ℹ️ Жінка, яка зламала систему: Олена Степанів та її шлях від студентки до легенди фронту. Уявіть собі 1914 рік. Світ у вогні Першої світової. Жінка на війні в ті часи - це або медсестра, або виняток, який перевдягається у чоловіка, щоб потрапити на передову. Але була українка, яка відмовилася ховатися. Олена Степанів стала першою у світі жінкою, офіційно зарахованою на військову службу у званні офіцера, яка отримала нагороду за мужність у відкритому бою. ☑️ Замість дисертації гвинтівка. Олена була блискучою студенткою Львівського університету, вивчала історію та географію. Вона була частиною "Пласту" та "Сокола", де ще до війни вчилася стріляти й орієнтуватися на місцевості. Коли почалася війна, вона не вагалася - пішла в Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Спочатку їй відмовили. Але Олена була не з тих, хто відступає. Вона домоглася свого, ставши командиркою жіночої чоти. ☑️ Битва за Маківку: момент істини. Найславетніша сторінка її біографії це бої на горі Маківка у 1915 році. Це було пекло, де вирішувалася доля фронту. Олена Степанів не просто була там, вона командувала підрозділом під шквальним вогнем. За відвагу в цих боях вона отримала Срібну медаль хоробрості - вищу нагороду, яку тоді могла отримати жінка-вояк. Це викликало шок навіть у тогочасній європейській пресі: про "українську амазонку" писали газети Відня та Берліна. ☑️ Полон та повернення: незламність у Ташкенті. Під час боїв під Лисовичами Олена потрапила у російський полон. Її відправили далеко в Ташкент. Російські офіцери приходили подивитися на неї як на дивовижне створіння - жєнщіну-офіцера". Попри хвороби та тиск, вона зберігала гідність, відмовляючись знімати українські відзнаки. У 1917 році вона повернулася через Фінляндію та Німеччину додому, щоб знову стати до лав армії УНР та ЗУНР. ☑️ Наука під прицілом нквд. Після війни Олена повернулася до науки. Вона стала першою жінкою в Україні, яка захистила дисертацію з географії. Але радянська влада не пробачила їй минулого. У 1949 році, вже у похилому віці, її заарештували. Десять років таборів у Мордовії за "український націоналізм", "державну зраду" та "антирадянську діяльність". Вона вижила, повернулася до Львова, але їй було заборонено займатися науковою роботою. ☑️ Чому про неї важливо пам'ятати сьогодні? Олена Степанів довела, що патріотизм не має статі, а професіоналізм найкраща відповідь на будь-які упередження. Вона була одночасно і безстрашним воїном, і глибоким науковцем. Її син, Ярослав Дашкевич, став одним із найвидатніших українських істориків, продовживши справу матері - боротьбу за правду.

Розкладка отриманого з нквд ссср додаткового ліміту на репресіі відносно селян для обласних трійок унквд усср. 17 грудня 1937 року. 🤬Ще раз: ЛІМІТ НА РЕПРЕСІЇ... «Такую страну развалілі».

