вимовити жодного слова. Лише жадібно дивився на їжу, не розуміючи, що чекає на нього далі. Та мисливці виявилися добрішими, ніж він міг сподіватися. Вони дали прихисток і, довідавшись про його минуле, не стали повертати бідолаху назад у рабство. Натомість запропонували роботу: допомагати обробляти шкури та в'ялити м'ясо. Найстарший серед них, товаришував з відомими морськими розбійниками. Його зацікавили знання Рікардо в навігації. Через це він запропонував йому місце на кораблі. Рікардо навіть не роздумував.. Так почалися зміни на краще: із раба він став навігатором на кораблі, яким командував мій старий знайомий Мігель. Більше знаний серед піратів як Мігель Барбадоський. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/19 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри