#історія #постаті
Джордж Ферріс: Людина, яка змусила світ обертатися навколо своєї осі 🎡✨
14 лютого 1859 року народився Джордж Вашингтон Гейл Ферріс-молодший — американський інженер, чиє прізвище стало загальною назвою для одного з найпопулярніших атракціонів у світі. Саме він створив те, що англійською досі називають Ferris Wheel, а ми — оглядовим колесом. 🎢

Виклик Ейфелю 🏗️🇫🇷
Напередодні Всесвітньої виставки 1893 року в Чикаго американські інженери отримали амбітне завдання: створити щось таке ж грандіозне, як Ейфелева вежа в Парижі, щоб довести технологічну перевагу США. Ферріс запропонував ідею величезного сталевого колеса, яке б піднімало людей у повітря. Колеги вважали його божевільним, а конструкцію — небезпечною «монструозністю», яка завалиться під власною вагою. 🤨

Тріумф інженерної думки ⚙️💎
Попри скепсис, Ферріс побудував колесо заввишки 80 метрів. Воно мало 36 кабін, кожна з яких була розміром з невеликий автобус і вміщувала до 60 людей. Загалом за один оберт колесо могло підняти понад 2000 пасажирів! Коли механізм запустили, виявилося, що конструкція настільки надійна, що витримує навіть найсильніші вітри з озера Мічиган. Це була справжня сталева симфонія. 🦾

Трагічна доля винахідника 🕯️
На жаль, успіх атракціону не приніс Феррісу багатства. Він витратив роки на судові тяганини щодо прибутків від свого винаходу і помер у віці 37 років від черевного тифу, покинутий дружиною та з боргами. Його оригінальне колесо згодом розібрали на металобрухт. Проте ідея виявилася безсмертною: сьогодні жодне велике місто світу неможливо уявити без свого «ока», що обертається. 🏙️

Чому це важливо для нас? 🥂
Джордж Ферріс довів, що інженерія — це не лише про розрахунки, а й про мрію та красу. Кожен раз, коли Ви піднімаєтеся над містом у кабінці оглядового колеса, Ви бачите світ очима людини, яка не побоялася кинути виклик законам тяжіння та громадській думці. Це чудовий приклад того, як одна смілива ідея може стати частиною глобальної культури. 🥂✨

#історія #постаті
Микола Сахно-Устимович: Прем’єр на одну ніч та архітектор Гетьманату 🖋️📜
14 лютого 1873 року (за деякими джерелами 1872) народився Микола Сахно-Устимович, чиє ім’я нерозривно пов’язане з одним із найдраматичніших поворотів в історії українських визвольних змагань — приходом до влади Павла Скоропадського.

Людина з козацьким корінням та державним хистом 🏛️
Походячи з давнього козацько-старшинського роду Полтавщини, Сахно-Устимович був не просто політиком, а людиною, яка щиро вірила в необхідність твердої державної руки. Саме він став одним із головних організаторів державного перевороту 29 квітня 1918 року, який поклав край хаосу часів Центральної Ради та проголосив створення Української Держави (Гетьманату).

Перший серед рівних 🤝
Павло Скоропадський настільки довіряв Миколі Миколайовичу, що призначив його першим виконувачем обов’язків отамана (голови) Ради Міністрів новоствореної держави. Хоча він пробув на цій посаді лічені дні (поки формувався постійний кабінет Федора Лизогуба), саме під його керівництвом було підписано перші фундаментальні грамоти та закони, які визначили структуру майбутнього Гетьманату. 🛡️

Охоронець держави ⚔️
Окрім політичної діяльності, Сахно-Устимович очолював Власний штаб Гетьмана. Він був людиною честі, яка намагалася збалансувати інтереси різних верств суспільства в умовах розвалу фронтів та внутрішніх чвар. Його діяльність була спрямована на створення дієвого державного апарату та армії, здатних захистити незалежність України від більшовицького наступу.

