• 24 січня 1975 року народився Решат Аметов— український громадянин кримськотатарського походження, уродженець Сімферополя, що був закатований невстановленою групою російських окупантів і їх колабораціоністів поблизу Білогірська в Криму, під час анексії українського півострова росіянами в березні 2014 року.

    Перший громадянин України, убитий внаслідок російської агресії проти України. Герой України (посмертно). Мешкав із сім'єю в Сімферополі.

    Не був політично активний, проте, за словами родини, останнім часом він захоплювався ідеями Махатми Ганді про мирні протести і відмову від насилля.

    28 лютого 2014 написав на своїй сторінці Facebook: «Орієнтовно в понеділок вийду до Ради міністрів. Стоячий протест. А вам слабо?»
    3 березня 2014 о 7:30 Решат Аметов вийшов з дому. Рідні не знали його намірів, знали що він взяв з собою паспорт, картку на отримання грошей за народження дитини і припускали, серед іншого, що він міг піти у військкомат. Після того, як чоловік довго не виходив на зв'язок, дружина зателефонувала йому о 12 годині сама, однак мобільний телефон був вимкнений. Пізніше з'ясувалося, що він брав участь у мирному протесті проти окупації українського Криму російськими військами на Площі Лєніна в Сімферополі. Він півтори години стояв з українським стягом на одному місці навпроти будівлі Ради міністрів Криму, захопленої російськими спецпризначенцями кількома днями раніше. Відповідав на запитання журналістів, які до нього підходили, але загалом його протест був мовчазним.
    Викрадення Решата Аметова зафіксували відео-камери: троє людей з промосковських колабораціоністських угрупувань, так званих «загонів самооборони Криму», підійшли до нього, вивели з площі, скрутили, посадили в автомобіль і повезли його у невідомому напрямку. Двоє чоловіків у військовій формі, які заштовхували Аметова в автомобіль, швидше за все належали до промосковського колабораціоністського угрупування «Самооборона Криму», бо не мали зброї, не носили маски і їхня форма була схожа на ту, що використовувало це злочинне антиукраїнське угрупування. На відео було видно, що викрадення Аметова відбувалося в кількох метрах від людини з червоною пов'язкою на руці — такі пов'язки носили члени промосковських колабораціоністських угрупувань, т.зв «загонів самооборони», які діяли узгоджено з російськими військами вторгнення в Крим. Четвертий чоловік стояв поряд із автомобілем, потім обійшов його і сів на переднє пасажирське місце перш ніж машина рушила. Після цього на зв'язок Решат більше не виходив.

    15 березня 2014 Аметова було знайдено мертвим у селищі Земляничне Білогірського району, за 60 км від Сімферополя. На тілі чоловіка були численні ознаки катування, голову було обв'язано скотчем, очі були виколоті, а поряд з ним лежали наручники. Причиною смерті було назване ножове поранення в область ока.

    🕯18 березня Решата Аметова поховали на міському кладовищі Сімферополя Абдал. Через його смерть сиротами лишилися троє дітей.

    18 листопада 2015, Решата Аметова посмертно удостоєно недержавною нагородою Орден «Народний Герой України».

    🎖18 травня 2017, посмертно присвоєно державне Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка», а 2 березня 2018 Президент України вручив нагородні атрибути звання Герой України брату загиблого Рефату Аметову.

    Вчинок Решата Аметова згадується у виступі Президента України 18 вересня 2014 на засіданні Конгресу США.

