Українська
English
Всеукраїнський день бібліотек
Бібліотека — це одне з найдавніших культурних надбань людства, суть якого є незмінною протягом всієї історії. Бібліотеки й дотепер залишаються особливим місцем, де люди мимоволі стишують голос, і чутно лише шурхіт сторінок, а повітря неповторно пахне типографською фарбою, клеєм і трохи пилом — адже книги можуть зберігатися століттями і дарувати свою мудрість не одному поколінню читачів. Любов до книги властива нашому народу здавна, а важливість бібліотек для національної освіти, науки та культури є очевидною для держави. Тому в Україні встановлено особливе свято — Всеукраїнський день бібліотек, який ми щороку відзначаємо 30 вересня.
Як виникла ідея відзначати Всеукраїнський День бібліотек?
Бібліотеки на нашій землі почали створювати за часів Русі — в IX-XI століттях. Найчастіше зібрання книг розміщувалися в монастирях, церквах та школах, а їхнім наповненням займалися князі та священники. В той час з’явилася й цензура з боку духівництва — церковні книги популяризувалися й активно переписувалися, натомість апокрифічні, тобто не включені до церковного канону, могли заборонити. Окрім книг, у бібліотеках зберігалися державні документи та їхні копії.
Ярослав Мудрий
Збирання книг князь Ярослав Мудрий вважав вкрай потрібною справою, тому в 1037 році відкрив при соборі Святої Софії державну бібліотеку. Більшість книг у ній були релігійного змісту, але траплялися і філософські, природничі та інші твори, в тому числі іноземних авторів, при цьому велика увага надавлася перекладу та переписуванню таких книг. Доля цієї бібліотеки невідома — частина дослідників стверджують, що книги згоріли під час захоплення Києва військом Батия в 1240 році, інші вважають, що бібліотеку встигли сховати і вона досі знаходиться десь у невідомих підземних сховищах.
В період XIV-XV століть з’явилися університетські бібліотеки, а невдовзі ще й бібліотеки при національно-релігійних братствах. За часів Просвітництва грошовою підтримкою бібліотек почали опікуватися державні органи.
Наприкінці XVIII століття в Україні поширилося явище бібліофільства — багаті колекціонери, відшукуючи старі видання, збирали цінні колекції. Бібліотеки стали визнаним елементом в освіті, науці та культурі, водночас царська влада Російської імперії посилила цензуру щодо книжкових фондів з метою вилучення «вільнодумних» творів.
В процесі розвитку бібліотек в Україні не останнє місце займала громадська ініціатива — в 1829 році місцевою інтелігенцією було засновано публічну бібліотеку в Одесі, 1866 року — в Києві, 1886-го — в Харкові. Власні бібліотеки збирали різні заклади та об’єднання — музеї, архіви, наукові товариства, духовні семінарії.
В короткий час державності України після подій 1917 року, попри важкі політичні та економічні обставини, бібліотекам надавалося багато уваги — було прийнято три важливих закони, які регулювали роботу цієї сфери, а також засновано Національну бібліотеку Української держави.
Радянська влада
Починаючи з 1919 року, радянська влада в Україні посилила державне управління бібліотечною справою. Основними принципами в ній було проголошено партійність, масовість та доступність, керівництво галузі стало централізованим, а організація діяльності — єдиною по всій країні.
З 1923 року почала діяти особлива інструкція, яка зобов’язувала знищувати книги, які не відповідали комуністичній ідеології. Разом з тим, в Україні було створено широку бібліотечну мережу, чимало рис якої влада запозичила з американського досвіду — зокрема, хоча б одна бібліотека обов’язково мала бути в кожному населеному пункті, навіть у найменшому селі.
Роки Другої світової війни
Чималих збитків українські бібліотеки зазнали в роки Другої світової війни — евакуювати вдалося лише незначну частину фондів, тому багато цінних книг було вивезено окупантами або знищено вибухами та пожежами. Післявоєнне відновлення бібліотек стало важливою державною справою, як у питанні відновлення фондів, так і в аспекті підготовки спеціалістів. Тому одним з перших вищих навчальних закладів, що відновили свою роботу, став Харківський бібліотечний інститут, а його філію відкрили в Києві. На кінець 1950-х років в Україні вже функціонувало близько 80 тисяч бібліотек різних типів.
