#думки Колись ти прокинешся вранці й зрозумієш: усе налагодилося. Можливо, це станеться завтра або через рік, але такий ранок обов'язково настане. Ти подивишся у вікно і тобі здаватиметься, що тобі легше дихається. Зараз здається, що все зруйновано і здається, що стоїш на руїнах свого життя.  Знайома ситуація. Але повір, все налагодиться. Банальна фраза, чи не так?  Але, так і буде. Просто одного разу серце перестане рвати себе на частини, біль вщухне, руки перестануть тремтіти й ти зрозумієш, що все минає. Повір - це теж мине. Обов'язково.

#особистості 3 травня 1897 року на хуторі Під Лісом поблизу села Озерна (тодішня Австро-Угорщина, нині Тернопільська область) у селянській родині народився Януарій Дем’янович Бортник — видатний український режисер і актор, чиє життя і творчість залишили помітний слід в історії українського театру, але були трагічно обірвані сталінськими репресіями. Ранні роки та освіта Януарій Бортник зростав у багатодітній родині. У юності разом із батьками переїхав до Тернополя, де навчався в Українській гімназії. Ще в шкільні роки він захоплювався музикою і театром, відвідуючи вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська Бесіда». Перша світова війна перервала його навчання, але згодом він завершив гімназію. Саме в цей період Бортник познайомився з Лесем Курбасом, що стало визначальним для його майбутньої кар’єри. Театральна діяльність Творчий шлях Януарія Бортника розпочався в 1915 році в «Тернопільських театральних вечорах», організованих Курбасом. Через проблеми з дикцією він наполегливо працював над собою, використовуючи вправи з камінчиками в роті, і незабаром досяг успіхів. На сцені він виступав під псевдонімом Н. Загребельний, граючи ролі в п’єсах Івана Карпенка-Карого та Григорія Квітки-Основ’яненка. У 1918 році Бортник став актором Українського театру в Тернополі, а згодом приєднався до театру імені Івана Франка у Вінниці. У 1921 році, коли Лесь Курбас очолив Київський театр імені Тараса Шевченка, Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії, яка в 1923 році була реорганізована в третю майстерню театру «Березіль». У цей період він також закінчив першу в Україні школу режисерів при Мистецькому об’єднанні «Березіль». Серед його режисерських робіт 1920-х років вирізняються вистави «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера та «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У 1927 році, після переїзду театру «Березіль» до Харкова, Бортник очолив театр малих форм «Веселий Пролетар», де працював до 1930 року. Його постановки, такі як «Яблуневий полон» Івана Дніпровського та «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера, відзначалися оригінальним стилем і новаторським підходом. На початку 1930-х років Бортник перейшов до Харківського театру музичної комедії, де поставив низку яскравих спектаклів, зокрема «Наталка-Полтавка», «Фіалка Монмартру» та «Перікола». Пізніше він працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та Харківському театрі Революції, де серед його робіт були «Платон Кречет» Олександра Корнійчука та «Соло на флейті» Івана Микитенка. Особисте життя Під час роботи в Тернопільському драматичному театрі Януарій Бортник познайомився з актрисою Ганною Бабіївною, яка стала його дружиною. Їхнє подружнє життя було затьмарене трагічними подіями: у 1937 році Ганну також заарештували, і вона провела п’ять років у таборах ГУЛАГу. Трагічний фінал На піку своєї кар’єри, у 1937 році, Януарій Бортник був заарештований НКВС за звинуваченням у націоналізмі. 16 січня 1938 року його розстріляли в київській тюрмі. Йому було лише 40 років. Бортник став однією з численних жертв сталінських репресій, які знищили багатьох представників української інтелігенції, включно з його другом Лесем Курбасом. Реабілітували режисера лише в 1956 році. Спадщина Януарій Бортник залишив по собі спадщину новаторських театральних постановок і відданого служіння українській культурі. У 1997 році в його рідному селі Озерна встановлено меморіальну таблицю на знак пошани. Його життя — це історія таланту, який не встиг розкритися повною мірою через жорстокість тоталітарного режиму, але продовжує надихати сучасні покоління митців.

