Українська
English
Це було в мить, коли зупинився час,
Серед юрби, де кожен мчить кудись у справах.
Я не шукав нікого, не чекав для нас
Отих вогнів, що спалахнули в небесах яскравих.
Ми розминулись — погляд в погляд, крок у крок,
І світ навколо вмить потьмянів, наче вицвів.
Я відчув, як серце зробило той самий стрибок,
Який буває тільки в казках чи у снах з дитинства.
Це не було кохання, що росте роками,
Як квітка, що плекають в тиші садівники.
Це було схоже на вибух — з тими ж дивами,
Що змішують долі, зриваючи всі замки.
У твоїх очах відбився вечірній промінь,
Чи, може, зірка, що впала в мої долоні?
Ти промовчала, але цей німий, глибокий спомин
Став найважливішим у моїй життєвій хроніці.
Я пам’ятаю кожну лінію, кожен порух,
Твій легкий сміх, що розірвав буденний шум.
Це диво — як з нізвідки, як прощання з горем,
Як теплий вітер, що прогнав весняний сум.
Ніхто не вірить, що життя міняють секунди,
Що можна бачити душу в чужому обличчі.
Але я знаю: то були не просто здогади,
А доля, що покликала в невідоме, вічне.
Це наче вхід у храм, де світло ллється звідусіль,
Де ти стоїш — і все навколо стало зайвим.
В душі, де була порожнеча, де панував біль,
Ти раптом стала сенсом, найкращим і найфайним.
З того дня небо стало іншого кольору,
З того дня кожен вдих — як молитва за тебе.
Я не знаю, чи доля нас до того ж полю поверне,
Але вдячний за той погляд, що з’єднав нас з неба.
Кохання з першого погляду — це не про втому,
Це про сміливість впізнати в чужому своє.
Це ніби ти нарешті повернувся додому,
Бо серце впізнало ту, хто для тебе живе.
Нехай минають роки, стираються фарби в пам’яті,
Нехай змінюється світ і течії швидких рік.
Я берегтиму ту мить, що горить усередині,
Бо саме тоді я вперше зрозумів, що таке — чоловік.
Ти — моя випадковість, що стала великою правдою,
Ти — мій маяк у морі, де гасли останні вогні.
Я йду за тобою, за цією небесною ватрою,
Дякуючи долі за той погляд, що подарував тебе мені.
Серед юрби, де кожен мчить кудись у справах.
Я не шукав нікого, не чекав для нас
Отих вогнів, що спалахнули в небесах яскравих.
Ми розминулись — погляд в погляд, крок у крок,
І світ навколо вмить потьмянів, наче вицвів.
Я відчув, як серце зробило той самий стрибок,
Який буває тільки в казках чи у снах з дитинства.
Це не було кохання, що росте роками,
Як квітка, що плекають в тиші садівники.
Це було схоже на вибух — з тими ж дивами,
Що змішують долі, зриваючи всі замки.
У твоїх очах відбився вечірній промінь,
Чи, може, зірка, що впала в мої долоні?
Ти промовчала, але цей німий, глибокий спомин
Став найважливішим у моїй життєвій хроніці.
Я пам’ятаю кожну лінію, кожен порух,
Твій легкий сміх, що розірвав буденний шум.
Це диво — як з нізвідки, як прощання з горем,
Як теплий вітер, що прогнав весняний сум.
Ніхто не вірить, що життя міняють секунди,
Що можна бачити душу в чужому обличчі.
Але я знаю: то були не просто здогади,
А доля, що покликала в невідоме, вічне.
Це наче вхід у храм, де світло ллється звідусіль,
Де ти стоїш — і все навколо стало зайвим.
В душі, де була порожнеча, де панував біль,
Ти раптом стала сенсом, найкращим і найфайним.
З того дня небо стало іншого кольору,
З того дня кожен вдих — як молитва за тебе.
Я не знаю, чи доля нас до того ж полю поверне,
Але вдячний за той погляд, що з’єднав нас з неба.
Кохання з першого погляду — це не про втому,
Це про сміливість впізнати в чужому своє.
Це ніби ти нарешті повернувся додому,
Бо серце впізнало ту, хто для тебе живе.
Нехай минають роки, стираються фарби в пам’яті,
Нехай змінюється світ і течії швидких рік.
Я берегтиму ту мить, що горить усередині,
Бо саме тоді я вперше зрозумів, що таке — чоловік.
Ти — моя випадковість, що стала великою правдою,
Ти — мій маяк у морі, де гасли останні вогні.
Я йду за тобою, за цією небесною ватрою,
Дякуючи долі за той погляд, що подарував тебе мені.
Це було в мить, коли зупинився час,Серед юрби, де кожен мчить кудись у справах.Я не шукав нікого, не чекав для насОтих вогнів, що спалахнули в небесах яскравих.Ми розминулись — погляд в погляд, крок у крок,І світ навколо вмить потьмянів, наче вицвів.Я відчув, як серце зробило той самий стрибок,Який буває тільки в казках чи у снах з дитинства.Це не було кохання, що росте роками,Як квітка, що плекають в тиші садівники.Це було схоже на вибух — з тими ж дивами,Що змішують долі, зриваючи всі замки.У твоїх очах відбився вечірній промінь,Чи, може, зірка, що впала в мої долоні?Ти промовчала, але цей німий, глибокий споминСтав найважливішим у моїй життєвій хроніці.Я пам’ятаю кожну лінію, кожен порух,Твій легкий сміх, що розірвав буденний шум.Це диво — як з нізвідки, як прощання з горем,Як теплий вітер, що прогнав весняний сум.Ніхто не вірить, що життя міняють секунди,Що можна бачити душу в чужому обличчі.Але я знаю: то були не просто здогади,А доля, що покликала в невідоме, вічне.Це наче вхід у храм, де світло ллється звідусіль,Де ти стоїш — і все навколо стало зайвим.В душі, де була порожнеча, де панував біль,Ти раптом стала сенсом, найкращим і найфайним.З того дня небо стало іншого кольору,З того дня кожен вдих — як молитва за тебе.Я не знаю, чи доля нас до того ж полю поверне,Але вдячний за той погляд, що з’єднав нас з неба.Кохання з першого погляду — це не про втому,Це про сміливість впізнати в чужому своє.Це ніби ти нарешті повернувся додому,Бо серце впізнало ту, хто для тебе живе.Нехай минають роки, стираються фарби в пам’яті,Нехай змінюється світ і течії швидких рік.Я берегтиму ту мить, що горить усередині,Бо саме тоді я вперше зрозумів, що таке — чоловік.Ти — моя випадковість, що стала великою правдою,Ти — мій маяк у морі, де гасли останні вогні.Я йду за тобою, за цією небесною ватрою,Дякуючи долі за той погляд, що подарував тебе мені.
179переглядів
