ЩОБ СМЕРТЬ ВІЙНИ НАМ НЕ ДИВИЛАСЬ В ВІЧІ

Щоб ми світились щастям кожну мить,
Хай сльо́зи тільки радості в нас ллються,
Нехай душа ніко́ли не болить
Й щасливі миті за́вжди додаються.

Щоб звістка всім нам радісна прийшла,
Щоб нам про перемогу сповістили,
Аби біда нас більше не знайшла,
Під мирним небом щоб ми за́вжди жили.

Щоб ми не чули, що кого́сь везуть,
Що знову на щиті хтось повертає,
Хай миті втіхи назавжди́ прийду́ть,
Хай ненька у крові́ не потопає.

Щоб ми не знали горя і біди́,
Щоб ми не знали, що таке розпука,
Аби застили вражі всі сліди
І нас минала з рідними розлука.

Щоб ми не чули більш сирен виття,
Щоб ми не чули ту страшну тривогу,
Щоб нам Госпо́дь усім беріг життя –
За це усе щораз в молитві Богу.

Щоб не вмирали діти і батьки,
Щоб ворог не гасив життєві свічі,
Щоб заросли для ворога стежки́,
Щоб смерть війни нам не дивилась в вічі.

Щоб повернулись всі живі з війни,
Каліками щоб не робив убивця,
Щоб всі знайшлися до́ньки і сини,
Щоб більш не проливалась наша крівця.

10.10.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1070291

ЄДИНИЙ ЗАХИСТ І НАДІЯ

Морози люті, темінь скрізь,
І на душі тривога.
Не спакувати нам валіз –
Надія лиш на Бога.

Сховатись нам нема куди,
Бо пекла не чекали.
І не чекали ми біди,
Й ніщо́ не будували.

Не будували укриттів,
І сховищ в нас немає.
Диявол ворога привів –
От він і гаратає.

Він шле убивче нам сміття,
І шле без передиху,
Цим забирає в нас життя…
Відкрив дорогу ли́ху.

Лунають вибухи у нас –
Розвагу ворог має,
А ми в молитві защораз.
В нас вибору немає.

Рука Господня – укриття,
Це – захист і надія,
Що вбереже Господь життя
І кожного зігріє.

09.10.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

ГАРТУЄМОСЬ У КОЖНІЙ ІЗ ТРИВОГ

Гартуємось у кожній із тривог,
Хоч втомлені, але не впавші духом,
Бо кожну мить присутній з нами Бог
Й невидимо керує кожним рухом.

І як не мріяла б зостатись тьма,
Вона розквітлий ранок не зупи́нить,
Хоч страх і біль нас кожного пройма́ –
Неначе ро́си, воріженьки згинуть.

Допоки серце в грудях ще щемить,
Допоки ми рятуєм Україну,
Не може лютий ворог правду вбить
І знищити не зможе солов'їну.

Ми йде́мо крізь вогонь і крізь метал,
Ми сльо́зи витираєм Україні,
Бо наша віра – наш міцний причал,
Тому́ звучати рідній солов'їній.

Ми боремось і падаєм в бою́,
Ми кров невинну в битві проливаєм
Бо нам лиш панувати в цім краю́,
На жаль, усюди й го́лови складаєм.

Гартуємось у кожній із тривог,
Бо вже роки́ нас ворог убиває,
Вінок сплести́ ми мрієм з перемог.
Нехай Госпо́дь нам в цьо́му помагає.

09.10.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1070186

ЧОМУ НЕ ХОЧЕ ЗРОЗУМІТИ?

Чому не хоче Захід зрозуміти,
Що наші хлопці захищають їх?
Чи будуть довго мовчки так сидіти?
Чи їм Госпо́дь простить за нас цей гріх?

Чому ж вони не бачать нашу муку,
Не чують крик розбитих міст і сіл?
Чиї́м ще болем зрушать їхні руки,
Чиєю кров'ю спла́титься цей гріх?

Ми боремось за правду і свободу,
За світ, життя в якому без війни,
Та Захід взявсь дивитися, за моду,
Немов не бачить дій всіх сатани.

Вони ж самі у мирі хочуть жити,
Аби у них не загримів набат,
Та наші хлопці мусять боронити,
Щоб не прийшов до них страшний розпад.

Чи зрозуміють, що вогонь палає
Не тільки в нас – він може й їх спали́ть?
Чиї́м ще болем совість їх згадає,
Чиї́м ще криком зрушить їхній світ?

І поки ми лягаєм у могили,
Хтось кинув їм на очі пелену,
Людських життів їм свічі не гасили
Й не пи́ли вони з чаші полину́.

Та поки ми тримаєм оборону,
Благаєм Бога, щоб відкрив їм шлях,
Щоб зрозуміли: ми – їхня заслона,
Що стримує навалу й чорний жах.

07.09.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1070091

ХОЧЕМ ВИЖИТИ І ЖИТИ

Ні кінця нема, ні краю,
Вже горять домівки.
Такі у нас результати
Вражої мандрівки.

Такі у нас результати,
Все у вогнеграї.
У надії на рятунок
Господа благаєм.

У надії на рятунок
І на допомогу,
Бо спинити вражу силу
Го́сподь має змогу.

Бо спинити вражу силу
Ми самі не можем,
Самі в цьо́му не зарадим
І не допоможем.

Самі в цьо́му не зарадим,
Дуже хочем жити,
Тож благаєм світ і Бога
Вбивцю зупинити.

Тож благаєм світ і Бога,
Молим на колінах –
Хочем вижити і жити
В українських стінах.

02.10.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

У КОЖНІЙ МОЛИТВІ

У кожній молитві і в кожній сльозі
Є в нас кри́ла для вільної долі,
Хай світ розуміє – живемо в страсі́,
Та народ не скорився неволі.

