#історія #речі
Весло — це один із найдавніших та найважливіших винаходів в історії людства. Воно стало першим інструментом, який дозволив людині не просто пливти за течією, а активно підкорювати водний простір, змінюючи курс за власною волею. Без цього простого дерев’яного предмета карта світу сьогодні виглядала б зовсім інакше. 🚣‍♂️🌍

Найдавніші весла, знайдені археологами, датуються епохою неоліту (близько 8000 років тому). Наприклад, у Китаї та Данії були виявлені чудово збережені дерев’яні екземпляри, які за формою майже не відрізняються від сучасних. Це свідчить про те, що людство дуже швидко знайшло ідеальну форму для передачі енергії м’язів воді. 🏺🌊

Весло було двигуном великих цивілізацій:
Стародавній Єгипет: Величезні весла-керма на нільських суднах дозволяли перевозити кам’яні блоки для пірамід.
Фінікійці та греки: Їхні біреми та трієри трималися на силі сотень гребців, що зробило ці народи господарями Середземного моря.
Вікінги: Завдяки поєднанню вітрила та весел їхні дракари могли заходити глибоко в річки та висаджуватися на будь-якому березі, що наводило жах на всю Європу. 🛡️⚓

З точки зору фізики, весло — це важіль. Простий принцип опору лопаті об воду дозволяв людям перетинати протоки та заселяти острови Полінезії, долаючи тисячі кілометрів відкритого океану на каное. Для багатьох народів весло було настільки цінним, що його часто прикрашали різьбленням, яке мало магічне значення — воно «заговорювало» воду на безпечну подорож. 🛶✨

У середньовіччі веслування набуло й похмурого відтінку через галеру — корабель, де весло ставало знаряддям важкої рабської праці. Проте з часом, коли вітрила, а потім і парові машини витіснили гребців із великого судноплавства, весло перейшло у сферу спорту та аристократичного дозвілля. Знамениті перегони між Оксфордом і Кембриджем, що проводяться з 1829 року, перетворили веслування на символ командної роботи та витривалості. 🏆🚣

Сьогодні весла виготовляють із надлегкого вуглепластику, але їхня суть залишилася незмінною. Це символ особистих зусиль. Як каже давня мудрість: «На Бога сподівайся, а весел із рук не випускай». Весло — це предмет, який нагадує нам: щоб дістатися мети, іноді недостатньо просто чекати попутного вітру — треба діяти самому. 💎🌊

#історія #факт
ОСТАННЯ МЕЖА КАПІТАНА РОСТРОНА: ЛЮДИНА, ЩО ВИПЕРЕДИЛА СМЕРТЬ «ТИТАНІКА».
Ніч на 15 квітня 1912 року була настільки тихою та дзеркальною, що океан здавався не водою, а застиглою нафтою. Капітан Артур Рострон, командир пасажирського лайнера «Карпатія», що прямував із Нью-Йорка до Фіуме, мирно спав у своїй каюті. О 00:35 світ навколо нього змінився назавжди: радист увірвався з новиною про сигнал SOS від непотоплюваного гіганта «Титаніка».
Те, що відбулося далі, увійде в історію як приклад професіоналізму, що межує з героїзмом. Рострон не просто наказав змінити курс. Він зробив неможливе. Знаючи, що його судно здатне розвинути максимум 14 вузлів, капітан наказав відключити опалення та гарячу воду в каютах, спрямувавши всю енергію пари в машини. «Карпатія» здригалася, розвинувши неймовірні 17,5 вузлів, буквально летячи крізь ніч. 🚢
Рострон розумів ризик: він вів корабель на повній швидкості крізь те саме поле айсбергів, яке щойно розірвало борт «Титаніка». Він виставив додаткових спостерігачів, але не збавив ходу ні на секунду. Одночасно з цим на борту розгорнулася масштабна логістична операція: готували гарячі напої, ковдри, перетворювали салони на лазарети та встановлювали підйомні механізми для врятованих.
Коли «Карпатія» нарешті досягла координат, на місці величного лайнера була лише темна порожнеча та поодинокі рятувальні човни. Холоднокровність Рострона під час підйому на борт 712 знесилених людей стала легендарною. Він особисто контролював кожен крок, зберігаючи спокій у хаосі людського горя.
Скромний капітан, який пізніше отримав Золоту медаль Конгресу та лицарство від короля, ніколи не вважав себе героєм. Він казав, що його рукою «керувала інша Сила». Проте саме його приватне рішення — ризикнути власним кораблем заради примарного шансу врятувати інших — стало тим світлом, що прорізало найтемнішу ніч в історії мореплавства. 🌊✨

