За 9 хвилин російський «Кинжал» долетить до Парижа. Намалювали для вас інфографіку, на тлі російсько-білоруських навчань: куди можуть дістати «популярні» російські ракети. ▪️Іскандер (дальність – 500 км). Під загрозою – Північна та Східна Європа. В тому числі Швеція. Час підльоту порахувати вкрай складно. ▪️Кинджал (дальність – 2000 км). Час підльоту з території Білорусі: Париж – приблизно 9 хв. Берлін – 4 хвилини. Таллінн – 3,5 хв. Варшава – 1,5 хв. ▪️Калібр (дальність – 2500 км). Небезпека для всієї Європи. Долетить до Парижа приблизно за півтори години. До Берліна – 38 хв. Таллінн – 37 хв. Варшава – 21 хв. Виглядає дуже актуально, якщо дивитись на останні новини...

Міжнародний день заповітів Міжнародний день заповітів (International Wills Day) — це день, присвячений підвищенню обізнаності щодо важливості складання заповіту. Щороку він відзначається 13 вересня. Ця дата нагадує людині про необхідність визначити, куди й кому перейти її майно після смерті. Заповіт дає змогу: вирішити, як розпорядитися фінансами, нерухомістю чи цінними паперами; підтримати благодійні організації навіть після життя — наприклад, шляхом внесення згадки про них у заповіті.

Увага! Важлива інформація для родин зниклих безвісти! Актуальні контакти, куди ви можете звертатися щодо: 🔘розшуку зниклих безвісти; 🔘ДНК-ідентифікації. Не залишайтеся наодинці — звертайтеся за підтримкою. * Інформація відповідно до Національної поліції України. 🇺🇦 Facebook | Instagram | Х

Добропільський напрямок: ворог у пастці. На цьому відтинку фронту українські штурмовики ведуть одну з найуспішніших операцій останніх місяців. Ворог намагається наступати, але наші підрозділи методично перемелюють його сили, відрізають шляхи підкріплення і накривають перехресним вогнем. За два тижні вдалося зробити те, що ще недавно здавалося неможливим: зусиллями 33-го та 425-го ОШП, у взаємодії з 1-м ОШП, 24-м і 25-м штурмовими батальйонами, а також 79-ю і 82-ю бригадами ДШВ, ворог опинився в оперативному, а подекуди і в тактичному оточенні. На мапі вже чітко вимальовуються три великі «котли». Росіяни кинули сюди свої найбоєздатніші частини, у тому числі спецпризначенців, щоб зірвати замикання кільця. Але навіть еліта не змогла зупинити тиск українських штурмовиків. Боєзіткнення важкі, зустрічні бої тривають, проте співвідношення втрат говорить саме за себе: у середньому 1 до 5 на користь України, а на окремих ділянках коефіцієнт ще вищий. Все більше окупантів, розуміючи неминучий кінець, здаються в полон. Наші бійці відзначають, що ситуація нагадавaє Курську битву: ворог масово складає зброю, не витримуючи тиску. Ця операція вже сьогодні стає прикладом для військової науки — як злагоджені дії кількох ударних угруповань можуть переламати ситуацію на стратегічному напрямку.

#поезія Відпустка Небо, відпустка, зелені хвилі, гриб парасольки, сонця ласо, До горизонту хмари застиглі, полудень в землю ронить висок. Нас пам’ятають чужі світлини, зроблені кимось із-за спини, Світ – твоя справа, любов, провина, радість, надія, ковток війни. Світ – білі чайки та бруд на пляжі, літніх панамок опукла в’язь, Місто в долоні, вітрило в пляшці, вулиць гарячих трамвайний брязк, Тістечка, піца та чебуреки, сльози, утоплені у вині, Світ – це і пам'ять, і сотня треків, сотня історій про те, що ні. Тільки з десяток, а може, двадцять – казка про те, що збулось колись, Звірилось, вижило, мало рацію, вдало скрутило життєву вісь. Цих навіжених історій досить, аби по маківку в них зайти, Кожен на світі вродився гостем, вміє палити часи й мости. В синій бандані, дзвінкий, кумедний, будеш на себе як завше злий, Що забагато у діжці меду, що надто пізно все почали. Вітру стакато над естакадою тягнеться хвилями навкруги: Не досміятися, не доплакати до замурованих берегів. Море, відпустка, засмаглі руки. Стежка закручена в голові. Треба перчити, коли не цукор, спеції в тему завжди, повір. Сип безсумнівно ризик та вдачу, жарти, прогулянки у дощі. Небо прозоре, живе, тремтяче – сповнений сміху високий щит. Друже, агов, підіймайся вище, доля вставатиме на крило, Де та відпустка, була та вийшла, щось там траплялось, кудись пішло. Замість відпустки – шляхи та небо, люди, історії, сотні справ. Нумо плекати життєвий ребус дихотомії добра й добра. Alldoroga

