ТЕРНОПІЛЬ. БІЛЬ І СЛЬОЗИТакий страшний й сумний сьогодні ранок,Невинні жертви, що хотіли жить,Це ще одна з ворожих забаганок,Де сві́чі людям взя́лися гасить.А світ мовчить, а світ спостерігає,Як ворог убиває нас щодня,Він докази бідненький все збирає,З'ясувує чи нас вбива русня.Тим часом люд лягає у могили,Ляга в могили наш невинний люд,Шляхи мовчанням ворогу відкрили...Чи буде над ордою Божий суд?Людей десятки знову оніміли,Загасла свічка кожного з життів,А вчора про життя ще гомоніли,Хтось мрію на майбутнє вчора плів.Ми го́лови схилили у скорботі,За кожну душу свічечка пала,Затихла пісня на життєвій ноті,А до сьогодні ще вона жила́.І небо плаче сіре, безнадійне,У ньому крик, що в серці не вмістивсь,А світ – в екранах, стрічках і подіях,Та не в очах, де біль уже згустивсь.Молитва лине крізь дими й руїни,За тих, хто вмів любити і прощать.Їх не вернути — тільки тінь родиниСтоїть в сльозах, не в змозі вже мовчать.Тернопіль у вогні, в скорботі, в тузі,Свічки палають — пам'ять не згаса.І кожен дотик — як прощання в лузі,Де смерть пройшла, мов чорная коса.19.11.2025 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

У Львові 46-річна жінка вперше стала мамою 👩‍🍼У Клініці матері та дитини Університетської лікарні народився хлопчик вагою 3140 грамів і зростом 51 сантиметр.Його мама — 46-річна львів’янка, яка вперше стала мамою. Жінка побажала залишитися анонімною, але поділилася своєю історією, щоб підтримати інших жінок, які мріють про дитину, однак бояться віку чи труднощів.Хлопчика назвали Петром — на честь батька та дідуся мами.Джерело: Клініка матері та дитини Університетської лікарні м. Львова#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

ГРИМЛЯТЬ НАД НАМИ ЧОРНІ НЕБЕСАГримлять над нами чорні небеса,  І дим вкриває стомлені дороги,  Та в серці не згасає та краса,  Що кличе нас здолати всі тривоги.Війна прийшла у тишу і тепло́,  Зламала день і спокій біля дому,  Та віри світло в душах не зайшло,  Воно веде крізь темряву знайому.Стоять бійці на варті уночі,  Несуть крізь біль й загрозу варту свято, Жага до перемоги на плечі,Що допоможе мирний день стрічати.Не раз сльоза торкалася щоки́,  Не раз печаль стискала серце туго,  Та крізь роки війни, немов віки,Ми вийдемо на переможну смугу.Зростають діти попри гуркіт літ,  І мріють знов про небо без тривоги,  Бо навіть там, де біль лишив свій слід,  Життя шукає світло перемоги.І пам’ять тих, хто впав у боротьбі,  Наві́ки буде жити поміж нами,  Щоб мирний день розквітнув на землі  Й звитягу сповістили дзвоном храми.Мине гроза, розвіється імла,  Замовкне грім війни й не спалить ниву,  Розквітне ненька, хоч в вогні була,  І житиме, як і колись, щасливо.25.06.2026 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026ID:  1064671

ТЕРНОПІЛЬ.БІЛЬ І СЛЬОЗИТакий страшний й сумний сьогодні ранок,Невинні жертви, що хотіли жить, Це ще одна з ворожих забаганок,Де сві́чі людям взя́лися гасить.А світ мовчить, а світ спостерігає,Як ворог убиває нас щодня,Він докази бідненький все збирає,З'ясувує чи нас вбива руsня.Тим часом люд лягає у могили,Ляга в могили наш невинний люд,Шляхи мовчанням ворогу відкрили...Чи буде над ордою Божий суд?Людей десятки знову оніміли, Загасла свічка кожного з життів,А вчора про життя ще гомоніли,Хтось мрію на майбутнє вчора плів.Ми го́лови схилили у скорботі,За кожну душу свічечка пала,Затихла пісня на життєвій ноті,А до сьогодні ще вона жила́.І небо плаче сіре, безнадійне,У ньому крик, що в серці не вмістивсь,А світ – в екранах, стрічках і подіях,Та не в очах, де біль уже згустивсь.Молитва лине крізь дими й руїни,За тих, хто вмів любити і прощать.Їх не вернути — тільки тінь родиниСтоїть в сльозах, не в змозі вже мовчать.Тернопіль у вогні, в скорботі, в тузі,Свічки палають — пам’ять не згаса.І кожен дотик — як прощання в лузі,Де смерть пройшла, мов чорная коса.19.11.2025 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