#історія #події
«Луна-9»: Як українські мізки забезпечили м’яку посадку на жорсткий місячний ґрунт.
3 лютого 1966 року людство нарешті перестало «вбивати» свої апарати об поверхню Місяця і навчилося приземлятися (чи то пак — примісячуватися) делікатно. Радянська автоматична станція «Луна-9» здійснила першу в історії м’яку посадку в Океані Бур. До цього моменту вчені серйозно побоювалися, що Місяць покритий багатометровим шаром пилу, в якому будь-який корабель потоне, наче в болоті. «Луна-9» довела: ґрунт твердий, ходити можна! 🌖🛰️

Хоча лаври перемоги збирали в москві, за лаштунками космічної програми стояла потужна українська інженерна школа. Головний конструктор Сергій Корольов (родом із Житомира) не дожив до цього тріумфу всього три тижні, але саме його впертість і бачення зробили місію можливою. Більше того, ключові системи керування та радіоелектроніку для космічних апаратів того часу розробляли та виготовляли на харківському «Хартроні» та київських підприємствах. Без українських математиків та інженерів ця залізна «куля» з пелюстками-антенами навряд чи змогла б вижити після падіння. 🧠🛠️

Сама посадка була шедевром інженерного мінімалізму. Апарат був оточений спеціальними гумовими балонами-амортизаторами (свого роду космічні «ейрбеги»), які пом’якшили удар. Коли станція зупинилася, вона розкрила чотири пелюстки, наче металева квітка, і почала передавати перші в світі панорамні знімки чужого світу. 📸🛸

Це був момент істини. Радіосигнали з Місяця ловили не лише в центрах управління, а й в обсерваторії Джодрелл-Бенк у Великій Британії. Цікавий факт: британці першими роздрукували місячні панорами, використавши звичайний апарат для приймання газетних фототелеграм, і опублікували їх раніше за радянську пресу. 📰👀

Подія 3 лютого 1966 року відкрила шлях для майбутніх пілотованих польотів. Тепер ми знали точно: Місяць — це не пилова пастка, а цілком придатний для прогулянок (і встановлення прапорів) об'єкт. І приємно усвідомлювати, що в цій «м'якій посадці» був дуже твердий український слід. 🇺🇦🚀

Після того як висадив коханку з машини, Бучин ніжно з нею попрощався і поїхав додому. Біля під’їзду секунду постояв, подумки зважуючи все, що скаже дружині. Піднявся сходами і відімкнув двері.

Привіт, сказав Бучин. Віро, ти вдома.
Вдома, флегматично відгукнулася дружина. Привіт. Ну що, йти ескалопи смажити.

Бучин дав собі слово діяти прямо, впевнено, різко, по чоловічому. Поставити крапку у своєму подвійному житті, поки на губах не охололи поцілунки коханки, поки його знову не засмоктало обивательське болото.

Віро, Бучин прочистив горло, я прийшов тобі сказати, що нам треба розлучитися.

До цієї звістки Віра поставилася більш ніж спокійно. Віру Бучину взагалі було важко вивести з рівноваги. Колись Бучин за це навіть дражнив її Вірою Холодною.

То це як, спитала Віра у дверях кухні, мені не смажити ескалопи.
На твій розсуд, сказав Бучин, хочеш смаж, не хочеш не смаж. А я йду до іншої жінки.

Після такої заяви більшість дружин кидається на чоловіків у рукопашну зі сковорідкою або влаштовує люту сцену. Але Віра до цієї більшості не належала.

Подумаєш, який фіфель міфель, сказала вона. Ти мої чоботи з ремонту приніс.
Ні, розгубився Бучин. Якщо тобі це так важливо, я просто зараз поїду в майстерню і заберу.
Охо хо, пробурмотіла Віра. Такий ти і є, Бучин. Пошли дурня по чоботи, він старі й принесе.

Бучин образився. Йому почало здаватися, що пояснення про розрив сімейних стосунків іде якось не так. Не вистачає емоцій, пристрастей, гнівних викриттів. Хоча чого ще чекати від дерев’яної дружини на прізвисько Віра Холодна.