    24 січня 1975 року народився Решат Аметов— український громадянин кримськотатарського походження, уродженець Сімферополя, що був закатований невстановленою групою російських окупантів і їх колабораціоністів поблизу Білогірська в Криму, під час анексії українського півострова росіянами в березні 2014 року. Перший громадянин України, убитий внаслідок російської агресії проти України. Герой України (посмертно). Мешкав із сім'єю в Сімферополі. Не був політично активний, проте, за словами родини, останнім часом він захоплювався ідеями Махатми Ганді про мирні протести і відмову від насилля. 28 лютого 2014 написав на своїй сторінці Facebook: «Орієнтовно в понеділок вийду до Ради міністрів. Стоячий протест. А вам слабо?» 3 березня 2014 о 7:30 Решат Аметов вийшов з дому. Рідні не знали його намірів, знали що він взяв з собою паспорт, картку на отримання грошей за народження дитини і припускали, серед іншого, що він міг піти у військкомат. Після того, як чоловік довго не виходив на зв'язок, дружина зателефонувала йому о 12 годині сама, однак мобільний телефон був вимкнений. Пізніше з'ясувалося, що він брав участь у мирному протесті проти окупації українського Криму російськими військами на Площі Лєніна в Сімферополі. Він півтори години стояв з українським стягом на одному місці навпроти будівлі Ради міністрів Криму, захопленої російськими спецпризначенцями кількома днями раніше. Відповідав на запитання журналістів, які до нього підходили, але загалом його протест був мовчазним. Викрадення Решата Аметова зафіксували відео-камери: троє людей з промосковських колабораціоністських угрупувань, так званих «загонів самооборони Криму», підійшли до нього, вивели з площі, скрутили, посадили в автомобіль і повезли його у невідомому напрямку. Двоє чоловіків у військовій формі, які заштовхували Аметова в автомобіль, швидше за все належали до промосковського колабораціоністського угрупування «Самооборона Криму», бо не мали зброї, не носили маски і їхня форма була схожа на ту, що використовувало це злочинне антиукраїнське угрупування. На відео було видно, що викрадення Аметова відбувалося в кількох метрах від людини з червоною пов'язкою на руці — такі пов'язки носили члени промосковських колабораціоністських угрупувань, т.зв «загонів самооборони», які діяли узгоджено з російськими військами вторгнення в Крим. Четвертий чоловік стояв поряд із автомобілем, потім обійшов його і сів на переднє пасажирське місце перш ніж машина рушила. Після цього на зв'язок Решат більше не виходив. 15 березня 2014 Аметова було знайдено мертвим у селищі Земляничне Білогірського району, за 60 км від Сімферополя. На тілі чоловіка були численні ознаки катування, голову було обв'язано скотчем, очі були виколоті, а поряд з ним лежали наручники. Причиною смерті було назване ножове поранення в область ока. 🕯18 березня Решата Аметова поховали на міському кладовищі Сімферополя Абдал. Через його смерть сиротами лишилися троє дітей. 18 листопада 2015, Решата Аметова посмертно удостоєно недержавною нагородою Орден «Народний Герой України». 🎖18 травня 2017, посмертно присвоєно державне Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка», а 2 березня 2018 Президент України вручив нагородні атрибути звання Герой України брату загиблого Рефату Аметову. Вчинок Решата Аметова згадується у виступі Президента України 18 вересня 2014 на засіданні Конгресу США.
    817переглядів 1 Поширень
  • 🕯🇺🇦Степану Чубенку назавжди 16 років. У 2014 році його жорстоко вбили бойовики «днр» за синьо-жовту стрічку на рюкзаку.

    Юнак із Краматорська був спортсменом, воротарем місцевої футбольної команди «Авангард». Та любив він не лише футбол — писав вірші, грав в КВК, разом з друзями опікувався дитячим будинком і завжди мріяв про власних дітей... У ці дні виповнюється вісім років з дня загибелі Степана.

    11 років тому бойовики банди «Керч» жорстоко вбили шістнадцятирічного Степана Чубенка. За наказом ватажка Погодіна, його підлеглі Михайло Сухомлинов і Юрій Москальов вивезли хлопчика в село під Донецьком, довго катували і розстріляли. Після скоєних на Донбасі злочинів Погодін утік до Криму, де і був затриманий за запитом Інтерполу. 30 липня стало відомо, що окупанти в Криму звільнили терориста “ДНР” Погодіна, якого звинувачують у вбивстві школяра.