В часи СРСР діяльність бібліотек була підпорядкована спільній для всіх радянських закладів концепції — передусім відповідного політичного підходу, централізованого управління та контролю. В 1984 році було прийнято «Положення про бібліотечну справу в СРСР», яке зробило майже неможливими будь-які спроби щодо національного спрямування бібліотечної справи в республіках.
Часи незалежності
З моменту здобуття Україною незалежності змінилася й роль бібліотек в суспільному житті — від суто просвітницької та ідеологічної до культурологічної, інформаційно-комунікативної та наукової. Останнім часом вітчизняні бібліотеки переживають досить непростий період трансформації та пристосування до умов цифрового світу.
Всеукраїнський день бібліотек з’явився в нашому календарі в 1998 році — тоді в травні Президент підписав указ про встановлення цієї події. Її було засновано на підтримку ініціативи працівників бібліотечної сфери, а також як знак визнання незамінної ролі бібліотек у розвитку української науки, культури та освіти. Окрім цього, 30 вересня стало професійним святом для всіх бібліотекарів України.
Бібліотека — це одне з найдавніших культурних надбань людства, суть якого є незмінною протягом всієї історії. Бібліотеки й дотепер залишаються особливим місцем, де люди мимоволі стишують голос, і чутно лише шурхіт сторінок, а повітря неповторно пахне типографською фарбою, клеєм і трохи пилом — адже книги можуть зберігатися століттями і дарувати свою мудрість не одному поколінню читачів. Любов до книги властива нашому народу здавна, а важливість бібліотек для національної освіти, науки та культури є очевидною для держави. Тому в Україні встановлено особливе свято — Всеукраїнський день бібліотек, який ми щороку відзначаємо 30 вересня.
Як виникла ідея відзначати Всеукраїнський День бібліотек?
Бібліотеки на нашій землі почали створювати за часів Русі — в IX-XI століттях. Найчастіше зібрання книг розміщувалися в монастирях, церквах та школах, а їхнім наповненням займалися князі та священники. В той час з’явилася й цензура з боку духівництва — церковні книги популяризувалися й активно переписувалися, натомість апокрифічні, тобто не включені до церковного канону, могли заборонити. Окрім книг, у бібліотеках зберігалися державні документи та їхні копії.
Ярослав Мудрий
Збирання книг князь Ярослав Мудрий вважав вкрай потрібною справою, тому в 1037 році відкрив при соборі Святої Софії державну бібліотеку. Більшість книг у ній були релігійного змісту, але траплялися і філософські, природничі та інші твори, в тому числі іноземних авторів, при цьому велика увага надавлася перекладу та переписуванню таких книг. Доля цієї бібліотеки невідома — частина дослідників стверджують, що книги згоріли під час захоплення Києва військом Батия в 1240 році, інші вважають, що бібліотеку встигли сховати і вона досі знаходиться десь у невідомих підземних сховищах.
В період XIV-XV століть з’явилися університетські бібліотеки, а невдовзі ще й бібліотеки при національно-релігійних братствах. За часів Просвітництва грошовою підтримкою бібліотек почали опікуватися державні органи.
Наприкінці XVIII століття в Україні поширилося явище бібліофільства — багаті колекціонери, відшукуючи старі видання, збирали цінні колекції. Бібліотеки стали визнаним елементом в освіті, науці та культурі, водночас царська влада Російської імперії посилила цензуру щодо книжкових фондів з метою вилучення «вільнодумних» творів.
В процесі розвитку бібліотек в Україні не останнє місце займала громадська ініціатива — в 1829 році місцевою інтелігенцією було засновано публічну бібліотеку в Одесі, 1866 року — в Києві, 1886-го — в Харкові. Власні бібліотеки збирали різні заклади та об’єднання — музеї, архіви, наукові товариства, духовні семінарії.
