Привіт, Я попала в рабство до нього Допобачення.

День українського фрілансера День українського фрілансера відзначається щороку 4 листопада. Це нова і поки не офіційна подія, що була заснована Freelancehunt у 2021 році. Цю дату обрали, щоб відзначати подію в Україні незалежно від традицій окупантів. Подія покликана вшанувати фрілансерів, привернути увагу суспільства та влади до потреб та викликів, що постають перед людьми, що працюють у сфері фрилансу. У 2021 році було звернення до Верховної Ради України про надання офіційного статусу цій події, але відповіді не було. У сфері фрилансу працюють спеціалісти різних професій та напрямків: комп’ютерники та програмісти, SEO-спеціалисти, SMM менеджери, дизайнери, аніматори, контент-менеджери, маркетологи, копірайтери, редактори, перекладачі тощо. Фрілансер – це людина, яка працює сама на себе, це незалежний професіонал, який надає свої послуги на тимчасовій або проєктній основі різним клієнтам без довгострокових зобов’язань перед одним роботодавцем. Фрілансери в Україні В Україні працюють понад 1 мільйон фрілансерів у різних сферах. Це величезна спільнота творчих та талановитих людей! За час повномасштабної війни понад 360 тисяч українців перейшли на фриланс. Це є свідченням адаптативності й прагнення знаходити нові можливості в складних умовах та приймати виклики сьогодення. Переваги та недоліки фрілансу Фриланс має свої переваги та недоліки, і підходить не всім. Він надає свободу та гнучкість, але вимагає відповідальності, самодисципліни та підприємницького підходу. Перед тим як податися у фриланс, важливо подумати й зважити всі “за” та “проти”, оцінити свої можливості та готовність до такого стилю роботи та життя. Переваги фрілансу Абсолютно вільний графік роботи Фрілансер сам вирішує, коли починати та закінчувати робочий день, планує свій час відповідно до власних потреб і ритму життя та завантаженості. Можливість працювати з будь-якої точки світу Фриланс дозволяє працювати віддалено, що відкриває можливості для подорожей та проживання в будь-якій країні чи місті. Вибір клієнтів та проєктів Фрілансер може обирати ті проєкти та замовників, які відповідають його інтересам та цінностям, що підвищує задоволення від роботи. Самостійний вибір напрямку діяльності Це про свободу обирати сфери та спеціалізації, в яких хочеться розвиватися, і є можливість змінювати їх за власним бажанням. Заробіток залежить лише від праці та зусиль, без обмежень фіксованою зарплатою чи посадою. Свобода в прийнятті рішень Фрілансер сам визначає методи та підходи до виконання роботи, без необхідності погоджуватися з керівництвом. Баланс між роботою та особистим життям Людина, що обрала фриланс прагне краще поєднувати професійні обов’язки з особистими справами, приділяючи час сім’ї та хобі. Недоліки фрилансу Відсутність соціальних гарантій Немає оплачуваних відпусток, лікарняних листів, медичного страхування та пенсійних накопичень, що забезпечуються роботодавцем. Нестабільний дохід Заробіток може коливатися залежно від наявності проєктів та платоспроможності клієнтів. Самостійний пошук клієнтів та самопросування Потрібно витрачати час на маркетинг, переговори та побудову клієнтської бази, виконуючи функції відділу продажів. Необхідність самоорганізації та самодисципліни Відсутність контролю з боку керівництва вимагає високого рівня мотивації та вміння планувати свій час. Розмиття меж між роботою та домом Працюючи вдома, важко відокремити робочий час від особистого, що може призвести до перевтоми і це не дуже корисно для ментального здоровʼя. Відсутність доходу на початкових етапах Може знадобитися час для пошуку перших клієнтів та встановлення репутації на ринку. Непорозуміння з боку близьких Родина та друзі можуть не сприймати фриланс серйозно, вважаючи його нестабільним або тимчасовим заняттям. Відсутність колективу та командної підтримки Працюючи самостійно, ви позбавлені можливості обмінюватися досвідом та ідеями з колегами. Висока конкуренція на ринку Велика кількість фрілансерів ускладнює пошук клієнтів та вимагає постійного підвищення кваліфікації. Необхідність ведення фінансової та юридичної документації Фрілансер сам відповідає за бухгалтерський облік, сплату податків та юридичні аспекти своєї діяльності. Важливо також зазначити такі моменти: Фриланс відкриває двері до співпраці з клієнтами з усього світу, що може підвищити ваш професійний рівень та доходи.Щоб залишатися конкурентоспроможним, фрілансер повинен постійно оновлювати свої знання та навички. Ризик зіткнутися з недобросовісними клієнтами, які можуть затримувати або не виплачувати гонорар. Всі технічні та організаційні питання фрілансеру доведеться вирішувати самостійно, без підтримки IT-відділу чи адміністрації. День українського фрілансера – подія, що заслуговує уваги суспільства та влади, фриланс став значимою частиною економіки, сучасного способу життя та потребує підтримки, визнання й відповідного регулювання. Привітаймо українських фрілансерів та побажаємо їм успіхів, цікавих проєктів і натхнення!