    10 листопада 2019 року суд Торецька заочно засудив убивць українського школяра Чубенка до довічного ув’язнення.

    Хлопчина мріяв стати професійним футболістом та вже встиг стати успішним голкіпером місцевої команди «Авангард». У старших класах Степан вже був дуже свідомим громадянином, цікавився політикою та був небайдужим до майбутнього своєї Батьківщини.

    Але 12 квітня 2014 року його рідний Краматорськ захопили російські окупанти. Степан не лишився осторонь та організував допомогу нашим військовим. Разом із такими ж юними друзями вони носили визволителям харчі та воду, зривали прапори сепаратистів та розповсюджували містом листівки: «Краматорськ – це Україна»!

    Мама Степана Чубенка – дуже боялась за сина, але він твердо відповідав: «Чому я маю боятись якихось чужинців? Я на своїй землі, на українському Донбасі».

    Але, у червні 2014 року, через постійні погрози від терористів так званої «ДНР», Степан був змушений виїхати у Київ до друзів. Зовсім скоро Краматорськ нарешті звільнили, і хлопець одразу побіг на вокзал за квитком до батьківської домівки та до цуценя Біма, за яким так сумував.

    Квитки були лише через окупований Донецьк, в який досі ходили потяги зі столиці. Він дуже хотів зробити рідним сюрприз, тож про повернення нікому не сказав. Згодом Сталіна Чубенко отримала страшні новини від окупантів: «Вашого сина заарештовано». Так почались пекельні місяці пошуків найдорожчого у житті.

    Жінка негайно приїхала в Донецьк, де їй сказали, що Степана, начебто, відправили у селище Горбачево-Михайлівка. Невтомна мати ходила з фотографією молодшого сина в руках, стукалася у всі двері і питала, чи не бачив хто-небудь її хлопчика. Жінка сподівалась, що в одному з підвалів полишених домівок тримають її сина. Живого. Але сподівання були марними. Після зустрічі з ватажком «ДНР» Захарченком, їй повідомили, що Степана вже немає серед живих.

    Бойовики зізналися, що заарештували Стьопу через жовто-блакитну стрічку на рюкзаку і шарф ФК “Карпати”, який знайшли серед речей. Жінці сказали, що сина після арешту відправили нібито рити окопи, під час чергового обстрілу хлопчина втік разом з іншими полоненими. Більше його не бачили. Пізніше один з найманців сам зізнався: “Ніякої втечі не було. Хлопця вбили. Де тіло – ніхто не знає”.

    Після того, як бойовики “ДНР” проговорилися, що хлопця вбили незабаром після затримання, батьки Степана в буквальному сенсі підняли всю землю навколо ненависного блокпоста. Тіло хлопця знайшли самі окупанти.

    Шістнадцятирічного українця вбили дуже жорстоко: руки замотали скотчем за спиною, вибили зуби, довго знущались, а потім закрили обличчя його ж футболкою та зробили п’ять смертельних пострілів у голову.

    Ексгумацію провели шостого жовтня. Зазвичай цього дня Сталіна святкувала День вчителя, а тепер це назавжди найстрашніший день у житті Чубенків.

    Указом Президента України від 28 червня 2017 року Степан нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