Забуття та еміграція 🕯️
Після падіння Гетьманату Сахно-Устимович був змушений покинути Україну. Його подальша доля склалася трагічно, як і у багатьох діячів того часу: життя в еміграції в Німеччині, де він і помер у 1941 році (за іншими даними був убитий під час бомбардування). Довгий час радянська історіографія викреслювала його ім’я, тавруючи як «реакціонера», проте сьогодні ми повертаємо пам'ять про нього як про людину, що стояла біля витоків української державності. 🥂

Микола Сахно-Устимович нагадує нам, що в часи хаосу порядок і закон — це не забаганка, а єдина можливість вижити для нації. 🥂✨

#історія #події
Дев’ять днів на троні та плаха на десерт: трагедія Джейн Грей.
12 лютого 1554 року в лондонському Тауері поставили криваву крапку в одній із найкоротших і найсумніших кар'єр в історії монархії. 16-річна леді Джейн Грей, відома як «королева на дев’ять днів», поклала голову на плаху не через жадобу до влади, а через те, що була занадто розумною та зручною маріонеткою в руках своїх амбітних родичів. В історії Тюдорів це був той випадок, коли родинні зв’язки виявилися не підтримкою, а зашморгом. 👑⛓️

Джейн була дівчиною феноменальних здібностей: у свої 15 вона володіла грецькою, латиною та івритом, захоплювалася філософією і Платоном. Але поки вона читала книги, її тесть, герцог Нортумберленд, читав політичну карту. Коли юний король Едуард VI помирав, протестантська верхівка, панічно боячись приходу до влади католички Марії Тюдор (майбутньої «Кривавої Мері»), нашвидкуруч змінила закон про престолонаслідування. Бідну Джейн буквально змусили сіти на трон, від якого вона відмовлялася зі сльозами на очах. 📚🥀

Її правління тривало менше, ніж середньостатистична відпустка. Народ, який поважав законність і династичну черговість більше, ніж релігійні суперечки, підтримав законну спадкоємицю — Марію. Через дев’ять днів після проголошення Джейн вже була не королевою, а в’язнем. Кажуть, що Марія спочатку не хотіла страчувати свою кузину, розуміючи, що та лише жертва обставин, але чергове повстання протестантів під проводом батька Джейн не залишило вибору. У політиці XVI століття «гуманізм» зазвичай закінчувався там, де починався ризик втратити корону. ⚔️🩸

Страта Джейн Грей стала символом безжальності влади. Навіть перед лицем смерті вона зберігала таку гідність, що змусила плакати своїх катів. Її історія — це вічне нагадування про те, що буває, коли інтелект і мораль стикаються з тупою силою політичних інтриг. Поки москва століттями вибудовувала свою державність на деспотії та безглуздій жорстокості, європейська історія через такі трагедії, як доля Джейн Грей, болісно випрацьовувала поняття законності та права, хоча шлях цей і був рясно политий кров'ю. ⛪⚖️

Сьогодні леді Джейн Грей залишається іконою «невинної жертви», дівчиною, яка хотіла просто читати книги, а натомість стала жертвою великої гри, в якій їй не дали права навіть зробити хід.

ℹ️ Жінка, яка зламала систему: Олена Степанів та її шлях від студентки до легенди фронту.

Уявіть собі 1914 рік. Світ у вогні Першої світової. Жінка на війні в ті часи - це або медсестра, або виняток, який перевдягається у чоловіка, щоб потрапити на передову. Але була українка, яка відмовилася ховатися.

Олена Степанів стала першою у світі жінкою, офіційно зарахованою на військову службу у званні офіцера, яка отримала нагороду за мужність у відкритому бою.

☑️ Замість дисертації гвинтівка.

Олена була блискучою студенткою Львівського університету, вивчала історію та географію. Вона була частиною "Пласту" та "Сокола", де ще до війни вчилася стріляти й орієнтуватися на місцевості. Коли почалася війна, вона не вагалася - пішла в Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Спочатку їй відмовили. Але Олена була не з тих, хто відступає. Вона домоглася свого, ставши командиркою жіночої чоти.

☑️ Битва за Маківку: момент істини.

Найславетніша сторінка її біографії це бої на горі Маківка у 1915 році. Це було пекло, де вирішувалася доля фронту. Олена Степанів не просто була там, вона командувала підрозділом під шквальним вогнем.