Сьогодні на болотах святкують так званий Дєнь национального єдінства, в честь чого український народ відправив свої привітання у вигляді гарних салютів на низку обʼєктів окупанта. Зі святом, покидьки! https://t.me/Ukraineaboveallelse

#ШІ #лірика #оповідання #монолог Запах фіналу, якого немає Слова більше не мої. Вони всі належать їй. Вони розбіглися по сторінках, наче норовливі чорнила, і кожне, навіть найбільш невинне, має її відбиток, її тінь, її невловний аромат. Як можна закінчити роман, коли його найважливіша частина – його Муза – за тисячу кілометрів, і моєму кабінету бракує не лише її теплого дихання, але й того магнетичного безладу, який вона вносила у моє акуратне письменницьке життя? Ніч тисне на шибки, як важкий оксамит. Світло від лампи вихоплює з пітьми лише мій стіл, завалений рукописами, які я вже ненавиджу. Це моя фортеця, мій храм, мій в’язничний мур, який Клара так легко руйнувала. До її появи, я вірив у досконалу архітектуру речення, у бездоганну логіку сюжету, у фінал, що можна вивести за допомогою формули. Я був Адам, що створює світ з нічого, але безглуздий, холодний світ. Потім з’явилася вона. Вона ввійшла в моє життя не так, як персонажі входять у роман – через перше речення, чітко означені. Вона влетіла, як несподіваний протяг крізь щілину у вікні, принісши із собою запах старої шкіри та свіжої олійної фарби, бо вона ж художниця-реставраторка, яка повертає світові його втрачену пам’ять. А я – той, хто намагається створити нову. Я пам’ятаю наш перший діалог, який мав бути коротким, але розтягнувся на весь вечір і триває дотепер. Вона тоді заявила, що мої ранні романи "страждають на надмірну граматичну точність, як і сам автор". І не побоялася сказати це мені, критику, що звик лише до лестощів. Тоді я вперше відчув не образу, а дивне, п’янке бажання сперечатися з нею вічно, аби лише чути її голос. Я дивлюся на екран, на останній абзац, що висить у повітрі. Головна героїня мого роману, Ніна, стоїть на мосту, розмірковуючи про долю. І цей образ Ніни – це ж Клара. Її неслухняне руде волосся, її звичка схрещувати руки на грудях, коли вона про щось глибоко замислюється, навіть її майже невидимий шрам на зап'ясті від невдалої спроби реставрувати якусь древню вазу – усе це я, письменник, скрупульозно переніс на папір. Я навіть не питав її дозволу. Я просто взяв її світло і використав його для освітлення своїх декорацій. Це моторошне усвідомлення: я не вигадав Ніну. Я її викрав. Я перетворив Клару на текст, обміняв її живу, дихаючу душу на тисячі символів. Я, що завжди зневажав літературних вампірів, сам став одним із них. Сиджу тут, п’ю її емоції, її історії, як чорнило, і випльовую їх на сторінки, щоб мене читали інші. Це не просто роман – це наш щоденник, зашифрований у третьому роді. Скільки разів я переривав наші вечірні розмови, щоб записати її дотепну фразу? Скільки разів я спостерігав за її сном, щоб описати, як місячне світло падає на її плечі? Я фіксував, колекціонував її, як рідкісного метелика, щоб потім вставити його під скло в рамку своєї літературної кар’єри. Чи не є це найвищим проявом егоїзму? Чи не є це зрадою? Вона поїхала до Флоренції реставрувати фрески, шукаючи автентичності, а