    10 грудня 2021 року на стадіоні в Краматорську відкрито пам’ятник юному патріоту-футболісту.
    🕯🇺🇦Степану Чубенку назавжди 16 років. У 2014 році його жорстоко вбили бойовики «днр» за синьо-жовту стрічку на рюкзаку. Юнак із Краматорська був спортсменом, воротарем місцевої футбольної команди «Авангард». Та любив він не лише футбол — писав вірші, грав в КВК, разом з друзями опікувався дитячим будинком і завжди мріяв про власних дітей... У ці дні виповнюється вісім років з дня загибелі Степана. 11 років тому бойовики банди «Керч» жорстоко вбили шістнадцятирічного Степана Чубенка. За наказом ватажка Погодіна, його підлеглі Михайло Сухомлинов і Юрій Москальов вивезли хлопчика в село під Донецьком, довго катували і розстріляли. Після скоєних на Донбасі злочинів Погодін утік до Криму, де і був затриманий за запитом Інтерполу. 30 липня стало відомо, що окупанти в Криму звільнили терориста “ДНР” Погодіна, якого звинувачують у вбивстві школяра. 10 листопада 2019 року суд Торецька заочно засудив убивць українського школяра Чубенка до довічного ув’язнення. Хлопчина мріяв стати професійним футболістом та вже встиг стати успішним голкіпером місцевої команди «Авангард». У старших класах Степан вже був дуже свідомим громадянином, цікавився політикою та був небайдужим до майбутнього своєї Батьківщини. Але 12 квітня 2014 року його рідний Краматорськ захопили російські окупанти. Степан не лишився осторонь та організував допомогу нашим військовим. Разом із такими ж юними друзями вони носили визволителям харчі та воду, зривали прапори сепаратистів та розповсюджували містом листівки: «Краматорськ – це Україна»! Мама Степана Чубенка – дуже боялась за сина, але він твердо відповідав: «Чому я маю боятись якихось чужинців? Я на своїй землі, на українському Донбасі». Але, у червні 2014 року, через постійні погрози від терористів так званої «ДНР», Степан був змушений виїхати у Київ до друзів. Зовсім скоро Краматорськ нарешті звільнили, і хлопець одразу побіг на вокзал за квитком до батьківської домівки та до цуценя Біма, за яким так сумував. Квитки були лише через окупований Донецьк, в який досі ходили потяги зі столиці. Він дуже хотів зробити рідним сюрприз, тож про повернення нікому не сказав. Згодом Сталіна Чубенко отримала страшні новини від окупантів: «Вашого сина заарештовано». Так почались пекельні місяці пошуків найдорожчого у житті. Жінка негайно приїхала в Донецьк, де їй сказали, що Степана, начебто, відправили у селище Горбачево-Михайлівка. Невтомна мати ходила з фотографією молодшого сина в руках, стукалася у всі двері і питала, чи не бачив хто-небудь її хлопчика. Жінка сподівалась, що в одному з підвалів полишених домівок тримають її сина. Живого. Але сподівання були марними. Після зустрічі з ватажком «ДНР» Захарченком, їй повідомили, що Степана вже немає серед живих. Бойовики зізналися, що заарештували Стьопу через жовто-блакитну стрічку на рюкзаку і шарф ФК “Карпати”, який знайшли серед речей. Жінці сказали, що сина після арешту відправили нібито рити окопи, під час чергового обстрілу хлопчина втік разом з іншими полоненими. Більше його не бачили. Пізніше один з найманців сам зізнався: “Ніякої втечі не було. Хлопця вбили. Де тіло – ніхто не знає”. Після того, як бойовики “ДНР” проговорилися, що хлопця вбили незабаром після затримання, батьки Степана в буквальному сенсі підняли всю землю навколо ненависного блокпоста. Тіло хлопця знайшли самі окупанти. Шістнадцятирічного українця вбили дуже жорстоко: руки замотали скотчем за спиною, вибили зуби, довго знущались, а потім закрили обличчя його ж футболкою та зробили п’ять смертельних пострілів у голову. Ексгумацію провели шостого жовтня. Зазвичай цього дня Сталіна святкувала День вчителя, а тепер це назавжди найстрашніший день у житті Чубенків. Указом Президента України від 28 червня 2017 року Степан нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). 10 грудня 2021 року на стадіоні в Краматорську відкрито пам’ятник юному патріоту-футболісту.
    2переглядів
  • Підгадала, щоб синочок мав вихідний?
    Та й загнала парубка під стелю!:) В багатьох місцях!:)

    Фіранки козак відстьобував на вікнах!
    Я швиденько прасувала інші комплекти та синочку подавала!