За відвагу в цих боях вона отримала Срібну медаль хоробрості - вищу нагороду, яку тоді могла отримати жінка-вояк. Це викликало шок навіть у тогочасній європейській пресі: про "українську амазонку" писали газети Відня та Берліна.

☑️ Полон та повернення: незламність у Ташкенті.

Під час боїв під Лисовичами Олена потрапила у російський полон. Її відправили далеко в Ташкент. Російські офіцери приходили подивитися на неї як на дивовижне створіння - жєнщіну-офіцера". Попри хвороби та тиск, вона зберігала гідність, відмовляючись знімати українські відзнаки.

У 1917 році вона повернулася через Фінляндію та Німеччину додому, щоб знову стати до лав армії УНР та ЗУНР.

☑️ Наука під прицілом нквд.

Після війни Олена повернулася до науки. Вона стала першою жінкою в Україні, яка захистила дисертацію з географії. Але радянська влада не пробачила їй минулого.

У 1949 році, вже у похилому віці, її заарештували. Десять років таборів у Мордовії за "український націоналізм", "державну зраду" та "антирадянську діяльність". Вона вижила, повернулася до Львова, але їй було заборонено займатися науковою роботою.

☑️ Чому про неї важливо пам'ятати сьогодні?

Олена Степанів довела, що патріотизм не має статі, а професіоналізм найкраща відповідь на будь-які упередження. Вона була одночасно і безстрашним воїном, і глибоким науковцем.

Її син, Ярослав Дашкевич, став одним із найвидатніших українських істориків, продовживши справу матері - боротьбу за правду.

❗️ОІ-2026. Тепер вона виграла все. Лердам перемогла на 1000 метрів

⛸ Жіноча гонка на дистанцію 1000 метрів відбулась сьогодні, 9 лютого, у програмі четвертого дня Зимових Олімпійських ігор 2026 у Мілані.

🇳🇱 Як і очікувалося, доля золотої медалі визначалася у протистоянні двох спортсменок із Нідерландів – Фемке Кок та Ютти Лердам.

🥇У підсумку Лердам з олімпійським рекордом 1.12.31. виграла єдиний титул, якого вона ще не мала, Кок посіла друге місце – і це перший переможний дубль у ковзанярському турнірі в Мілані.

👏 Третє місце посіла японська легенда Міхо Такагі, яка приїхала до Мілана у статусі чинної олімпійської чемпіонки на дистанції 1000 метрів.

☝️Цікаво, що Ютту Лердам тренує український фахівець Костянтин Полтавець, який на початку 90-х готовий переїхав з України до Нідерландів і зробив значний внесок у повернення нідерландського ковзанярського спорту на світову вершину.

🏆 Олімпійські ігри 2026, ковзанярський спорт

▪️9 лютого

Жінки, 1000 метрів

1. 🇳🇱 Ютта Лердам - 1.12.31
2. 🇳🇱 Фемке Кок - 1.12.59
3. 🇯🇵 Міхо Такагі - 1.13.95
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

#історія #факт
ТАЄМНИЙ САД КЛОДА МОНЕ: ЧОМУ ХУДОЖНИК МАЛЮВАВ ЛАТАТТЯ, ЯКОГО НЕ БАЧИВ?
Клод Моне присвятив останні тридцять років свого життя саду в Живерні. Він створив цей рай власноруч, щоб мати змогу нескінченно спостерігати за грою світла на воді. Проте доля підготувала великому майстру жорстоке випробування: людина, чиє життя залежало від зору, почала сліпнути. У 1912 році лікарі поставили йому діагноз — подвійна катаракта. 🎨

Приватна драма Моне полягала в тому, що хвороба не просто забирала чіткість ліній, вона крала кольори. Кришталики його очей пожовтіли, діючи як щільний фільтр. Світ для нього став брудним, жовто-коричневим. Білі лілії здавалися брудними, а синя вода — зеленуватою. Відчай художника був настільки глибоким, що він почав підписувати фарби на тюбиках, аби не помилитися з кольором, і малював за пам'яттю, покладаючись на багаторічний досвід.