В короткий час державності України після подій 1917 року, попри важкі політичні та економічні обставини, бібліотекам надавалося багато уваги — було прийнято три важливих закони, які регулювали роботу цієї сфери, а також засновано Національну бібліотеку Української держави.
Радянська влада
Починаючи з 1919 року, радянська влада в Україні посилила державне управління бібліотечною справою. Основними принципами в ній було проголошено партійність, масовість та доступність, керівництво галузі стало централізованим, а організація діяльності — єдиною по всій країні.
З 1923 року почала діяти особлива інструкція, яка зобов’язувала знищувати книги, які не відповідали комуністичній ідеології. Разом з тим, в Україні було створено широку бібліотечну мережу, чимало рис якої влада запозичила з американського досвіду — зокрема, хоча б одна бібліотека обов’язково мала бути в кожному населеному пункті, навіть у найменшому селі.
Роки Другої світової війни
Чималих збитків українські бібліотеки зазнали в роки Другої світової війни — евакуювати вдалося лише незначну частину фондів, тому багато цінних книг було вивезено окупантами або знищено вибухами та пожежами. Післявоєнне відновлення бібліотек стало важливою державною справою, як у питанні відновлення фондів, так і в аспекті підготовки спеціалістів. Тому одним з перших вищих навчальних закладів, що відновили свою роботу, став Харківський бібліотечний інститут, а його філію відкрили в Києві. На кінець 1950-х років в Україні вже функціонувало близько 80 тисяч бібліотек різних типів.
В часи СРСР діяльність бібліотек була підпорядкована спільній для всіх радянських закладів концепції — передусім відповідного політичного підходу, централізованого управління та контролю. В 1984 році було прийнято «Положення про бібліотечну справу в СРСР», яке зробило майже неможливими будь-які спроби щодо національного спрямування бібліотечної справи в республіках.
Часи незалежності
З моменту здобуття Україною незалежності змінилася й роль бібліотек в суспільному житті — від суто просвітницької та ідеологічної до культурологічної, інформаційно-комунікативної та наукової. Останнім часом вітчизняні бібліотеки переживають досить непростий період трансформації та пристосування до умов цифрового світу.
Всеукраїнський день бібліотек з’явився в нашому календарі в 1998 році — тоді в травні Президент підписав указ про встановлення цієї події. Її було засновано на підтримку ініціативи працівників бібліотечної сфери, а також як знак визнання незамінної ролі бібліотек у розвитку української науки, культури та освіти. Окрім цього, 30 вересня стало професійним святом для всіх бібліотекарів України.
Всеукраїнський день бібліотек
Бібліотека — це одне з найдавніших культурних надбань людства, суть якого є незмінною протягом всієї історії. Бібліотеки й дотепер залишаються особливим місцем, де люди мимоволі стишують голос, і чутно лише шурхіт сторінок, а повітря неповторно пахне типографською фарбою, клеєм і трохи пилом — адже книги можуть зберігатися століттями і дарувати свою мудрість не одному поколінню читачів. Любов до книги властива нашому народу здавна, а важливість бібліотек для національної освіти, науки та культури є очевидною для держави. Тому в Україні встановлено особливе свято — Всеукраїнський день бібліотек, який ми щороку відзначаємо 30 вересня.
Як виникла ідея відзначати Всеукраїнський День бібліотек?
Бібліотеки на нашій землі почали створювати за часів Русі — в IX-XI століттях. Найчастіше зібрання книг розміщувалися в монастирях, церквах та школах, а їхнім наповненням займалися князі та священники. В той час з’явилася й цензура з боку духівництва — церковні книги популяризувалися й активно переписувалися, натомість апокрифічні, тобто не включені до церковного канону, могли заборонити. Окрім книг, у бібліотеках зберігалися державні документи та їхні копії.