Хай пам'ять єднає серця́ поколінь,
І хай правда в майбутнє заве́де,
Бо сила народу у міці корінь,
Й кожен очі у небо підве́де.

Нас світло надії веде крізь пітьму́
І відроджує силу народу,
Молитву, як захист наза́вжди візьму́,
Наче код із віків мого роду.

Хай правда у нас переборе брехню
І хай змі́ниться темінь на світло,
Хай Бог нам поможе скінчити війну
Та й щоб миром нам небо розквітло.

Хай всту́питься пекло наза́вжди від нас,
Але пам'ять усе хай запише,
Хай мирний до нас повертається час,
Й чимскоріш запанує в нас тиша.

Нехай нас почує Госпо́дь з висоти,
Хай побачить і сльо́зи й ридання,
Хай кожен з нас скаже: «Всевишній, прости,
І почуй наші щирі благання».

25.09.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1069440

ДЕ КРОВ ГАРЯЧИМ БОЛЕМ ЗЕМЛЮ КРОПИТЬ

Де бій за боєм точиться щодня
Й повітря розриває канонада,
За воїнів в молитві вся рідня,
Дзвінок з війни – надія і розрада.

Там смерть кружляє чорним вороння́м,
Там кров гарячим болем землю кро́пить,
Чекає звістку мати ж бо щодня,
Надіється, що горе не охопить.

Там кожен крок, немов останній крок,
І кожна мить дорожчає без міри,
Та воїн не відступить ні на крок,
Бо за плечима – Україна й віра.

А вдома ніч повільно проплива,
І мати знов не стулює повіки,
Вона шепоче молитви́ й слова́,
Дзвінок від сина – то найкращі ліки.

І моляться дружини до зорі́,
І діти ловлять кожен звук у тиші,
Аби вернулись всі, але живі,
Нехай Госпо́дь на самоті не ли́шить.

Та знову ранок вибухом гримить,
І знову кличе їх свята дорога,
І знов матуся мо́литься в цю мить,
Благаючи життя для сина в Бога.

23.09.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1069339

БУДЕ ЧИ НЕ БУДЕ?

Чи буде мир? Чи буде спокій?
Чи буде мати і дитя?
Це пекло буде в нас допоки?
Чи вбереже Госпо́дь життя?

Чи буде мир? Чи буде тиша?
Чи стихнуть звуки всіх гармат?
Чи смерть ординців заколише?
Чи далі буде в нас набат?

Чи нам засвітить сонце миру?
Чи змовкнуть вибухи у нас?
Коли не буде цьо́го тиру?
Чи це закінчить ще не час?

Чи нас почують десь у світі?
Чи будуть далі споглядать?
Чи ми війною ще не ситі?
Ще скільки будуть нас вбивать?

Чи буде далі хвилювання?
Чи при́йде час рішучих дій?
Чи марні наші сподівання
І оберемок мирних мрій?

Чи будуть квітнути цвинтарі́?
Чи буде ще з могил квітник?
Чи буде пекло оце й далі
Й герой, що безвісти вже зник?

Чи буде мир і перемога?
Чи далі ве́рнуть на щиті?
Чи нас покине ця тривога?
Чи все життя в крові литті?

19.09.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1069127

МУЧЕНИЦІ ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ І МАТІР ЇХНЯ СОФІЯ

У ІІ столітті, за правління імператора Адріана, у Римі жила вдова Софія, ім'я якої означає «мудрість». Вона мала трьох дочок Віру, Надію і Любов, яких виховала в християнській вірі. Чутка про їхню віру дійшла до імператора, і він наказав привести їх до себе. Незважаючи на погрози, сестри сміливо сповідували віру в Христа.

Адріан намагався змусити дів принести жертву богам, проте вони залишилися непохитними. Тоді їх піддали жорстоким мукам: палили, кидали в піч і котел із киплячою смолою, але Господь оберігав їх. Молодшу, Любов, жорстоко катували, проте всі троє дів прославляли Бога й витримали страждання. Врешті їх стратили відсіканням голови.

Софія пережила найстрашніше випробування стала свідком мук своїх дочок. Після їхньої смерті вона поховала їх із почестями за містом і три дні сиділа біля могили, молячись, аж поки й сама спочила. Віруючі поховали її поруч із дочками. Мощі мучениць нині спочивають у французькому місті Еш.

Подвиг Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії став прикладом відданості християнським чеснотам. Їхнє життя нагадує нам про важливість плекання віри, надії, любові й мудрості у власному житті та родинах.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 17 вересня

СВЯТІ МУЧЕНИКИ АДРІАН І НАТАЛІЯ

Були подружжям, яке, незважаючи на язичницьке походження Адріана, перебувало в злагоді завдяки щирій молитві Наталії за його навернення. Під час переслідувань християн у Нікомідії Адріан став начальником суду, де піддавав допиту християн.

Спостерігаючи їхню мужність, він запитав, яку винагороду вони чекають від Бога за страждання, і отримав відповідь про небесну нагороду, яку не можна описати. Це глибоко вразило Адріана, і він вирішив приєднатися до християн, незважаючи на тиск з боку імператора.

Адріан витримав усі тортури, зберігаючи вірність Христу. Наталія підтримувала його, навіть переодягнувшись у чоловічий одяг, щоб бути поруч у в'язниці. Під час мучеництва Адріан звернувся до неї, назвавши її рівною мученикам за її мужність.

Після його страти Наталія зберігала його руку і молилася за його душу. Коли вона прийшла до його могили, Господь прийняв її душу, знову з'єднавши подружжя на небі.

Історія святих Адріана і Наталії нагадує, що справжнє християнське подружжя є малою Церквою, де віра об'єднує людей навіть перед смертю.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 26 серпня