У 1923 році він нарешті наважився на ризиковану операцію з видалення кришталика на лівому оці. Результат був приголомшливим і водночас лякаючим. Без кришталика, який зазвичай фільтрує ультрафіолет, око Моне почало бачити світ у фіолетових та синіх тонах, недоступних звичайній людині. Його мозок був дезорієнтований: одне око бачило світ у жовтому мареві, інше — у холодному синьому. 👁️

Саме цей приватний конфлікт між зором та реальністю породив його останні шедеври — грандіозні панно з лататтям. Якщо придивитися до пізніх робіт, можна помітити різкий перехід від природних кольорів до майже абстрактних, вогняно-червоних або глибоких ультрамаринових плям. Моне не просто малював сад — він малював свій опір темряві. Його «Латаття» — це не пейзаж, а перемога волі над хворобою, доказ того, що справжнє бачення народжується не в очах, а в душі художника.

Сьогодні ми бачимо ці картини як вершину імпресіонізму, хоча для самого Моне вони були болісним щоденником його згасаючого світу. 🌊🪷

#історія #події
10 лютого 1940 року: Розкол, що народив легенду про Бандеру.
​Якщо ви думали, що політичні чвари — це винахід сучасності, то події в Кракові лютого 1940-го доведуть зворотне. Саме в цей день стався великий розкол в Організації Українських Націоналістів, який розділив рух на «мельниківців» (ОУН-м) та «бандерівців» (ОУН-б). Але це був не просто конфлікт амбіцій, а радикальна зміна поколінь та стратегій 🧩.

​Конфлікт визрівав давно. Після вбивства радянським агентом полковника Євгена Коновальця організацію очолив Андрій Мельник — людина поміркована, прихильник дипломатії та обережних кроків, що орієнтувався на досвідчену еміграцію. Проте «крайовики» — молоді активісти, які пройшли через польські тюрми та щоденний підпільний терор — прагнули іншого. Їхнім лідером став 31-річний Степан Бандера ⚡.

​10 лютого в Кракові було створено Революційний Провід ОУН. По суті, молодь виставила «старій гвардії» ультиматум: організація має бути динамічною, незалежною від сторонніх впливів (зокрема німецьких) і готуватися до негайного збройного повстання на українських землях.

​Чому це було важливо?
​Революційний дух: Бандерівці відкинули ієрархічну закостенілість. Вони вважали, що доля України вирішується не в кабінетах Європи, а в лісах Галичини та Волині.
​Ставка на власні сили: Поки Мельник сподівався на німецьку допомогу у відновленні державності, Бандера та його соратники (Шухевич, Стецько) готували грунт для Акту проголошення відновлення Української Держави, який став для нацистів неприємним сюрпризом вже у 1941 році.
​Створення бренду: Саме після цього розколу термін «бандерівці» став загальною назвою для всіх, хто боровся за незалежність, а згодом — головним нічним жахом для москви на десятиліття вперед 👤.

​Розкол був болючим і подекуди кривавим, що послабило загальний фронт. Проте саме радикальне крило Бандери створило ту залізну дисципліну та мережу УПА, які дозволили українському підпіллю чинити опір тоталітарним машинам ще довгі роки після завершення Другої світової війни ⚔️.

​Іронічно, але росія десятиліттями намагалася демонізувати цю подію, забуваючи, що саме внутрішня енергія «молодих» бандерівців перетворила українське питання з емігрантських дискусій на реальний геополітичний чинник.

#історія #події
Королева без голови: Трагічний фінал Марії Стюарт.
8 лютого 1587 року в замку Фотерінгей відбулася одна з найбільш драматичних страт у світовій історії. Марія Стюарт, королева Шотландії, яка колись претендувала на англійський престол, схилила голову перед сокирою ката. Це був фінал багаторічної шахової партії між двома найвпливовішими жінками епохи — Марією та її кузиною Єлизаветою I. 👑🪓