#поезія «Будь-який дім ти перетворюєш на нору будь-які апартаменти — на солдатську діру. Хай так. Але залишайся — бо я від любові помру. Бо там, куди ти збираєшся багато чужих очей, і дощ розмиває дороги, і кров по броні тече. А я залишуся в полоні забутих тобою речей. Твої зелені футболки, розвішані прапори котрі назавжди всотали південно-східні вітри... Якщо ти нарешті награвся - то змінюй правила гри». Вона говорить до нього — й не вірить собі сама, і темрява огортає тих, кого поряд нема. Коли він приїде знову — напевно вже буде зима. Вона говорить, говорить. А він вже давно не тут, долає свої кілометри, завчений добре маршрут... Бог береже чоловіка загнаного у кут. Бог водить його шляхами, сотнями битих доріг. Бог розгортає вітрила і розсипає сніг. Життя прекрасне, як видих, кохання глибоке, як вдих... Він спить і йому під ранок сниться дитячий сміх. Дмитро Лазуткін

🇺🇦11 вересня 1995 року народився Юрій Поправка — студент КПІ, учасник Революції Гідності. Один з перших закатованих російськими окупантами під час війни на сході України. Тіло закатованого Юрія знайшли 19 квітня 2014 року разом з тілом Володимира Рибака. Герой України (посмертно). Народився в с.Морозівка, Баришівського району на Київщині. В 2012 закінчив київську гімназію № 183 “Фортуна”. З вересня цього ж року продовжив заочно навчатися на факультеті соціології та права Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Одночасно з навчанням працював в одному з відділень Ощадбанку України у місті Києві. Був послідовним патріотом своєї країни, тому брав активну участь в Революції Гідності взимку 2013-2014 років. Спочатку його було зараховано до 23-ї сотні Самооборони Майдану. Трохи згодом Юрій приєднався до «Правого сектору». Під час сутичок із спецпризначенцями «Беркуту» отримав вогнепальне кульове поранення в ногу. Разом із друзями поїхав до своєї дівчини до Харкова 16 квітня 2014, після цього з ним не було зв'язку. Дівчина Юрія, Даша, яка навчається у Харкові, розповіла, що він приїхав до неї з друзями, а наступного дня поїхав невідомо куди. Разом із Юрієм Дяковським і ще трьома товаришами вирушив до тоді вже окупованого російськими терористами Слов'янська на Донеччині. 16 квітня 2014 їх помітили російські окупанти і їхні колабораціоністи, але пропустили в пастку між двома блокпостами та почали оточувати. 17 квітня по обіді Юрій потрапив у полон. Мати Юрія, Ярослава Поправка, заявила про зникнення сина. 19 квітня 2014 тіло Юрія було знайдено в річці Казенний Торець біля смт Райгородок Донецької області з ознаками насильницької смерті разом з тілом горлівського депутата Володимира Рибака, яке 22 квітня було упізнано його дружиною. Впізнати Юрія вдалося лише 25 квітня 2014. За повідомленням прес-служби МВС, «причина смерті обох загиблих — комбінована травма тіла внаслідок тортур, з подальшим утопленням ще живих непритомних потерпілих». За наявними у слідства даними, до тортур і вбивства цих людей причетні представники російського угруповання, яке захопило будівлю СБУ в місті Слов'янську. За даними свідків, зокрема того, який був у полоні разом з Юрієм та вижив після катування, московські окупанти закатували Юрія за відмову говорити російською і відмову збрехати, що ходить до храму московського патріархату. 🕯Похований 28 квітня 2014 у Київській області, селі Морозівка. ⭐️Указом Президента України № 94/2015 від 20 лютого 2015 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності Юрієві Поправці посмертно присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

#оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 10 Дні після співбесіди тягнулися для Марії повільно, наче густий мед. Вона нервувала, перевіряючи телефон, аби не пропустити омріяний дзвінок. Кожен візит до кухні перетворювався на випробування, де вона мусила зустрічатися з колючим поглядом Ольги, що ніби запитував: "Ну що? Ти знайшла роботу?" Ця невизначеність і постійна напруга виснажували більше, ніж сама дорога з Мелітополя. Нарешті одного ранку, коли Марія сиділа за кухонним столом і намагалася знайти якусь нову вакансію, її телефон завібрував. Номер був незнайомий. Вона невпевнено підняла слухавку. — Добрий день, Марія Вікторівна? — пролунав у слухавці діловий, але привітний жіночий голос. — Це з компанії «Арка». Щодо вашого працевлаштування. Ми готові запропонувати вам посаду асистента проєкту з випробувальним терміном. Ви можете приступити вже завтра? Слова прозвучали як музика. Марія ледве стримувала посмішку. Це була не робота її мрії, але це був крок, який допоможе їй стати незалежною. — Так, звичайно! Я готова! — відповіла вона, і в її голосі звучало таке щире полегшення, що навіть незнайома жінка на іншому кінці дроту посміхнулася. — Тоді чекаємо на вас о дев'ятій ранку, — сказала вона, і після кількох організаційних деталей розмова закінчилася. Коли Марія повідомила новину Ользі та Миколі, реакція була очікуваною. — Ну нарешті, — сухо промовила Ольга, відкладаючи свою чашку. — Сподіваюся, ти розумієш, що це лише початок. Ти повинна працювати, а не сидіти вдома. — Олю, перестань. Це чудова новина! — втрутився Микола, його очі сяяли. Він підійшов до Марії і обійняв її за плечі. — Я знав, що у тебе все вийде. Це лише перший крок, Маріє. Наступного дня, о дев'ятій ранку, Марія стояла перед тією ж будівлею в історичному центрі Києва, куди приходила на співбесіду. Повітря було напруженим, але Марія відчувала в собі нову, небачену досі силу. Вона піднялася на поверх, і її зустріла та сама жінка, з якою вона розмовляла телефоном. — Добрий день, Маріє. Ласкаво просимо до нашої команди, — привітно посміхнулася та, проводжаючи Марію до робочого місця. — Ви будете працювати над документацією. Усі деталі вам пояснить керівник. Марія почала розбирати документи. Робота була рутинною, але думки про те, що вона тепер може допомагати Аліні, гріли душу. Вона з головою поринула в папери. Раптом пролунав гучний сигнал повітряної тривоги. Усі працівники підхопилися, почавши швидко збирати свої речі, щоб спуститися в укриття. — Нам потрібно йти! Усі в підвал! — вигукнула жінка, яка зустріла Марію, вказуючи на сходи. Марія, яка вперше потрапила в подібну ситуацію на роботі, розгубилася. Вона схопила свою сумку і попрямувала за іншими працівниками, її серце калатало. Спустившись у підвал, вона побачила велике приміщення, яке було переобладнане на тимчасове укриття, де вже сиділи десятки людей. На стільцях, що були розташовані по всьому підвалу, сиділи працівники. Голоси людей перетворилися на стривожений гул. Раптом пролунав знайомий, впевнений голос: — "Тривога триватиме недовго. Просто зберігайте спокій". Марія підняла голову і її серце знову завмерло. Біля входу в підвал стояв Максим. Він був з телефонами в руках, спокійний, як скеля серед бурхливого моря. Він давав вказівки іншим працівникам, а потім його погляд зупинився на Марії. На його обличчі промайнуло здивування, а потім він посміхнувся, його очі наповнились світлом. — Маріє? Що ти тут робиш? — запитав він, підійшовши до неї. — Я… я тут працюю. Асистент проєкту, — збентежено відповіла вона. Максим відсунув стілець, запрошуючи її сісти. Його очі блищали. Він сів поруч і тихо, щоб ніхто не чув, сказав: — Маріє, я не просто колега Миколи. Ця фірма… це моя фірма. Я її власник. Я шукав тебе. Після нашої зустрічі я згадав, що Микола казав про тебе, як про талановитого архітектора з Мелітополя. Я зателефонував йому, і він підтвердив, що це ти. Хочу запропонувати тобі роботу твоєї мрії, Маріє. Не просто асистента. Повноцінного архітектора. Як тільки ти будеш готова. Марія дивилася на нього, не вірячи власним вухам. Її дихання зупинилося. Вона відчувала, як у ній знову розгорається вогник надії, що згас тиждень тому. Вона подивилася в його очі, і в них побачила щось більше, ніж просто діловий інтерес. Це була щирість, співчуття і… щось, що змусило її серце битися швидше. Її майбутнє, яке ще вчора здавалося сірим і безнадійним, раптом засяяло новими фарбами. Вона не знала, що буде далі, але тепер вона була впевнена — все буде добре. Далі буде...

#книжковий_відгук #Лана_читає “Королева порожнечі” Голлі Блек Третя частина циклу "Народ повітря" Видавництво Віват Ох і вміє пані Блек потріпати нерви. Фінал другої книги був… гхм… трошки неочікуваним, тож декому у третій книзі довелося напружитися, щоб все це пояснити. Джуд через певні обставини “гостює” у своєї сестри у світі людей, тренує Дуба, ненавидить Кардана і, сама того не підозрюючи, займається рекрутингом. Аж доки до них не прийшла її сестра-близнючка Терін, яка з психу відростила яйця та встряла через це в халепу. Звісно, Джуд погодилася допомогти. Ідея непогана, хоч і небезпечна. Але ця Дуарте не тікає від небезпеки) Обожнюю всіма фібрами души цю книгу, як і всю серію! Біля кожної фрази, яку Кардан каже Джуд, хотілося почепити стікер, щоб потім мандрувати ними у періоди суму. Ця пара вчиться знімати свої маски та робить свідомі кроки назустріч своїм почуттям. От парадокс - книга не хтива, не дуже-то й відверта, але між Джуд і Карданом палає так, що навіть стримані (за мірками більшості роментезі) описи мають збіса палкий вигляд. Тішить, шо Терін, яка бісила мене у двох попередніх частинах, еволюціонувала від амеби до цікавого персонажа. Тішить, що є ще класні герої та лінії, в тому числі й любовні. Тішить, що політичні інтриги та сцени протистоянь нікуди не ділися. Фінал офігезний, хоча авторка все ж змусила на шляху до нього неабияк похвилюватися. А разом з цим і познайомила з персонажами, яких можна зустріти у дилогії про Дуба. Ця частина стала прекрасним завершенням основної трилогії, і я впевнена, що ще до неї повернуся.