Та щщщщщщщоб ви мені були живі та здорові!!!
Хіба ж так можна лякати???

Тусю в кухні.
Вмочую руки в олію, формую колобки тіста хлібного, до форми складаю.
Вся така цілеспрямована та дуже зайнята?

На столі телефон починає волати про підвищену небезпеку…
Нелюдським голосом…

Воно ще невідволалося, чую, прям над моєю головою на даху щщщщщось ййййииииаааак вʼїббббе???

Ледве, даруйте, не всралася з переляку???

А на даху гуркотіти продовжує!
Там ще й ввввиє несамовито щоссссь!
Потім катиться!
З виттям, авжеж!!!

Поки я розмірковувала, чи мені бігти до горщика з намащеними руками?
Чи до підвалу, ховатися не знамо від чого?
Та й взагалі, чи я добігти встигну???

Коли те, що котилося, таки впало!!!:)
На гілля привиноградилася кішка Пані Вишня!!!
Ледве не впала!!!
Пазурами за виноградну лозу зачепилася!!!

Другим номером йшла вже кішка Онука наша Снігуронька!:)
Яка прямісінько припанівишнилася!!!

Все з тим самим несамовитим виттям!!!:)

Ці дві дуринди ще якийсь час на винограді продовжували чубитися!:)))

Я вже й той хліб допекла.
Й тазик пиріжків з капустою та картоплею насмажила.
А руки досі того…
Цього…
Як в алкоголіка зі стажем руки виплясують…

Взагалі, як каже Ірина Олександрова, життя наше стало набагато цікавішим й веселішим з того моменту, як Снігуронька вирішила в нас навіки оселитися!:)

Вчора ввечері вона такі ж гонки з чубаниною влаштовувала з кішкою Квазімордою!!!

Під стелею!:)
На шшшшкафанерах!!!:)
Я навіть намагалася зазнімкувати той безлад?:)
Не встигла!:)
Бо дуже вже в мене ті кішки швидкісні!:)

Встигла клацнути, як вони вже з тих шкафанерів зсипалися…

А потім ще бійку продовжували!:)
Квазя з підвіконня. Онука Снігуронька з донечкиного стола!
Через тюль та фіранку між ними!:)))
Й волали!:)

Тут вже я ввімкнула прапорщика й переволала всіх!:)
Як в тому анекдоті про старого, який своїм голосом доводив жінок до, перепрошую, орррргазму!:)))

Днями у справах ганяла до поліклініки.
Повертаюся, мене зграя моїх кішок зустрічає!:)
Й Мурочка з ними!:) Яка до сусідів Фесенок переїхала!:)
А зустрічала й муркотіла, як рідна!:)
Додому не пішла!:)

А відбою поки що так і нема…

П У С Т Е Л Я
До того я знав її лише з книжок, фільмів і чужих красивих слів. Там завжди були золоті бархани, романтика мандрів, каравани під зорями й мудрі старці в білому одязі.
Реальність виявилася іншою.
Сухе повітря різало горло. Пісок ліз у взуття, очі й думки. Сонце висіло над головою, мов розпечений цвях, забитий у небо.
І найгірше — там майже нічого не було.
Ні дерев. Ні річок. Ні тіні.
Лише вітер і безкінечний пісок.

Я йшов разом із караваном уже третій день і починав ненавидіти це місце.
Провідник, старий араб на ім’я Салім, помітив мій стан ще зранку.
— Ти дивишся на пустелю неправильно, — сказав він.
Я витер піт із чола.
— А як на неї ще можна дивитися? Тут же нічого нема.
Він усміхнувся. Спокійно. Наче чув це сотні разів.
— Красоти в пустелі нема, красота — в душі араба.
Я тоді лише фиркнув.
Мені здалося, що це одна з тих красивих східних фраз, які добре звучать біля вогнища, але нічого не означають.

Удень спека стала нестерпною.
Я мовчав, економлячи сили. Верблюди ступали повільно, ніби сам час тут ледве рухався.
І раптом я помітив дивну річ: Салім не виглядав виснаженим.
Він дивився навколо так, ніби бачив сад.
Іноді усміхався. Іноді щось тихо наспівував.

Увечері ми зупинилися серед барханів.
Небо над пустелею вночі було страшенно великим.
Не красивим. Саме великим.
Таким великим, що поряд із ним людина почувалася піщинкою.
Ми сиділи біля маленького вогню. Я мовчав. Салім варив чай.
— Ти все ще не бачиш, — сказав він.
— Чого?
Він обвів рукою темряву навколо.
— Життя.
Я засміявся.
— Тут?
— Саме тут.
Він налив мені чаю.
— Людина з міста шукає красу очима. Тому їй потрібні великі будинки, яскраві вивіски, багато світла й шуму. Але пустеля забирає все зайве. Тут нічого не лишається, крім тебе самого.
Я слухав мовчки.
Вогонь тріщав. Вітер ніс пісок. Десь далеко фиркав верблюд.
— І що в цьому красивого? — запитав я.
Салім довго дивився на зорі.
— Якщо в душі людини порожньо, пустеля її зламає. Але якщо в душі є світло — пустеля покаже його.

Тієї ночі я майже не спав.
Лежав на холодному піску й дивився в небо.
Без телефону. Без новин. Без міського шуму.
І раптом помітив, який галас постійно жив у мені самому.
Тривоги. Поспіх. Злість. Страх щось не встигнути.
У місті я тікав від цього шуму, забиваючи його роботою, музикою, людьми.
А тут тікати було нікуди.
Пустеля залишила мене наодинці із собою.