Історія Марії — це готовий сценарій для Netflix, де є все: вбивства коханців, таємні змови, втечі з в'язниць та фатальна пристрасть. Марія була втіленням легітимності для католицького світу, що робило її живою загрозою для протестантської Єлизавети. Після 19 років почесного, але суворого ув'язнення в англійських замках, доля шотландки була вирішена через так звану «змову Бабінгтона». Листування, яке перехопила розвідка Єлизавети, стало неспростовним доказом причетності Марії до планів замаху на англійську королеву. ✍️🛡️

Сама процедура страти пройшла не зовсім гладко. Кату знадобилося три удари, щоб завершити справу, а коли він підняв голову за волосся, аби вигукнути традиційне «Боже, бережи королеву», голова випала і покотилася по ешафоту — виявилося, що Марія була у перуці, яка приховувала її передчасно посивіле волосся. 🎭💀

Марія Стюарт загинула як мучениця в очах католиків і як підступна змовниця в очах англійців. Проте історія розставила акценти по-своєму: після смерті бездітної Єлизавети саме син Марії, Яків I, став королем об’єднаної Англії та Шотландії. Таким чином, династія Стюартів таки сіла на англійський трон, хоч і ціною життя своєї найвідомішої представниці. 🏴󠁧󠁢󠁳󠁣󠁴󠁿🇬🇧

Ця подія назавжди змінила політичний ландшафт Європи, довівши, що «божественне право королів» закінчується там, де починаються державні інтереси та гостра сокира. 🌍⚖️

#поезія
Без тебе ніч не варта жодних снів.
Без тебе день не вартий згадки бога.
Без тебе я не хочу анітрохи
Вдихати світ, дарований мені.

Без мене ти – лиш копія себе.
Без мене ти існуєш поза часом.
Такі близькі, та в просторі не разом,
Де кожен сам собі і шлях, і степ.

Ми вивчені від нитки і до швів,
Де тиша між словами – бій без правил.
Та дотик – лиш конструкція уяви,
Бо простір нас навмисне розділив.

Не доля – геометрія проста:
Два полюси, напруга, жодних правил.
І світ би нас від мук оцих позбавив,
Якби була взаємна пустота.

Nadiia Artiukh

#історія #постаті
Владика морів та повітря: Як киянин Дмитро Григорович створив перший у світі гідролітак ✈️🌊
6 лютого 1883 року в Києві народився Дмитро Григорович — людина, яка довела, що для зльоту літаку не обов'язково потрібен бетон чи трава, якщо під крилом є безкрає море. Поки авіація лише робила перші невпевнені кроки, цей випускник Київської політехніки вже бачив майбутнє у поєднанні літака та човна. 🛠️

Його зірковий час настав у 1913 році. Григорович розробив модель М-1 — перший у світі літаючий човен. До цього конструктори просто прилаштовували незграбні поплавці до звичайних літаків, але Дмитро створив цілісний морський організм. Його апарат мав аеродинамічний корпус, який дозволяв впевнено триматися на хвилях і легко відриватися від води. Це був справжній технологічний прорив, який зацікавив флоти всього світу. ⚓

Справжньою легендою стала його модель М-5. Це був настільки вдалий гідролітак, що він залишався на озброєнні понад десять років — неймовірний термін для епохи, де авіаційні технології застарівали щомісяця. Григорович не просто будував машини, він створював нову тактику ведення бою на морі. Його літаки могли проводити розвідку, коригувати вогонь лінкорів та навіть атакувати підводні човни. 🚤💨

Проте доля генія в умовах радянської окупації була трагічною. У 1928 році його заарештували за сфабрикованою справою «Промпартії». Замість того, щоб вільно творити, Григорович опинився в одному з перших авіаційних «шарашок» — тюремному конструкторському бюро. Там, під наглядом чекістів, він разом із Миколою Полікарповим створив винищувач І-5. Згодом його звільнили, але здоров’я та дух були підірвані репресивною системою, яка вміла лише експлуатувати талант, але не цінувати його. ⛓️

Дмитро Григорович залишається одним із найвидатніших авіаконструкторів XX століття. Його ідеї лягли в основу сучасної морської авіації, а київська школа інженерії, яку він представляв, ще раз підтвердила свій статус світового інтелектуального центру. Сьогодні кожен літаючий човен у світі несе в собі часточку ДНК того самого першого київського «М-1». 🌍