я сиджу тут, імітуючи її в тексті. "Кохання – це нескінченний прикметник, Адаме," – сказала вона мені одного разу, коли я намагався дати визначення їхнім стосункам. А я, як завжди, кинувся за словником, щоб перевірити, чи існує таке лінгвістичне явище. Вона сміялася, називаючи мене "логічним маніяком". І саме ця її легкість, ця її ірраціональність, ця її здатність малювати серцем, а не за інструкцією, стали моєю справжньою залежністю. Я перечитую сцену, де Ніна свариться зі своїм коханим через дрібницю – це майже дослівний запис нашого конфлікту через те, хто має мити посуд. Я посміхаюся, а потім мені стає боляче. Я пишу про те, що вона відчувала, але чи відчуваю я це сам, чи просто фіксую? Чи мій біль – це справжній біль розлуки, чи лише біль письменника, який не може знайти вдалу метафору для цієї розлуки? Моє життя завжди було упорядкованим. Книги за алфавітом, думки – за жанрами. Кохання мало бути приємним, але контрольованим додатком. А Клара – вона як стихія, що не піддається редагуванню. Вона – помилка у системі, яка робить цю систему живою. Вона – той незапланований абзац, який не можна викинути, бо саме він несе весь сенс. І тепер я маю написати фінал. Я дивлюся на долю Ніни і бачу долю Клари. У романі Ніна обирає свободу і залишає місто. Це був мій, письменницький, вибір для неї. Логічний. Драматичний. Але чи хочу я, щоб Клара обрала свободу від мене? Ця думка, мов крижаний дощ, пронизує мою свідомість. Я не можу дати Ніні щасливого фіналу, бо боюся, що в реальному житті він буде нещасливим. Моє перо тремтить, наче боїться пророкувати. Письменник — це той, хто має владу над долями, але я відчуваю, що ця влада є ілюзорною і небезпечною. Я раптом усвідомлюю, що весь мій роман — це лише спроба втримати Клару поруч. Якщо вона в тексті, вона завжди зі мною. Це мій приватний музей її присутності. Але вона не експонат. Вона не вигадка. Я маю відкинути цю письменницьку гординю. Я мушу припинити аналізувати її як персонажа, розкладати на епітети й метафори. Я мушу почати любити її як живу, недосконалу, мінливу, непередбачувану, далеку, але реальну жінку. Кохання — це не написання ідеального речення; це переживання його, навіть якщо воно граматично невірне і закінчується несподіваним знаком оклику. Я прибираю руки з клавіатури. Клара, моя справжня Клара, не потребує мого літературного фіналу. Вона його створює щодня сама, без моєї редакції. Справжній фінал буде там, де будуть наші руки, а не там, де закінчується папір. Я більше не пишу. Я беру телефон. Набираю її номер. Це не діалог, це не сцена. Це дзвінок, що пробиває тисячі кілометрів і холод нічної тиші. "Привіт. Я не можу закінчити книгу," — шепочу я, коли чую її сонний голос. "Я знаю," — сміється вона. — "Ти ж не знаєш, що відбувається зі мною далі. Тож приїжджай, і ми напишемо його разом, але не на папері." Я відкидаю клавіатуру. Нехай роман почекає. Я підводжуся. Книги, слова, рукописи – усе це декорації. Я вперше за довгий час відчуваю себе не письменником, а просто Адамом. Адам, який кохає. "Справжній фінал буде там, де будемо ми, а не там, де закінчується папір." І я вже знаю, що мені не потрібна ідеальна структура для мого життя. Мені потрібна лише вона.