Наступного дня ми рушили далі.
І щось почало змінюватися.
Я раптом помітив, як красиво вітер малює хвилі на піску. Як мовчить горизонт. Як змінюється колір неба перед заходом сонця. Як тихо рухається караван, ніби пливе морем.
Пустеля не стала іншою.
І я не став романтиком.
Просто всередині мене щось стихло.

Увечері Салім знову налив чай.
— Тепер бачиш? — запитав він.
Я подивився навколо.
Темрява. Пісок. Зорі. Вогонь.
І дивний спокій, якого я не відчував роками.
Я усміхнувся.
— Тепер трохи бачу.
Старий кивнув.
— Пустеля не має власної краси. Вона лише дзеркало. Що людина носить у душі — те й побачить.

Тоді я зрозумів: найгірше місце на землі — не пустеля.
А порожня людина.

😨 Знесло дах будинку тепер і в Харкові: покрівля ледь не влетів в автівку, яка рухалась дорогою

😱Російські дрони над столицею пролітають дуже низько, ледь не чіпляючи дахи будинків

😱рф ледь не вбили радника міністра оборони

Сергій Бескрестнов на позивний Флеш наразі перебуває в лікарні.

Вночі у стіну його будинку влетів ворожий Шахед:

Будинку в мене більше немає.
Мене зачепило, але головне — я чудом живий. Я був морально готовий до такого розвитку подій, і це мене не зупинить.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

Життя таке…

Все поруч…
Паралельно та перпендикулярно. Або взагалі, діагонально…

Радощі й сум.
Любов й ненавість.
Бажання спокою та існування в вигляді кришечки чайника, що давно вже кипить…

Ірина Олександрова традиційно найголовна по кухні.
Донечка побігла у церкву.
Синочок щось прихворів. Намагається вмовити свою температуру тримати себе в руках?
Мене колежанка доправила на цвинтар та назад…

Тюльпанів матусі й донецькому дядьку Сашку я нарізала.
Травичку на могилках посапала.
Квіточки посіяла. Чорнобривці, майори, космеї, волошки.

Їхали, тривога вже давно була оголошена?
Тіііііільки в позу Хаймерсу стала з маленькою сапочкою над матусіною могилкою, йййййааааак дасть ППО десь гатити!!!
Й бляшанка добросусідська гидотно дзилинчить???

Продовжую сапкою махати, з небіжчиками своїми спілкуватися, та розмірковую?
Чи бігти до посадки, між деревами ховатися?…
Чи прям тут, між могилами влягатися?…

Та пронесло…

Поки колежанку чекала, ледве взаміж не вийшла?:)
Підійшов до мене знайомитися такий собі пес!:)
Приязний?:) Доброзичливий цілком?:)
Штани мої нюхав, руки лизькав?
Я вибачалася, що пригостити його мені нема чим?
Бо ті обовʼязкові смаколики, що на цвинтар несуть, діти вже забрали!

Відволіклася на свою цигарку й розумію, що на мені вже намагаються одружитися!:)
Тю?:)
Потвора мала!:)
- Раз жерти нічого не даєш, може ж в тебе є щось інше мені запропонувати?:)

Нагнала його!:)
Хвилин пʼять його не було, дивлюся, він вже з чиєїсь могилки щось вкрав!:)

Аж коли додому повернулася, відбій тривоги пролунав…
Ссссссцкйбнблдгсня…

Щось коли з квітника ледве висунулася, тями не вистачило, хуч яку красу показати?

Виправляюся!

А ще ж я на сьогодні планувала стригти собаку Цуцилію?…
Бо Цуцилія після зими - суцільний валянок…
Й тепла все не було й не було?

Сьогодні тепленько вже?
А от де знайти сил ще й на цю процедуру, хезе?:)

Бажання не просто нерухомо вильожуватися?:)
Бажання спати!:)
Може й до ранку?:)

Великоднє привітання президента Україні та першої леді.

"Великдень і його сенси підказують нам, як не опускати рук".

Вітання Президента Володимира Зеленського та першої леді Олени Зеленської з Великоднем

10 квітня 2004-го відбувся бій, який досі виглядає незрозумілим навіть через роки.
У Лас-Вегасі Володимир Кличко (42-2, 38 КО), уже з новим тренером Емануелем Стюардом після поразки від Коррі Сандерса, вийшов повертати титул WBO проти Леймона Брюстера (29-2, 26 КО). Американець, який незадовго до цього втратив свого наставника Білла Слейтона, мав власну мотивацію - виграти пояс уперше.
Перші раунди - повна перевага Кличка. У четвертому Брюстер опиняється в нокдауні й виглядає близьким до поразки. Але вже в п’ятому картина різко змінюється: Кличко раптово виснажується, пропускає важкі удари, бере стоячий відлік, падає і ледве тримається на ногах. Рефері Роберт Берд зупиняє бій - “він не міг подбати про себе”. Час - 3:00 п’ятого раунду.
Після бою Кличка госпіталізують: рівень цукру в крові майже вдвічі перевищує норму. Пізніше він припускав можливе отруєння та дивні обставини підготовки, але доказів цьому так і не знайшли.
Попри шок, ця поразка стала для нього точкою перезавантаження - далі буде домінування в надважкій вазі на роки. А сам бій із Брюстером залишився одним із найбільш тривожних і суперечливих у сучасній історії боксу.
Джерело - https://www.facebook.com/tanksport71
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники