#поезія Життя -- це кава вранці, Це сонце, небо, нагідки, Тепло, весна, що на фіранці Малює настрій від руки. Життя -- це мрії, поцілунки, Розмови теплі за столом Це несподівані дарунки І чай з пахучим пирогом. Життя -- це діти, вітер, море Дерева, хмари, тишина… Поля квітучі без заторів І не заплакана весна. Життя -- це подих, крок, падіння, Здоров’я, сміх, твої думки. В руках малесеньке насіння, Щоразу нові сторінки. Життя -- це слово, дотик, щастя, Сім’я, обійми, солов’ї… Це дощ холодний на зап’ястях, Калини кущ в твоїм дворі. Життя -- це ти, це світ навколо, Гарячий подих на душі, Це твоя перша справжня школа Твій аркуш з картою в руці. Життя -- це книга, фільм, навчання Це мелодрама, серіал… Фінал, що тягнеться в чеканні Життя -- це власний ідеал. Не перепишеш, не зіграєш І іншу роль не підбереш Життя тоді ти відчуваєш, Коли по-справжньому живеш! Аліна Войтенко

❗️📷 У ДСНС показали кадри з ліквідації наслідків масштабної російської дронової атаки на Одесу, де зросла кількість постраждалих до 15 людей Надзвичайники розповіли, що у місті були пошкоджені житлові багатоповерхівки, приватні будинки, супермаркет, школа та легкові автомобілі. "На жаль, загинуло двоє людей, за попередньою інформацією ще 15 осіб травмовані", - передали у Службі. У ДСНС також поінформували, що у місцях влучань спалахнули пожежі, які "оперативно ліквідували вогнеборці, спільно з добровольцями та національною гвардією". "В одній з багатоповерхівок рятувальники, разом зі службами взаємодії, евакуювали понад 200 осіб", - передали надзвичайники.

#поезія Весняний вечір. Молоді тумани. Неон проспектів. Туга ліхтарів. — Я так тебе любила, мій коханий. — Пробач мене — я так тебе любив. І срібляться озерами долини, шовковий шепт пригашених калюж, мені ти все життя, немов дружина, мені ти все життя, неначе муж. — А пам’ятаєш? — Добре пам’ятаю. — А не забув? Чи не забув? — О, ні. — Здається, знову в молодість вертаю, все наче увижається вві сні. І першу зустріч? Першу і останню. — А я лиш першу. Ніби й не було минулих років нашому коханню, не вір, що за водою все спливло. — Не треба, люба. Знаю, що не треба. Хай давні душі б’ються на ножах. А єдиніться — предковічне небо вам спільний шлях покаже по зірках. Василь Стус

#поезія Ми такі дрібні в цьому неосяжному світі, І це так прекрасно, знаєш, це — прекрасно. Сонце — таке велике, і кожен із нас ним зігрітий, Кожен зігрітий, одним і тим сонцем, кожен і одночасно! Ми такі дрібні, але так багато від нас залежить: Світи близьких, кожен із цих світів. Хочеш — малюй, а хочеш — стирай всі межі, Залишай по собі низку вагомих слів. Хочеш — скрути з математики джгут І пов'язуй ним власні й чужі почуття. Твоє життя — невеличкий етюд, Так не проґав його, те життя.  Ми такі дрібні, але всесвіт у наших ніг, Над нашими головами — зоряне небо координатних прямих. Живи так, щоб перед смертю не думав, мовляв, не встиг, Ніхто не святий — так смакуй кожний свій гріх. І гріши від душі, якщо вже на те пішло, Хай горить весь твій сум синім вогнем палким, Хай розлетяться слова твої битим на сонці склом. Ми такі дрібні, а створюєм власні стежки. Мій всесвіт кружляє в твоїх руках Невагомим метеликом. Ти лікуєш йому крило. Ми такі дрібні, між зірок шукаємо шлях. Ідучи по сузір'ях, я тримаю твою долонь. 02.05.2025 Volter