Мені здається, Віро, ти мене не чуєш, сказав Бучин. Я офіційно оголошую, що йду до іншої жінки, я залишаю тебе, а ти про якісь чоботи.
Правильно, сказала Віра. На відміну від мене ти можеш піти куди завгодно. Твої ж чоботи не в ремонті. Чого б не ходити.

Вони прожили разом довго, але Бучин і досі не міг зрозуміти, коли його дружина іронізує, а коли говорить серйозно. Свого часу він якраз і закохався у Віру через її рівний характер, безконфліктність і небагатослівність. Плюс вагому роль відіграли господарність Віри та її пружні приємні форми.

Віра була надійна, вірна і холоднокровна, як тридцятитонний корабельний якір. Але тепер Бучин кохав іншу. Кохав гаряче, гріховно і солодко. Тому належало розставити всі крапки і змотувати вудки у нове життя.

І ось, Віро, сказав Бучин з ноткою урочистості, скорботи і жалю, я за все тобі вдячний, але йду, бо кохаю іншу жінку. А тебе не кохаю.

Та ну, сказала Віра. Не кохає він мене, напівкед припадочний. Моя мама, наприклад, кохала сусіда. А тато кохав доміно і горілку. І що. Подивись, яка в результаті вийшла я.

Бучин знав, що сперечатися з Вірою дуже важко. У неї кожне слово як гиря. Весь його початковий запал кудись випарувався, сваритися розхотілося.

Віруню, ти й справді чудова, кисло сказав Бучин. Але я кохаю іншу. Кохаю гаряче, гріховно і солодко. І маю намір піти до неї, розумієш.
Іншу, це кого, спитала дружина. Наталку Крапивіну, чи що.

Бучин відступив. Рік тому у нього справді був таємний роман з Крапивіною, але він навіть не припускав, що Віра з нею знайома.

А звідки ти її, почав він і осікся. Втім, не важливо. Ні, Віро, мова не про Крапивіну.

Віра позіхнула.
Тоді, може, Світлану Бурбульську. До неї намілився.

У Бучина похолола спина. Бурбульська теж була його коханкою, але це залишилося в минулому. А якщо Віра знала, то чому мовчала. Ах так, вона ж кремінь, слова не витягнеш.

Не вгадала, сказав Бучин. Не Бурбульська і не Крапивіна. Це зовсім інша, захоплива жінка, вершина моєї мрії. Я не можу без неї жити і збираюся піти до неї. І не відмовляй.

Значить, швидше за все, Майка, сказала дружина. Ех, Бучин Бучин, органіка ти тріснута. Теж мені секрет Полішинеля. Вершина твоєї мрії Майя Валентинівна Гусяєва. Тридцять п’ять років, одна дитина, два аборти. Ага.

Бучин схопився за голову. Постріл прийшовся точно в яблучко. Він крутив роман саме з Майєю Гусяєвою.

Але як, пробелькотів Бучин. Хто нас здав. Ти що, шпигувала за мною.
Елементарно, Бучин, сказала Віра. Любий мій, я гінеколог зі стажем. І я перещупала всіх жінок у цьому клятому місті, тоді як ти лише малу їх частину. Мені достатньо просто зазирнути куди треба, щоб зрозуміти, що ти там був, опудало горохове.

Бучин зібрався з духом.
Припустімо, ти вгадала, незалежно сказав він. Хай навіть це Гусяєва. Це нічого не змінює, я йду до неї.

Дурненький ти, Бучин, сказала Віра. Хоч би з цікавості у мене спитав. До речі, нічого захопливого в Гусяєвій не помічено, все як у всіх баб, це я як лікар кажу. А історію хвороби у своєї вершини мрії ти бачив.
Н н ні, зізнався Бучин.
Отож бо. По перше, негайно марш під душ. По друге, завтра я подзвоню Семеничу, щоб прийняв тебе в диспансері без черги, сказала Віра. А потім поговоримо. Це ж ганьба, чоловік гінеколога не здатен знайти собі здорову бабу.

І що мені робити, жалібно сказав Бучин.
Я пішла смажити ескалопи, сказала Віра.
А ти мийся і роби що хочеш. Якщо тобі потрібна вершина мрії без жодних болячок, звертайся, порекомендую.

