• Серед шумних доріг і тривожних століть, Де летять у нікуди зорі й хмари у світ, Я знайшов те єдине, що серце трима, Без чого і сонце — не сонце, зима — не зима.

    Твої очі — як тиха і зоряна ніч, Де зникають тривоги і геть зникає біч. Усміх твій — наче спалах у темній путі, Найрідніша людина на цій висоті.

    Таня, сонце моє, моя вічна весна, Ти у серці одна, лиш для мене одна. Серед тисяч облич і мінливих доріг Я тебе віднайти на планеті зумів.

    Ти найкраща у світі, у кожній хвилині, У твоїй доброті і у кожній думці нині. Навіть якщо навколо бушує гроза, Я торкнуся рукою, щоб зникла сльоза.

    Я кохаю тебе — і у тиші ночній, І у кожній важкій та нездійсненній мрії. Ти — мій якір у бурі, мій світ і причал, Все, що доля дала і що Бог дарував.

    Хай летять роки й вічно горить та земля, Де звучить твоє ім'я і моя сторінка жива. Ти — найкраща, єдина, моя половина, Моя вічна любов, моя світла дівчина.
    Серед шумних доріг і тривожних століть, Де летять у нікуди зорі й хмари у світ, Я знайшов те єдине, що серце трима, Без чого і сонце — не сонце, зима — не зима. Твої очі — як тиха і зоряна ніч, Де зникають тривоги і геть зникає біч. Усміх твій — наче спалах у темній путі, Найрідніша людина на цій висоті. Таня, сонце моє, моя вічна весна, Ти у серці одна, лиш для мене одна. Серед тисяч облич і мінливих доріг Я тебе віднайти на планеті зумів. Ти найкраща у світі, у кожній хвилині, У твоїй доброті і у кожній думці нині. Навіть якщо навколо бушує гроза, Я торкнуся рукою, щоб зникла сльоза. Я кохаю тебе — і у тиші ночній, І у кожній важкій та нездійсненній мрії. Ти — мій якір у бурі, мій світ і причал, Все, що доля дала і що Бог дарував. Хай летять роки й вічно горить та земля, Де звучить твоє ім'я і моя сторінка жива. Ти — найкраща, єдина, моя половина, Моя вічна любов, моя світла дівчина.
    1
    213views
  • ГЛИБИНА КРАСИ

    Щоб постійно хід мій був прямий,
    Я шукаю промінь у пітьмі,
    Тут проляжуть сонячні шляхи.

    Не згасають сили у мені,
    Холод вкриє випалений тил,
    Проростають квіти на землі.

    З чимось гарним я тепер на "ти",
    Змиє дощ тривогу та печаль,
    Ще розквітнуть квіти та сади.

    Тайну криє затишна весна.
    Тільки той, хто бачить глибину,
    В холод відчуває мить тепла.

    Я пройду крізь тугу цю лиху,
    Щоб зустріти диво у житті,
    Зупиню зневіру і вину.

    Чистий блиск палає в вишині,
    Світло сяє в краплі від дощу.
    Гарне все, якщо усі живі.

    Знову дні розкрили свій кожух
    І красою сповнена Земля,
    Кожна хвиля знає цю пору.

    Гарне все, якщо це не брехня.

    Мирослав Манюк
    07.09.2026
    ГЛИБИНА КРАСИ Щоб постійно хід мій був прямий, Я шукаю промінь у пітьмі, Тут проляжуть сонячні шляхи. Не згасають сили у мені, Холод вкриє випалений тил, Проростають квіти на землі. З чимось гарним я тепер на "ти", Змиє дощ тривогу та печаль, Ще розквітнуть квіти та сади. Тайну криє затишна весна. Тільки той, хто бачить глибину, В холод відчуває мить тепла. Я пройду крізь тугу цю лиху, Щоб зустріти диво у житті, Зупиню зневіру і вину. Чистий блиск палає в вишині, Світло сяє в краплі від дощу. Гарне все, якщо усі живі. Знову дні розкрили свій кожух І красою сповнена Земля, Кожна хвиля знає цю пору. Гарне все, якщо це не брехня. Мирослав Манюк 07.09.2026
    1
    200views
  • ГРАНІТ

    Залишився у грудях застиглий граніт,
    Де раніше палала гаряча весна,
    А тепер розростаються рани малі.

    Забирає тепло суховію межа
    І згасає вогонь у глибокій імлі,
    Бо скінчилася казка та зникла мета.

    Не помітні віднині пейзажі німі,
    Не повернеться щирість у зимне житло,
    Де замкнулися двері на штаби дрібні.

    Назавжди розтеклося сердечне вино,
    Висипається попіл на зблідлу траву,
    Помінялися рими, а з ними й письмо.

    Я дивлюся крізь морок в життєвім саду,
    Та не бачу й краплини колишніх надій,
    Бо рядки про кохання уже не скажу.

    Зупинилися ми, де стояли самі,
    Де відходять пригадки у сніжний туман,
    А у грудях з'являється знову граніт.

    Де ласкавість, що з нами постійно була?
    Нам розплавити треба сердечний тягар,
    Що заліг камінцем як покірний слуга.

    Треба жити в коханні без цього ярма.

    Мирослав Манюк
    05.09.2026
    ГРАНІТ Залишився у грудях застиглий граніт, Де раніше палала гаряча весна, А тепер розростаються рани малі. Забирає тепло суховію межа І згасає вогонь у глибокій імлі, Бо скінчилася казка та зникла мета. Не помітні віднині пейзажі німі, Не повернеться щирість у зимне житло, Де замкнулися двері на штаби дрібні. Назавжди розтеклося сердечне вино, Висипається попіл на зблідлу траву, Помінялися рими, а з ними й письмо. Я дивлюся крізь морок в життєвім саду, Та не бачу й краплини колишніх надій, Бо рядки про кохання уже не скажу. Зупинилися ми, де стояли самі, Де відходять пригадки у сніжний туман, А у грудях з'являється знову граніт. Де ласкавість, що з нами постійно була? Нам розплавити треба сердечний тягар, Що заліг камінцем як покірний слуга. Треба жити в коханні без цього ярма. Мирослав Манюк 05.09.2026
    1
    210views
  • Доброго тихого ранку і дня. 🌹 Посміхайся і вір, все ще буде, і любов і весна. .Хай Надія наповнює груди, бо рятує в житті лише вона 💙💛💙💛❤️❤️❤️❤️❤️💙💛💙💛🌺
    Доброго тихого ранку і дня. 🌹 Посміхайся і вір, все ще буде, і любов і весна. .Хай Надія наповнює груди, бо рятує в житті лише вона 💙💛💙💛❤️❤️❤️❤️❤️💙💛💙💛🌺
    281views 5Plays
  • ЗИМА, ВЕСНА І ВОРІЖЕНЬКИ

    Зима з весною обняли́сь
    Й оби́дві стали чаклувати,
    До чарів давніх удали́сь,
    Щоб вражу силу відігнати.

    Аби позбутися орди,
    Аби позбутись воріженьків,
    Щоб не прино́сили біди́
    Для українців і для неньки.

    Зима й весна – це дві сестри,
    Які у змові чаклували,
    Їм підкорялися вітри
    Й водою землю напували.

    Щоб воріженьки не пройшли,
    І нашу землю не топтали,
    І з бульболенду не зайшли
    Та українців не вбивали.

    Тому́ зима й весна за нас,
    За нашу з вами перемогу,
    Аби прийшов звитяги час
    Й закрив для ворога дорогу.

    Морози люті і дощі,
    Щоб помогли орду здолати,
    Бо в нас – найкращії бійці,
    Про це у світі мають знати.

    21.07.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1066053
    ЗИМА, ВЕСНА І ВОРІЖЕНЬКИЗима з весною обняли́сьЙ оби́дві стали чаклувати,До чарів давніх удали́сь,Щоб вражу силу відігнати.Аби позбутися орди,Аби позбутись воріженьків,Щоб не прино́сили біди́Для українців і для неньки.Зима й весна – це дві сестри,Які у змові чаклували,Їм підкорялися вітриЙ водою землю напували.Щоб воріженьки не пройшли,І нашу землю не топтали,І з бульболенду не зайшлиТа українців не вбивали.Тому́ зима й весна за нас,За нашу з вами перемогу,Аби прийшов звитяги часЙ закрив для ворога дорогу.Морози люті і дощі,Щоб помогли орду здолати,Бо в нас – найкращії бійці,Про це у світі мають знати.21.07.2026 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026ID: 1066053
    366views
  • ДЕ ТЕТЯНКА ТАМ ЗАВЖДИ ВЕСНА І ЛІТО НА ДУШІ. ОДНА ДОБРОТА.
    ДЕ ТЕТЯНКА ТАМ ЗАВЖДИ ВЕСНА І ЛІТО НА ДУШІ. ОДНА ДОБРОТА.
    1
    365views 12Plays


  • КОНЦТАБІРНА ЕМАНАЦІЯ
    На колючім дроті
    молоді роки висять
    етюдами.
    Вмирає стара весна.
    Ранки прелюдами
    відкривають ширму дня.
    В таборі повінь
    брукв’яного запаху.
    П’ють його губи
    барачних дверей.
    Над табором
    горить Венера,
    чекає замучених душ.
    Зловісно перегукується варта.
    Розстріляний мозок
    висох на колючім дроті.
    У ньому вмерла
    тайна буття.
    Сичать колючі терни дроту.
    Тут розстріляли еврику давно.
    Пахнуть сечею нари,
    а тіло воском.
    Десять тисяч сердець не спить,
    крові просять.
    Ніч іде м’яко і швидко,
    день буде пражним і довгим.
    Снилась мати молодою,
    мила коси у Десні.
    Беззахисна Україно!
    Ніч розливає смалятину,
    то діти твої горять у топках.
    Рідна хата далека й недосяжна.
    Одні хмари вільні в цьому світі.
    Худеньке тіло хоче хмаркою стати,
    пробує злетіти — не може,
    ще є вага.
    1954 Григорій Сагайдак
    КОНЦТАБІРНА ЕМАНАЦІЯ На колючім дроті молоді роки висять етюдами. Вмирає стара весна. Ранки прелюдами відкривають ширму дня. В таборі повінь брукв’яного запаху. П’ють його губи барачних дверей. Над табором горить Венера, чекає замучених душ. Зловісно перегукується варта. Розстріляний мозок висох на колючім дроті. У ньому вмерла тайна буття. Сичать колючі терни дроту. Тут розстріляли еврику давно. Пахнуть сечею нари, а тіло воском. Десять тисяч сердець не спить, крові просять. Ніч іде м’яко і швидко, день буде пражним і довгим. Снилась мати молодою, мила коси у Десні. Беззахисна Україно! Ніч розливає смалятину, то діти твої горять у топках. Рідна хата далека й недосяжна. Одні хмари вільні в цьому світі. Худеньке тіло хоче хмаркою стати, пробує злетіти — не може, ще є вага. 1954 Григорій Сагайдак
    1Kviews
  • Вже й весна того…
    До літа дожили.
    Вже й весна того… До літа дожили.
    266views
  • В мае народжуютбся особливі дівчатка… 🌸✨
    Ніжні, світлі, красиві, як сама весна 💫

    Вітаю всіх майських принцес з Днем ​​народження 💖
    Хай ваше життя буде наповнена любов'ю, щастям, мріями і чудесами ✨
    В мае народжуютбся особливі дівчатка… 🌸✨ Ніжні, світлі, красиві, як сама весна 💫 Вітаю всіх майських принцес з Днем ​​народження 💖 Хай ваше життя буде наповнена любов'ю, щастям, мріями і чудесами ✨
    511views 9Plays

  • ВІДЛУННЯ ВИЗВОЛЕННЯ
    (Присвячено 4-й річниці визволення Київщини)

    Чотири ро́ки... Біль не затихає,
    Хоч і весна знов вмилася дощем,
    Та Київщина те жахіття знає,
    Що в кожнім серці віддає ножем.

    Тоді земля від вибухів стогна́ла,
    І небо стало бурим від заграв.
    Орда бездушна спокій наш украла,
    Лишаючи руїни серед трав.

    Ми пам’ятаєм погляди застиглі,
    Підвали темні, крики уночі,
    І долі ті, що в розквіті не встигли
    Знайти від щастя втрачені ключі.

    Яри глибокі, вулиці розбиті,
    Де смерть гуляла в берцях чужака...
    Ті рани кров’ю і слізьми́ обмиті,
    І пам'ять про катів страшна й важка.

    Та крізь вогонь, крізь попіл і руїни
    Вернувся прапор наш у рідний край.
    Лишилися зруйнованими стіни,
    Що стогнуть й просять: «Це не забувай!»

    Сьогодні ми вшановуєм героїв,
    Що вирвали цей край із пазурі́в,
    І тих, хто в пеклі муки і недолі,
    Хто за свободу там живцем зотлів.

    Цей день — не просто дата на папері,
    Це – крик душі, що вижила в борні.
    Убитим всім у рай відкриті двері,
    В небесній мирній світлій вишині.

    02.04.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1060179
    ВІДЛУННЯ ВИЗВОЛЕННЯ (Присвячено 4-й річниці визволення Київщини) Чотири ро́ки... Біль не затихає, Хоч і весна знов вмилася дощем, Та Київщина те жахіття знає, Що в кожнім серці віддає ножем. Тоді земля від вибухів стогна́ла, І небо стало бурим від заграв. Орда бездушна спокій наш украла, Лишаючи руїни серед трав. Ми пам’ятаєм погляди застиглі, Підвали темні, крики уночі, І долі ті, що в розквіті не встигли Знайти від щастя втрачені ключі. Яри глибокі, вулиці розбиті, Де смерть гуляла в берцях чужака... Ті рани кров’ю і слізьми́ обмиті, І пам'ять про катів страшна й важка. Та крізь вогонь, крізь попіл і руїни Вернувся прапор наш у рідний край. Лишилися зруйнованими стіни, Що стогнуть й просять: «Це не забувай!» Сьогодні ми вшановуєм героїв, Що вирвали цей край із пазурі́в, І тих, хто в пеклі муки і недолі, Хто за свободу там живцем зотлів. Цей день — не просто дата на папері, Це – крик душі, що вижила в борні. Убитим всім у рай відкриті двері, В небесній мирній світлій вишині. 02.04.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1060179
    710views
More Results