Ярослав Мудрий
Збирання книг князь Ярослав Мудрий вважав вкрай потрібною справою, тому в 1037 році відкрив при соборі Святої Софії державну бібліотеку. Більшість книг у ній були релігійного змісту, але траплялися і філософські, природничі та інші твори, в тому числі іноземних авторів, при цьому велика увага надавлася перекладу та переписуванню таких книг. Доля цієї бібліотеки невідома — частина дослідників стверджують, що книги згоріли під час захоплення Києва військом Батия в 1240 році, інші вважають, що бібліотеку встигли сховати і вона досі знаходиться десь у невідомих підземних сховищах.
В період XIV-XV століть з’явилися університетські бібліотеки, а невдовзі ще й бібліотеки при національно-релігійних братствах. За часів Просвітництва грошовою підтримкою бібліотек почали опікуватися державні органи.
Наприкінці XVIII століття в Україні поширилося явище бібліофільства — багаті колекціонери, відшукуючи старі видання, збирали цінні колекції. Бібліотеки стали визнаним елементом в освіті, науці та культурі, водночас царська влада Російської імперії посилила цензуру щодо книжкових фондів з метою вилучення «вільнодумних» творів.
В процесі розвитку бібліотек в Україні не останнє місце займала громадська ініціатива — в 1829 році місцевою інтелігенцією було засновано публічну бібліотеку в Одесі, 1866 року — в Києві, 1886-го — в Харкові. Власні бібліотеки збирали різні заклади та об’єднання — музеї, архіви, наукові товариства, духовні семінарії.
В короткий час державності України після подій 1917 року, попри важкі політичні та економічні обставини, бібліотекам надавалося багато уваги — було прийнято три важливих закони, які регулювали роботу цієї сфери, а також засновано Національну бібліотеку Української держави.
Радянська влада
Починаючи з 1919 року, радянська влада в Україні посилила державне управління бібліотечною справою. Основними принципами в ній було проголошено партійність, масовість та доступність, керівництво галузі стало централізованим, а організація діяльності — єдиною по всій країні.
З 1923 року почала діяти особлива інструкція, яка зобов’язувала знищувати книги, які не відповідали комуністичній ідеології. Разом з тим, в Україні було створено широку бібліотечну мережу, чимало рис якої влада запозичила з американського досвіду — зокрема, хоча б одна бібліотека обов’язково мала бути в кожному населеному пункті, навіть у найменшому селі.
Роки Другої світової війни
Чималих збитків українські бібліотеки зазнали в роки Другої світової війни — евакуювати вдалося лише незначну частину фондів, тому багато цінних книг було вивезено окупантами або знищено вибухами та пожежами. Післявоєнне відновлення бібліотек стало важливою державною справою, як у питанні відновлення фондів, так і в аспекті підготовки спеціалістів. Тому одним з перших вищих навчальних закладів, що відновили свою роботу, став Харківський бібліотечний інститут, а його філію відкрили в Києві. На кінець 1950-х років в Україні вже функціонувало близько 80 тисяч бібліотек різних типів.
В часи СРСР діяльність бібліотек була підпорядкована спільній для всіх радянських закладів концепції — передусім відповідного політичного підходу, централізованого управління та контролю. В 1984 році було прийнято «Положення про бібліотечну справу в СРСР», яке зробило майже неможливими будь-які спроби щодо національного спрямування бібліотечної справи в республіках.
Часи незалежності
З моменту здобуття Україною незалежності змінилася й роль бібліотек в суспільному житті — від суто просвітницької та ідеологічної до культурологічної, інформаційно-комунікативної та наукової. Останнім часом вітчизняні бібліотеки переживають досить непростий період трансформації та пристосування до умов цифрового світу.
Всеукраїнський день бібліотек з’явився в нашому календарі в 1998 році — тоді в травні Президент підписав указ про встановлення цієї події. Її було засновано на підтримку ініціативи працівників бібліотечної сфери, а також як знак визнання незамінної ролі бібліотек у розвитку української науки, культури та освіти. Окрім цього, 30 вересня стало професійним святом для всіх бібліотекарів України.
237переглядів