Дмитро Спиридонов

10 квітня 1912 року. Шербур, Франція.
Мадлен Форс Астор піднялася на борт «Титаніка» разом зі своїм чоловіком — полковником Джоном Джейкобом Астором IV, одним із найбагатших людей у світі. Вони поверталися до Нью-Йорка після тривалої весільної подорожі Єгиптом і Парижем.

Але нью-йоркське світське суспільство зустріло їх холодно.

Скандал почався за півтора року до цього. Полковник Астор, 47-річний мільйонер, розлучився з дружиною Авою після нещасливого шлюбу. У 1911 році розлучення було шоком для вищого світу. Та ще більшим шоком стала його нова обраниця — 18-річна Мадлен Форс, донька заможної родини з Брукліна.

Він — 47. Вона — 18.
Різниця у 29 років.

Плітки, осуд, зниклі запрошення. Коли вони одружилися у вересні 1911 року, світське коло відвернулося від них. Тож подружжя вирішило зникнути з очей — вирушили у довгу подорож Єгиптом та Європою, сподіваючись, що час приглушить скандал.

У 1912 році Мадлен була вагітна, і вони готувалися повернутися додому. Дитина мала народитися в родині Асторів — одній із найвпливовіших династій Америки. Здавалося, все знову стає на свої місця.

Вони піднялися на борт «Титаніка» в Шербурі. Найбільший і найрозкішніший корабель, який будь-коли будували. Подорожували першим класом — разом із дворецьким полковника та покоївкою й медсестрою Мадлен. П’ять днів плавання минали спокійно.

А потім — 14 квітня, 23:40. Айсберг.

Про цю ніч написано безліч разів. Але уявіть себе Мадлен.

Дев’ятнадцять років. Вагітна.
Пробуджена серед ночі.
Їй кажуть одягнути рятувальний жилет.

Полковник Астор допоміг їй сісти в шлюпку №4. Правило «жінки й діти — першими» було беззаперечним. Мадлен не хотіла залишати чоловіка. Він попросив дозволу приєднатися до неї — з огляду на її «делікатний стан».

Другий офіцер Чарльз Лайтоллер відмовив.
Жоден чоловік не мав права сідати.
Навіть Джон Джейкоб Астор — один із найбагатших людей планети.

Астор прийняв це. Допоміг молодій вагітній дружині сісти в шлюпку разом із її покоївкою та медсестрою. Запитав номер човна й сказав:
«Я знайду тебе потім».

Він зробив крок назад.
Це був останній раз, коли Мадлен бачила його живим.

Шлюпка відпливла. Вона бачила, як вогні «Титаніка» зникають у темряві Атлантики. Чула крики. А потім — страшну тишу.

Дев’ятнадцять років. Вагітна. Сама.
Чоловік, з яким вона була одружена лише сім місяців, зник назавжди.

Тіло полковника Астора знайшли за кілька днів. Його розчавив димар корабля. Його впізнали за ініціалами на піджаку та понад 2000 доларів готівкою в кишенях — і коштовностями. Навіть у смерті його багатство було очевидним.

Тих, хто вижив, доправили до Нью-Йорка на борту RMS Carpathia.
Мадлен повернулася до міста, яке її відкинуло. Тепер — вдова й мати спадкоємця Асторів.

Травма була величезною. Лікарі призначили їй повний спокій. Нерви були зламані. Вона оплакувала втрату й водночас берегла життя, яке носила під серцем.

14 серпня 1912 року, через чотири місяці після катастрофи, Мадлен народила здорового хлопчика. Вона назвала його Джон Джейкоб Астор VI, щоб ім’я батька жило далі.

А потім вона дізналася, що написано в заповіті чоловіка.

Статки полковника оцінювалися у 87 мільйонів доларів того часу (приблизно 2,6 мільярда сьогодні). Заповіт передбачав для Мадлен і сина щедре забезпечення:
• траст у 5 мільйонів доларів
• розкішний будинок на П’ятій авеню
• користування родинними маєтками
• щорічний дохід у 100 000 доларів довічно

Але з однією умовою:
якщо вона вийде заміж вдруге, вона втратить усе.
Будинок. Дохід. Траст.
Залишиться лише одноразова виплата у 500 000 доларів.

Їй було 19.
Вона була вдовою. Матір’ю.
І заповіт говорив їй: або ти оплакуєш мене все життя — або втрачаєш усе.