    Скло на вікнах не мила.
    Таке собі, протерла, та й годі.
    Між скотчами, якими залєпенювала вікна ще в лютому 2022…

    Й відлєпенюватиму тільки після Перемоги…
    Коли б це не сталося.

    А ще ж сьогодні ночером годинники переводитемо, памʼятаєте?
    На годину вперед!
    Підгадала, щоб синочок мав вихідний? Та й загнала парубка під стелю!:) В багатьох місцях!:) Фіранки козак відстьобував на вікнах! Я швиденько прасувала інші комплекти та синочку подавала! Скло на вікнах не мила. Таке собі, протерла, та й годі. Між скотчами, якими залєпенювала вікна ще в лютому 2022… Й відлєпенюватиму тільки після Перемоги… Коли б це не сталося. А ще ж сьогодні ночером годинники переводитемо, памʼятаєте? На годину вперед!
    373переглядів
  • Не так вже жахливо і безнадійно в самій Росії.
    Серед 5 мільйонів мешканців СПБ знайшлася дівчина (1 шт), яка не схилилася, не злякалася і не перетворилося на те лайно, на яке режим успішно перетворює населення.

    Даша Козирєва 19 років. З точки прокурорка вона вчинила жахливе злодіяння: прикріпила скотчем листочок із віршами Шевченка до його пам'ятника.
    Прокур-орк зажадав "за це" 6 років колонії за статтею про "дискредитацію російської окупаційної орди".
    У своєму останньому слові Козирєва не стала крутитись, гнутися і вибачатися.

    «Я мрію, звісно, ​​щоб Україна повернула собі кожну п'ядь своєї землі, включно з Донбасом і Кримом. Я вірю, що одного разу мрія здійсниться. Колись історія все розсудить по справедливості. Але Україна перемогла й так. Перемогла вже. Все»,
    Непоглядів
    @nevzorovtv
    Не так вже жахливо і безнадійно в самій Росії. Серед 5 мільйонів мешканців СПБ знайшлася дівчина (1 шт), яка не схилилася, не злякалася і не перетворилося на те лайно, на яке режим успішно перетворює населення. Даша Козирєва 19 років. З точки прокурорка вона вчинила жахливе злодіяння: прикріпила скотчем листочок із віршами Шевченка до його пам'ятника. Прокур-орк зажадав "за це" 6 років колонії за статтею про "дискредитацію російської окупаційної орди". У своєму останньому слові Козирєва не стала крутитись, гнутися і вибачатися. «Я мрію, звісно, ​​щоб Україна повернула собі кожну п'ядь своєї землі, включно з Донбасом і Кримом. Я вірю, що одного разу мрія здійсниться. Колись історія все розсудить по справедливості. Але Україна перемогла й так. Перемогла вже. Все», Непоглядів @nevzorovtv
    527переглядів 3Відтворень
  • 🤩 Процес виготовлення скотчу
    🤩 Процес виготовлення скотчу
    320переглядів 14Відтворень
  • Виховні бесіди другої армії світу: якщо втік з поля бою — отримай бонусний абонемент на стовп, канцелярський скотч і дружнє побиття🫂😉
    Бо в «вєлікой дєржавє» лише один метод до розуміння😏

    #наболотахвсестабільно
    #раша
    #кацапи
    #орки
    #оркостан
    #раісявперде
    Виховні бесіди другої армії світу: якщо втік з поля бою — отримай бонусний абонемент на стовп, канцелярський скотч і дружнє побиття🫂😉 Бо в «вєлікой дєржавє» лише один метод до розуміння😏 #наболотахвсестабільно #раша #кацапи #орки #оркостан #раісявперде
    Haha
    1
    321переглядів 28Відтворень 1 Поширень