БЕРУ З СОБОЮБеру з собою мамину молитву,Беру з собою мамин образок.Я встояв не одну нерівну битвуЙ не відступив назад ані на крок.Я вдячний дуже мамі за молитву,І вдячний , що м'я Ангел стереже.Стаю щораз під кулі,мов на бритву,Й надіюсь ,що Господь м'я вбереже.Беру з собою в Господа я віру,Без неї ні на мить не зостаюсь.Лиш на життя і мир роблю офіру,Щомиті я до Господа молюсь.О, мамо і Небесная Царице,Схиляю голову пред Вами я свою.Молюсь я сам і Вас прошу молиться.В молитві на колінах я стою.Беру з собою віру і надію,І всю Господню й мамину любов.Про мирне небо на війні я мрію,Й щоб не лилась на землю більшекров.15.10.2019 р.© Copyright: Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2019Свідоцтво про публікацію №119102507623 

🥇🏐Команда Київщина стала переможницею всеукраїнського V етапу ліги з гандболу серед учнів та учениць 5–6 класів проекту Пліч-о-пліч Всеукраїнські шкільні лігиФінал відбувся у Рівному.🤾‍♀️Нашу область представляла команда Сквирський академічний ліцей інформаційних технологій "Перспектива" «Волелюбні серця» (Білоцерківський район). І представила блискуче — виборола перше місце та стала переможцем всеукраїнського етапу змагань.💬«Особливо приємно згадати нашу зустріч із цією командою минулого року. Тоді вони посіли друге місце. Я запитав дітей про їхню мрію. Очікував почути щось дитяче — про подорож, подарунок чи нову форму. Але почув зовсім інше. Вони попросили спортзал», - відзначив голова Київська обласна державна адміністрація Микола Калашник.🔥Саме тому з обласного бюджету спрямовано пʼять мільйонів гривень на капітальний ремонт спортивного залу, і громада вже реалізовує цей проєкт. Бо талановиті діти повинні мати можливість тренуватися, розвиватися та досягати нових висот у гідних умовах.#Бровари_Броварщина #Київщина #brovarysport @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#МійПереклад #TameImpala Ранкове світло набуває блакиті, дивне відчуття Ніч майже закінчилася, а я досі не знаю, де ти Тіні, так, вони роблять мене гарним, наче кінозірку У денному світлі я почуваюся, наче Дракула Зрештою, я сподіваюся, що ми будемо з тобою у темряві, я ніколи не покину тебе Ти ніколи не побачиш мене при денному світлі Вже занадто пізно, час настав Я ось-ось зламаюся, я біжу назад у темряву Тепер я — пан Харизма, клятий Пабло Ескобар Мої друзі кажуть: «Замовкни, Кевіне, просто сідай у машину» Я просто хочу бути саме там, де ти Зрештою, я сподіваюся, що ми будемо з тобою у темряві, я ніколи не покину тебе Ми обидва знали, що цей момент настане і ось ми тут Тікай від сонця як Дракула Хіба ж не вражаюче видовище? Прошу тебе, ти хоч розумієш, які це може мати наслідки? Адже я мрію про тебе уві сні Чи зможеш ти колись покохати когось такого, як я, як я? Зрештою, я сподіваюся, що ми будемо з тобою у темряві, я ніколи не покину тебе Ми обидва знали, що цей момент настане і ось ми тут Тікай від сонця як Дракула Хіба ж не вражаюче видовище?

