Я здолала.
Я зробила список власний,
я ім'ям прикрасила себе у метриці про виникнення,
і моє життя окреслив певний номер.
Тож нехай живе 678,
виданий у відділі №5, мешканка Тегерана.
Я тепер спокійна.
Лагідні обійми матері Вітчизни,
соска славних цінних звершень,
колискова цивілізації та культури,
брязкіт-брязкіт брязкальця закону.
Ах,
зараз я цілком спокійна.
Від надлишку радості
я пішла до шибки та й з азартом
шістсот сімдесят вісім разів вдихнула повітря,
що було затиснуте пилюкою,
чадом сечі та сміття.
А під шістсот сімдесятьма вісьмома рахунками боргів
і на шістсот сімдесятьох вісьмох заявах про роботу
я написала: Форуг Фаррохзад.
У землі поезій, квітів і пташок
жити — це талант,
перш завжди тоді,
як натура твоїх днів
після всіх років нарешті визнається.
Де своїм найпершим чулим зором
крізь фіранку бачу
шістсот сімдесят вісім поетів,
що ці злодії, у дивних масках вбогих
у смітті шукають ритм і риму.
І від звуку мого кроку
раптом з темного болота
вилітають шістсот сімдесят вісім загадкових солов'їв,
що заради забави перетворили себе
на шістсот сімдесят вісім старих чорних ворон,
і ліниво пруться аж до краю дня.
А мій перший офіційний подих
змішується із пахтінням
шістсот сімдесяти восьми червоних троянд,
продукту величезних заводів Палеско.
Жити — це талант.
Форуг Фаррохзад
Переклад: Мирослав Манюк
27.06.2026
#переклад