#одяг #бренд kel.in.ua Hydrangea dress - сукня як весняний сон. Акцентні волани, стриманий виріз декольте, корсетна основа та ніжний блиск. https://kel.ua/

#тварини Морська миша: пухнаста зірка океанських глибин. Уявіть собі: ви пірнаєте в темні глибини океану, де світло — лише мрія, а тиск такий, що здається, ніби вас обіймає сам Нептун. І раптом... бац! Назустріч пливе щось схоже на гламурну гусеницю, яка щойно вискочила з салону краси. Знайомтеся — **морська миша**, пухнаста дивачка з морських глибин, яка доводить, що стиль і глибина — це не взаємовиключні поняття! 🐭✨ Хто ти, морська мишо? Насправді ця істота — ніякий не гризун, а представник поліхет, тобто кільчастих червів. Але не поспішайте кривити носа, бо ця "гусениця" виглядає так, ніби її хутро рекламувало шампунь для об’єму! Її тіло вкрите блискучими щетинками, які переливаються, як новорічна гірлянда, і допомагають їй маневрувати у воді. Довжина? Скромні 5–10 см, але харизми у неї на цілий кит! Де живе ця модниця? Морська миша — справжня королева глибин. Вона гасає (ну, точніше, повільно повзає) по дну океану на глибинах від 100 до 3000 метрів. Там, де темно, холодно і немає Wi-Fi, ця пухнаста красуня почувається як вдома. Її улюблені локації — Тихий та Індійський океани, хоча, кажуть, вона мріє про відпустку в Карибському морі. 🌊 Що в неї на обід? Не чекайте, що морська миша гризтиме сир чи полюватиме на креветок. Її меню — це справжній детокс: вона "жере" органічні рештки, що осідають на морському дні. Такий собі підводний пилосос, який тримає океан у чистоті. Екологічно свідома, стильна і ще й корисна — ну хіба не ідеал? Суперздібності морської миші Окрім свого гламурного вигляду, морська миша має кілька козирів у рукаві (чи то в щетинках). Її блискучі "волосся" — це не лише для краси, а й для захисту. Якщо хижак вирішить спробувати цю пухнасту закуску, щетинки можуть відламуватися, викликаючи у нападника щось на кшталт підводного "фу, що це було?". А ще вона вміє регенерувати: відірвали шматочок? Не біда, виросте новий! П.С. Якщо раптом зустрінете морську мишу, не пропонуйте їй сир. Вона більше по детриту. 😜

#одяг #бренд kel.in.ua Випускна колекція 25 Сукня «Violetta» з блискучої органзи https://kel.ua/

#думки "Мені дуже подобається приказка: "Як стане гірше нікуди, так і на лад все піде". Часом я запитую себе, чи не стало нам справді "гірше нікуди", бо мені дуже вже хочеться, щоб усе нарешті "пішло на лад". -Вінсент Ван Гог, "Листи до брата Тео"

#архів Джинси довгий час вважалися робочим одягом сільських жителів доти, доки їх не популяризував у своїх фільмах Джеймс Дін. З того часу вони стали важливою частиною образу бунтаря-одинака.

#тварини Tessellate Oxynoe: Морський модник із Тихого океану ✨ У глибинах Тихого океану, десь біля мальовничих берегів Японії, мешкає справжня зірка морського подіуму – молюск Tessellate Oxynoe. Цей маленький красень виглядає так, ніби щойно вийшов із салону краси океану, де сам Посейдон особисто попрацював над його стилем. Його спина прикрашена візерунком, який нагадує мозаїку з мрійливого сну художника-абстракціоніста. Справді, здається, що океан узяв пензлик і розфарбував цього молюска в найкращі відтінки синього, зеленого та... ну, мабуть, трохи блиску морських зірок для ефекту! Tessellate Oxynoe – це не просто гарненька шкаралупка. Цей молюск знає, як привертати увагу. Поки інші морські мешканці ховаються в коралах чи ганяють за планктоном, наш герой неквапливо прогулюється дном, демонструючи свій унікальний візерунок. "Що, ще не бачили такого?" – ніби питає він у рибок, які з подивом пропливають повз. Але не думайте, що Tessellate Oxynoe – лише про зовнішність. Цей молюск має характер! Він тихо, але впевнено займає своє місце в екосистемі, нагадуючи всім, що краса – це не лише про блиск, а й про гармонію з природою. Тож наступного разу, коли будете біля японських берегів (ну, або хоча б гортатимете фото морських чудес), згадайте про цього стильного молюска. Tessellate Oxynoe – доказ того, що навіть у глибинах океану є місце для справжнього мистецтва! 🐚✨