Тоді це було звично: багаті чоловіки так «захищали» свої статки, контролюючи долі дружин.
Але для Мадлен — дівчини, яка лише починала жити, — це було схоже на в’язницю.

Вона дотримувалася умов чотири роки. Жила в маєтку, виховувала сина, залишалася «вдовою Астор».

А у 1916 році, у 23 роки, зробила вибір.
Вона знову вийшла заміж — за банкіра Вільяма Карла Діка, друга дитинства. Вона знала, на що йде: відмовлялася від дому, доходу, фонду.

Вона обрала любов замість грошей.

У них народилося двоє дітей. Шлюб тривав до 1933 року. Згодом вона вийшла заміж утретє — за італійського боксера Енцо Ф’єрмонте. І цей союз також завершився.

Мадлен померла у 1940 році у віці 46 років від серцевої хвороби.
Її син — останній Астор — успадкував величезний статок і прожив до 1992 року.

Та в її історії вражає не лише сам корабельний крах.
А те, що сталося після.

У 19 років вона втратила чоловіка в одній із найвідоміших катастроф в історії. Була вагітна. Зламана. А потім дізналася, що навіть після смерті чоловік намагався керувати її майбутнім — що право знову кохати коштуватиме їй усього.

І все ж вона це зробила.

У 23 роки вона відмовилася від мільйонів, аби жити за власними правилами. Кохати. Обирати. Дихати.

Для цього потрібна була неабияка відвага. Вона вже пережила неможливе. А потім мусила пережити після — умови, контроль, очікування, що вона залишиться вдовою назавжди.

Вона обрала інше.

«Титанік» забрав тієї ночі понад 1500 життів.
Мадлен Астор вижила.

Але її справжнє виживання настало через чотири роки —
коли вона обрала щастя всупереч волі заповіту.

Вона втратила будинок.
Втратила статки.
Втратила прізвище Астор.

Але повернула собі життя.

І, можливо, саме в цьому — справжній фінал її історії:
не в тому, що вона вижила після катастрофи,
а в тому, що змогла пережити все, що було потім…
і жити на власних умовах.

🇩🇰Данія переобладнала радянський корабель під плавучу казарму в Гренландії

Данія направила до Гренландії судно радянської побудови, яке використовуватиметься як плавуча казарма для близько 150 військових НАТО.

Йдеться про корабель із посиленим корпусом, який востаннє проходив капітальний ремонт у 2014 році. Після цього судно використовували для експедицій у полярних водах. Воно оснащене рестораном, трьома лаунж-зонами, оглядовою платформою, бібліотекою, сауною та відкритим підігрівним басейном із солоною водою, а також багатомісними каютами. Довжина судна — 137 метрів, ширина — 21 метр.

Корабель був введений в експлуатацію у 1982 році під назвою «Костянтин Симонов» і спочатку використовувався як пором. Після розпаду СРСР судно отримало назву Ocean Endeavour і перейшло у власність американської судноплавної компанії SunStone, яка виставила його на продаж у жовтні 2025 року.

Тепер судно залучене до інфраструктури НАТО і виконуватиме функцію тимчасового розміщення військових у Гренландії.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

Восьмирічну дівчинку відправили через море, щоб видати заміж за незнайомця.
Вона так і не стала королевою Англії — але від неї походять усі англійські монархи до сьогодні.

Її звали Матильда.

У 1110 році доньку англійського короля відправили до Німеччини, щоб видати заміж за Генріха V — чоловіка майже на двадцять років старшого. Згодом він став імператором Священної Римської імперії. Уже в дванадцять років Матильду коронували як королеву римлян, а в підлітковому віці вона фактично керувала Італією, поки її чоловік воював у Європі.

Так вона вчилася реальній владі — не з книжок, а з життя.

Усе змінилося в 1120 році.
Корабель Білий корабель затонув біля узбережжя Нормандії. Загинули майже всі пасажири, серед них — єдиний брат Матильди, єдиний законний спадкоємець англійського трону.

За одну ніч Матильда стала ключовою фігурою в долі Англії.

Коли в 1125 році помер її чоловік, вона повернулася на батьківщину з титулом імператриці. Її батько, король Генріх І, зробив нечуване: змусив усю знать присягнути, що вони визнають жінку правителькою.

Усі присягнули.
Навіть її кузен — Стефан.