#подорожі Буцький каньйон. Черкаська область. Посеред зелених просторів Черкащини заховано місце, де камені пам'ятають інше небо. Село Буки. Тихе, наче забуте кимось із великих творців світу. Але воно відоме своїм унікальним природним ландшафтом мальовниче місце на річці Гірський Тікич, яке називають Буцьким каньйоном. Скелі каньйону сягають 20-30 метрів у висоту, і їхній вигляд справді вражає: масивні брили граніту, звивиста річка, водоспади і вузькі ущелини створюють неймовірну картину. Цей каньйон — ніби шрам на землі, такий древній, що його доторк ще досі відлунює у воді. А вчені підтверджують: його камені пам’ятають світ, якого ми не уявляємо: їм понад 2 мільярди років. Коли ще не було ні квітів, ні птахів, ні зірок у тому вигляді, як ми їх знаємо, ці скелі вже стояли. Це український кристалічний щит — одна з найдавніших частин земної кори Європи, яка вийшла на поверхню ще в докембрійську еру. Ось кілька легенд і цікавих фактів про Буки та Букський каньйон 🔹 "Кам’яний млин": Історики стверджують, що наприкінці XIX століття тут була одна з перших малих гідроелектростанцій на території України. Руїни старовинного млина і частини греблі досі стоять серед скель, надаючи місцю загадковості. 🔹 Каньйон і козаки: За іншою легендою, в Букському каньйоні переховувалися козаки, які будували тут схованки й використовували скелі для оборони. Нібито деякі вузькі проходи й печерки в скелях залишилися ще з тих часів. 🔹 "Спів скель": У вітряну погоду кам’яні стіни каньйону видають особливі звуки, які місцеві називають "співом скель". Кажуть, що це духи древніх велетнів нагадують про себе. 🔹 Дивна вода Тікича: У водах річки Гірський Тікич іноді можна побачити цікаві міні-водоверті й течії навіть у спокійну погоду. Місцеві вірять, що це "сховані підводні ворота", через які вода тече не тільки поверхнею, а й під землею. 🔹 Феномен трьох річок: Місце злиття Гірського Тікича, Гнилого Тікича й Вільшанки відоме як "Місце поєднання трьох вод" — один із небагатьох таких природних феноменів в Україні.

ДНІ МИНАЮТЬ ШВИДКО Дні минають швидко, мов на крилах, З днями промине життя. І свої розправивши вітрила Відлетить у майбуття. Поки у горі синіє небо, Квітнуть молоді літа. - Часу марно тратити не треба! Вічність часу не верта. Одіб'ють дощі зелене листя, Відсумують журавлі. Відлунає пісня урочиста, Змовкне у вечірній мглі. Не марнуй же, юність, дні найкращі, Бо з усіх життєвих втрат Втрата часу саме є найважча, Час - це найдорожчий скарб. Ти життя - святий дарунок неба, Принеси до ніг Христа. Часу марно гаяти не треба, Вічність часу не верта. А літа пливуть немов на крилах, З ними відлетить життя. Юність, направляй свої вітрила У щасливе майбуття. © о. Олексій Філюк З книги "365 християнських пісень на кожен Божий день".

#поезія Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому. За твій світанок, і за твій зеніт, і за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть, за те, що вчора встигло одзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви. Ліна Костенко

На додаток про відмову Зеленського від "перемир'я Путіна" Наразі парад перемоги для Кремля заснований не на тому, щоб побрякати зброєю перед світом, щоб нагадати внутрішньому глядачеві велич перемоги. Це про ілюзію влади, яка тримається не на силі, а символах. І Москва дуже хоче цей символ зберегти Україна навряд чи битиме Червоною площею, де велике скупчення людей. Це засудять партнери, жорстко засудять. Україна битиме за відчуттям, що «все під контролем». Щоб повітряна тривога заглушала гімн. Щоб у небі замість салюту, працювало ППО. Щоб кожен, хто приїде, дивився у небо у страху Україна передає сигнал росіянам та "друзям" Путіна із сусідніх держав, що краще сидіти вдома І судячи з того, як Фіцо та Вучич раптово «захворіли» перед 9 травня, сигнал був почутий Якщо за ними по ланцюжку почнуть «вболівати» й інші лідери країн-союзників Кремля — парад обернеться фарсом. А Україна здобуде не просто телевізійну перемогу, а геополітичну. Без ударів. Без жертв. Тільки за рахунок страху

#поезія Якби людина кожна знала, Що доля нам приготувала. Та наперед ніхто не знає, Яка дорога нас чекає. Чи будуть здійснені бажання, Життя щасливе чи страждання. А, може, краще те не знати. Який шлях будем торувати. Чужий нам рідним може стати, А з рідним прірва розділяти. Хтось душу вміє лікувати, А хтось у неї наплювати. Як доля б'є -- одні черствіють, А інші в труднощах радіють. Когось чужа біда втішає, А хтось в біді допомагає. Хтось бачить небо у зірницях, Знаходить щастя у дрібницях. Когось і сонце не зігріє, Бо заздрість точить, в серці тліє. А в когось у душі політ, Зігріти може цілий світ. Усі ми зовсім різні люди, Хай доля доброю нам буде. Алла Черней

ДНІ МИНАЮТЬ ШВИДКО Дні минають швидко, мов на крилах, З днями промине життя. І свої розправивши вітрила Відлетить у майбуття. Поки у горі синіє небо, Квітнуть молоді літа. - Часу марно тратити не треба! Вічність часу не верта. Одіб'ють дощі зелене листя, Відсумують журавлі. Відлунає пісня урочиста, Змовкне у вечірній мглі. Не марнуй же, юність, дні найкращі, Бо з усіх життєвих втрат Втрата часу саме є найважча, Час - це найдорожчий скарб. Ти життя - святий дарунок неба, Принеси до ніг Христа. Часу марно гаяти не треба, Вічність часу не верта. А літа пливуть немов на крилах, З ними відлетить життя. Юність, направляй свої вітрила У щасливе майбуття. © о. Олексій Філюк З книги "365 християнських пісень на кожен Божий день".