🕯️ 18-річну українську журналістку викрали в окупованому Мелітополі. Тепер Росія ховає її за ґратами на 14 років Її звати Яна Суворова. Коли її викрали в окупованому Мелітополі, їй було лише 18 років. Вік, у якому люди зазвичай вступають до університету, мріють про майбутнє, будують перші дорослі плани й вірять, що життя тільки починається. Але російська окупаційна система вирішила інакше. Після закритого, показового “суду” Яну засудили до 14 років ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями в “тероризмі” та “державній зраді”. Її справу засекретили. Її ім’я зникло зі списків на обмін. Її намагаються стерти з публічного простору. Яна описувала умови утримання так: “У камері холодно. Бігають щури. Світло не вимикають ніколи.” Це не правосуддя. Це повільне знищення людини. Її хлопець розповідав, що після переведення до Донецька стан Яни різко погіршився. Її тримали разом із дівчатами, які намагалися накласти на себе руки. Психологічний тиск був постійним. І Яна — не єдина. Росія системно перетворює українських журналістів на “терористів”, щоб не включати їх до обмінів. Так цивільних людей ховають за вигаданими статтями, засекреченими справами й десятками років вироків. Це нова форма заручництва. Не просто посадити людину. А зробити так, ніби її не існує. Не підтверджувати утримання. Не давати зв’язку. Не включати в обміни. Не дозволити світу побачити обличчя полоненого. До 2025 року російські суди вже сфабрикували справи про “тероризм” проти журналістів RIA-Південь. Вироки — від 14 до 16 років. Один із тих, кому вдалося вийти, Марк Калюш, підтвердив: у російських місцях утримання застосовували системні катування. Громадянський журналіст Євген Ільченко документував життя під окупацією. Його викрали в липні 2022 року. Катували, імітували розстріл, змусили знятися в постановочному “зізнанні” в тероризмі, а потім відправили на примусові роботи — копати окопи біля лінії фронту. Його справа стала однією з найжахливіших: журналіста викрали, катували й фактично примусили до рабської праці. Зараз Євгена утримують у таганрозькому СІЗО — під постійним світлом і в нелюдських умовах. Владислав Гершон — 15 років. Георгій Левченко — 16 років. Звинувачення: “участь у терористичній організації”. “Докази”: активність у Telegram. Журналістку Анастасію Глухівську тримають без зв’язку із зовнішнім світом. Росія відмовляється навіть підтверджувати факт її утримання. А українську журналістку Вікторію Рощину закатували до смерті в кізелівському СІЗО. Це не окремі випадки. Це система. Росія сьогодні утримує у в’язницях десятки журналістів. Серед них — багато українців. Їх карають не за злочини, а за професію. За слово. За фото. За повідомлення. За Telegram-дописи. За спробу показати правду про окупацію. Російські “антитерористичні” закони стали зброєю проти цивільних. Вони позбавляють людей правового захисту. Блокують обміни. Дають можливість ховати журналістів у тюрмах на десятиліття. А без окремого механізму повернення цивільних ці вироки можуть фактично стати довічним ув’язненням. Ми маємо називати їхні імена. Яна Суворова. Євген Ільченко. Владислав Гершон. Георгій Левченко. Анастасія Глухівська. Вікторія Рощина. І всі українські журналісти, яких Росія намагається сховати від світу. Бо мовчання — саме те, на що розраховує окупант. Коли журналіста називають “терористом” за правду, це означає лише одне: правда для диктатури небезпечніша за зброю. І поки вони в неволі, ми не маємо права звикати. Не маємо права мовчати. Не маємо права забувати. Свободу українським журналістам. Свободу всім цивільним заручникам Росії. Свободу Україні. 🇺🇦 #ЯнаСуворова #СвободуЖурналістам #УкраїнськіЖурналісти #ПолоненіЦивільні #РосіяТерорист #FreeUkrainianJournalists #StandWithUkraine #СвободуУкраїнцям

🥺 Омаргалієва, Зібров, Рудинський, Єфросиніна та інші зірки зворушливо привітали випускників з Нікополя 21 травня фотографиня Василина Кліманова розповіла, що її мама Оксана Віталіївна працює вчителькою та є класною керівницею 11 класу Ліцею №4 Нікопольської міської ради. Через постійні обстріли та війну в місті вже кілька років немає можливості провести повноцінний випускний. Попри це вчителька дуже хотіла подарувати своїм учням хоча б частинку свята та підготувала для них відеопривітання від дирекції, вчителів і рідних. Однак жінка мала ще одну мрію – щоб до привітань долучилися українські знаменитості. Вже 29 травня Василина опублікувала готовий 40-хвилинний ролик (https://www.youtube.com/watch?v=HAMXBgmcMtk), у якому випускників привітали десятки відомих українців. Серед них – Павло Зібров, Альона Омаргалієва, alyona alyona, Юлія Юріна, Надя Дорофєєва, Lida Lee, YAKTAK, Пилип Коляденко, Валерій Харчишин та інші виконавці, актори, спортсмени та військові.

🥹❤️ Мама — перше слово і найголовніша людина: сьогодні в Україні відзначається День матері Під час війни українські матусі стали ще й уособленням неймовірної мужності. У спецрепортажі ТСН — три різні, але однаково сильні долі: "бучанських відьом", які вночі полюють на ворожі дрони; матір, яка вже майже 4 роки чекає сина-морпіха з полону; та знамениту "Київську Мадонну", чиє фото з немовлям у метро стало іконою в італійському храмі. Про що мріють ці жінки та де знаходять сили триматися — дивіться у сюжеті ТСН https://youtu.be/CVa_2kuF-gY