Всім привіт! 👋 Я тут новенька 😊 Люблю нові знайомства 💖 Якщо комусь цікаво дізнатися про мене більше — ось мій Телеграм 👇 https://t.me/+x890gttrG3gxODRi

#поезія А якщо "Helloween" прочитати як "Нello wіn", перекласти як "Привіт, Перемога" та поспілкуватися із нею? - подумалося рік тому... *** Привіт, Перемога, Це ми, українці. У нас тут тривога Налита по вінця. У нас тут кукуха Вже грає в кальмара. І йдуть відчайдухи Щомиті за хмари. Шкідливе сусідство Як пік небезпеки. Торгують каліцтвом Турботливі МСЕКи. Привіт, Перемога, Цікаво, почує? Тебе наче Бога Не згадую всує. За тебе хтось молить, А хтось помирає. Та йде собі молодь – По світу... до раю... Новини-хіджаби, Життя у готелі. Та падають КАБи У мирні оселі. Відкрили безумці Ту скриньку Пандори. Вміщаються в сумці Нічні коридори. Привіт, Перемога, Ламаються шаблі. А світ допомогу Приносить по краплі. Податки-ворони Клюють ЄДРПОУ. Наступні сезони Реаліті-шоу. І десь на расії Герої в полоні. А листя жовтіє, Лягає в долоні. Обпалені крила, Та все ж через себе Тримають щосили Цю землю та небо. Терниста дорога – По кроку, по стьожці. – Привіт, Перемога. – Привіт, Переможці! Листопад 2024 Максим Коровниченко

Друзі, всім привіт! Я — Тарас Шелестюк, український професійний боксер, заслужений майстер спорту України, чемпіон світу, призер Олімпійських Ігор у Лондоні та бронзовий призер чемпіонату Європи. Радий повідомити, що 8 листопада відбудеться мій наступний бій у столиці Еквадору — Кіто 🇪🇨. Це буде головний поєдинок вечора, який пройде на арені Coliseo Julio Cesar Hidalgo. Буду щиро радий бачити всіх українців на трибунах із нашими прапорами 💙💛 Це мій перший бій в Еквадорі, і ваша підтримка для мене надзвичайно важлива! Разом — ми сила! 🥊🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

Привіт ЛИСТОПАД !!! 🍁🍃🍂🍃🍁

Лососьнула тунця🤙🏻 Привіт, богате бідне життя🐟 М'ясо, яйця, молочку я не їм та мені й не можна, а так, хоча б якийсь білок, бо бобові та гриби мені теж заборонили💔а в мене, нагадую, дефіцит ваги - м' язів та жиру не вистачає для захисту органів та здорового функціонування. Це я вперше в житті беру і скуштую стейк тунця. Я так прикинула, що по вартості як філе минтая виходить, то чому б ні. Жодної глазурі, зайвої води, кісток, шкіри, лише найнеобхідніше, ще й готується миттєво. Дуже зручно та оверситно. Це я згадала, як літня жіночка обурювалась, побачивши в мене 100 г лохини (акційної), але її не бентежило, що чоловік переді мною купляв алкоголь та сигарети. В кожного своє найнеобхідніше🫐 Я ж не лізу до всіх, хто купляє каву, тому що я її не переношу. Якби я хотіла, я б доїбалася до кожного, як вже-тепер-колишній (🤔?) веган. Але я навіть тоді ніколи ні до кого зі своїм оцим самим не лізла. Що за невихованість! От хулєра бісова. #Шостка

Привіт! Мене звати Анастасія, і я — фотограф, яка закохана у світло, емоції та справжність. Фотографія для мене — це не просто кадр. Це історія, яку можна побачити, відчути й зберегти назавжди. Я вірю, що кожна людина має свою неповторну красу, і моя мета — показати її через об’єктив. У кожному фото я намагаюся зловити момент, який не повториться: щиру усмішку, погляд, теплий промінь сонця на волоссі чи рух вітру в кадрі. Працюю в різних жанрах — від портретної до lifestyle-фотографії. Люблю природне світло, живі емоції та кадри, які розповідають історії. Фотографія для мене — це спосіб зупинити час і залишити частинку душі в кожному знімку. Дякую, що завітали у мій світ через фото