Після смерті короля Стефан порушив присягу. Поки Матильда була вагітна й не могла швидко прибути до Англії, він захопив Лондон, скарбницю і корону.

Країна занурилася в майже двадцятирічну громадянську війну — настільки жорстоку, що сучасники писали:
«Христос і святі Його спали».

Матильда не здалася.

У 1141 році її війська захопили самого Стефана. Її проголосили Володаркою англійців і готували до коронації. Але коли вона зажадала податків і підкорення, Лондон повстав. Її вигнали з міста ще до коронації — лише тому, що вона була жінкою і не погоджувалася бути слабкою.

Війна тривала.

Тієї зими Матильда опинилася в облозі в Оксфордському замку. В одну морозну ніч її спустили зі стін на мотузці. Загорнута в біле, вона перейшла замерзлу Темзу і пішки подолала кілька миль ворожою територією.

Якби це зробив чоловік — про нього склали б легенди.
Для Матильди це було просто питанням виживання.

У 1148 році вона відійшла від боротьби, але не програла. У неї був син — Генріх. І всі наступні роки вона присвятила тому, щоб підготувати його повернути те, що забрали в неї.

У 1153 році, після смерті спадкоємця Стефана, барони змусили сторони домовитися:
Стефан правитиме до смерті, але Генріх, син Матильди, стане королем.

За рік Стефан помер.

19 грудня 1154 року Генріха коронували як Генріха II, короля Англії. Так почалася династія Плантагенетів.

Протягом наступних трьох століть Англією правила кров Матильди. Серед її нащадків — Річард Левине Серце, королі, що підписали Велику хартію вольностей, і всі англійські монархи до сьогодні.

Матильда померла в 1167 році. Її син завжди називав себе «сином імператриці» і казав, що немає в житті нічого дорожчого за матір.

На її могилі було написано:
«Велика за народженням, більша за шлюбом, найбільша — у своїх нащадках».

Вона так і не одягла англійську корону.
Але зробила так, щоб її рід носив її вічно.

Матильда не виграла трон.
Вона довела, що жінка має право за нього боротися — і цим змінила історію.

😡рф b’є по мирних містах корабельними ракетами Х-22 з похибкою в 600 метрів. Їх бойова частина майже 1 тонна, - Юрій Ігнат, начальник управління комунікацій командування Повітряних сил ЗСУ.

😥Загалом пф застосувала 412 ракет Х-22, перехоплено лише 12 — збивати їх здатні фактично лише Patriot.

Нині в столиці два влучання цими ракетами. Ще 4 ракети локаційно втрачені.

У ніч на 24 січня Росія здійснила масований ракетний удар по Києву, застосувавши нетипові для останніх місяців засоби ураження. По столиці вперше за тривалий час було випущено важкі протикорабельні ракети Х-22/Х-32 зі стратегічних бомбардувальників.

☝️ "Не було таких ракет як Х-22 у зведеннях уже давно. Особливість цієї атаки саме в застосуванні цих ракет… Ракети Х-22, які фактично використовувались проти авіаносних груп (це їхнє основне призначення)", – розповів начальник управління комунікацій командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.

🤯 Х-22 можуть нести різні типи бойових частин, а маса бойового заряду сягає близько 950 кілограмів, що робить їх одними з найнебезпечніших у російському арсеналі. Через балістичну траєкторію польоту такі ракети можуть бути перехоплені лише сучасними системами ППО, зокрема Patriot.

💪🇺🇦 Українська протиповітряна оборона знищила більшість із них, попри надзвичайну складність перехоплення таких цілей.

🚀 росія атакувала Київ протикорабельними ракетами Х-22/32 із бойовою частиною майже 1 тонну, — начальник управління комунікацій Командування ПС ЗСУ Юрій Ігнат.
Під час нічного масованого удару росія застосувала проти столиці 12 ракет Х-22. Сили ППО сьогодні збили 9 ракет Х-22/Х-32 — надзвичайно складних надзвукових цілей масою близько 6 тонн.
❗️ Від початку повномасштабної війни РФ запустила по Україні 412 таких ракет, і загалом з них було перехоплено 12.
☝️ Крилаті ракети Х-22/32 є вкрай неточними із великим радіусом відхилення. Найчастіше такими ракетами росіяни руйнували багатоповерхівки, внаслідок чого гинули десятки людей за раз.

https://t.me/Ukraineaboveallelse