УВАГА‼️ЗНИКЛИ ДІТИ‼️Поліція Київщини розшукує 15-річну Софію Симоненко та 14-річну Сніжану Коломійчук з села Підлісся Великодимерської громади 2 травня, близько 23:51 години до поліції надійшло повідомлення від батьків про зникнення їхніх дітей, які зранку пішли до школи та досі не повернулися. На розшук дівчат залучені та орієнтовані всі підрозділи поліції Київщини. ПРИКМЕТИ СОФІЇ СИМОНЕНКО: на вигляд 15 років, зріст 170 сантиметрів, худорлявої статури, обличчя овальне, волосся світло-русяве, хвилясте, довжиною по плечі, очі голубі. ОДЯГНУТА: чорні широкі штани, кофта чорного кольору, кросівки білого та синього кольору. При собі має наплічник чорного кольору. ПРИКМЕТИ СНІЖАНИ КОЛОМІЙЧУК: на вигляд 15 років, зріст 170 сантиметрів, середньої статури, обличчя овальне, волосся темно-русяве, довжиною по плечі, очі сірі. ОДЯГНУТА: джинси світло-синього кольору, кофта чорного кольору з капюшоном, кросівки білого кольору на високій підошві, куртка чорного кольору. При собі має наплічник чорного кольору. @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary

#тварини Манули: пухнасті королі байдужості🙂. Якщо ви думаєте, що коти – це вершина пухнастої зверхності, то ви ще не зустрічали манула! Ці дикі котики, які виглядають як гібрид хмарки та буркотливого дідуся, є справжніми зірками байдужості в тваринному світі. Манул, або палласів кіт, живе в степах і горах Центральної Азії, де, здається, він опанував мистецтво "мені все одно" ще до того, як це стало мейнстримом. З їхньою круглою мордочкою, маленькими вушками і пухнастою шерстю, манули виглядають так, ніби щойно вийшли з фотосесії для календаря "Наймиліші буркотуни 2025". Але не обманюйтесь їхньою милотою! Ці котики – справжні хижаки, які полюють на гризунів із такою грацією, ніби виконують сучасний танець... або просто випадково спіткнулися об здобич. Що робить манула таким особливим? По-перше, їхній погляд. Якщо коти вдома дивляться на вас із легким презирством, то манул дивиться так, ніби ви заборгували йому мишу ще з минулого століття. По-друге, їхня шерсть – це окремий вид мистецтва. Вона настільки густа, що манул виглядає як пухнаста подушка, яка вирішила піти на прогулянку. І, звісно, їхня поведінка: манули не бігають, не метушаться і точно не будуть ганятися за лазерною указкою. Їхнє життєве кредо: "Навіщо поспішити, якщо можна полежати?" Цікавий факт: манули не люблять товариства. Вони одинаки, які, здається, винайшли соціальне дистанціювання ще до того, як це стало трендом. Навіть у зоопарках манули часто ховаються від відвідувачів, демонструючи, що їм байдуже до вашого бажання зробити селфі. Тож, якщо ви хочете навчитися мистецтва спокою, беріть приклад із манула. Ці пухнасті філософи нагадують нам: іноді найкращий спосіб справити враження – це просто виглядати мило і нічого не робити. А якщо хтось запитає, чому ви лежите на дивані весь день, просто скажіть: "Я вчуся бути манулом!" 😸