1937 рік: «Українці починають уникати української мови і навіть віддають своїх дітей до російської школи… В установах скрізь фігурує мова російська, бо начальство українською не розуміє й не бажає розуміти. Селян, які потрапляють до армії, перенавчають по-російськи. На людей, що розмовляють українською мовою, зизом дивляться, звуть їх петлюрівцями й націоналістами, дають приписи спецчастині поцікавитися такими типами». Одна українка-вчителька на питання, чому вона віддала дочку до російської школи, відповіла: «Взагалі Україна й українська мова - це зараз дуже проблематично. Ви ж бачите, як починаються гоніння на українців. А я не хочу калічити дитину. Досить уже, що на нас усі тикають пальцями» …До чого тепер доходить страх виявити свою українську національність, просто до смішного. Лікар Кудрицька (родичка лікаря Кудрицького по процесу СВУ) розповідає, що в них у сімʼї спалили майже всі українські книжки, заборонили дітям розмовляти українською мовою, а багато хто із знайомих хочуть перевести дітей до російської школи, щоб хоч якось життя зберегти» (З оперативної інформації НКВС УРСР про українську інтелігенцію, підслухані і записані розмови. Балакали Пікуль, Бойко Ніна, Терниченко, Дробот, Лисенко Остап, Матушевські та інші) Згодом нащадки цих заляканих людей скажуть: «А у нас дома всєгда на русском говорілі, мнє так прівичнєй». Взагалі я випадково натрапила на книгу Василя Даниленка «Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таблоів до еміграції». Вона складається з біографії Ізидори Косач-Борисової, її власних мемуарів та оперативної інформації НКВС. У спогадах Ізидора розповідає про свій арешт і задушливу атмосферу, яка йому передувала: постійне відчуття загрози увʼязнення, яке пригнічує і виснажує. Нервова напруга сягала межі, коли арешти здебільшого проводились по ночах і втомлені люди замість спати, слухали, за ким прийшли на цей раз. «У 1937 р. в Україні було стільки арештів, що авта з НКВД по цілих ночах снували по всіх вулицях і возили арештованих». Хапали усіх підряд, люди зникали масово, міста і села охопила паніка. В архівах НКВС згадується безіменний художник, який сказав на якійсь із зустрічей: «Втомився дивитись, втомився розуміти, втомився думати. Боюся людей, боюся всього, власної тіні боюся. Сиджу вдома, варю манну кашу, і це називається в Союзі творчість. Всі задихаються, бо нема чим дихати». От що відбувається, коли приходить Москва і починає царювати. Ізидора змальовує жихливу картину існування підсоветської людини в першу чергу для іноземців, які відвідуючи радянський союз не розуміють реалій того життя за совєтів, дивуються, що з ними ніхто не хоче говорити. «Чужинці, навіть ті, що вміють бачити не тільки те, що їм там показують, все ж таки не можуть цілком зрозуміти й відчути, як живе й почувається підсоветська людина. Кожен чужинець із будь-якої більшої країни завжди свідомий того, що людські й громадянські права йому особисто застережені його державою, і йому важко зрозуміти почування безправної підсоветської людини, що повсякчас перебуває (роками!) під загрозою всякого насильства. В совєтському «раю» кожен знає, що він безправна істота, там ніхто ніколи не буває певен, що його безвинно не арештують. Навпаки, кожен знає, що його ні за що, ні про що можуть посадити у вʼязницю, катувати, навіть замучити на смерть, а що вже напевне - зруйнувати його родину, переслідувати членів його родини і т. д., і ніхто його не рятуватиме від того. На кожному кроці люди там відчувають приниження їх людської гідності. Бути обʼєктом переслідування, приниження людської гідності у важливих моментах, як і в дрібницях - це там така звичайна річ, як сон чи повітря». Дуже раджу до прочитання, правда, в магазинах її вже не знайти, але є начитана книга на ютюбі. #історіяліхтармайбутнього

🤬 Спадщина НКВД: 4 цинічних "методичок", якими москва намагається стерти Сандармох. ​Окей, я виклав правду про Сандармох, про непокаране московське зло? І тут же вилізла зграя ботів та "корисних ідіотів" з ідентичними коментарями. Усі цитати, які ви побачите нижче, я взяв безпосередньо з коментарів під моїми матеріалами про Сандармох. ​Не ведіться! Ці наративи, які ви бачите тут... звучать абсолютно ідентично під постами про будь-які злочини Москви, що доводить їхню системну, координовану і, звісно, щедро проплачену природу. 🔪 Про злочин та його масштаби: ​Сандармох - це простори, де НКВД влаштувало свій кривавий тир. У період Великого терору (1937–1938 рр.) тут було знищено близько 9500 осіб 58 національностей. Лише за один "Соловецький етап" (27 жовтня – 4 листопада 1937 р.) було розстріляно 1111 осіб. Серед них — 287 українців, цвіт нашої нації, відомий як Розстріляне Відродження: письменники, режисери, науковці (Куліш, Курбас, Підмогильний та сотні інших). москва знищила найосвіченішу та найактивнішу частину нашого народу 😢 👹 ​Ця тема викликала ботоатаку саме тому, що вона розкриває злочин, який вони приховували десятиліттями і хочуть надалі стерти з нашої пам'яті, переводячи увагу в інше русло. Наше завдання — провести холодний, але злий розбір цієї пропаганди. Зараз я покажу, як працює їхня методичка, розібравши її через чотири ворожих "мантри". ​1. 🐍 Наратив #1: Етнічна Алібізація (Шукаємо винних де завгодно, тільки не в моZкві) ​Ворожий наратив: Давайте перекладемо відповідальність з імперії на якогось "грузина" чи "євреїв": «Дав грузін дозвіл і стріляли...», «В НКВС працювали свої, місцеві, це були євреі і українці...» ​📍 Наша відповідь: ​Суть Системи, а не Етносу: Це класичний "перевод стрілок". Це абсурд! Злочини творила імперська ідеологія, мета якої — тримати Україну під контролем і русифікувати. СРСР — це ребрендинг російської Імперії. Накази давали з моzкви, а хто стріляв — це лише виконавці чужої, колоніальної волі. ​Де Шукати Винних: Забудьте про етнічний склад НКВС! Це була імперська машина, і головний злочин криється в ідеології та московському центрі, який видавав накази. Ми говоримо про систему терору, а не про національність катів. ​2. 🩸 Наратив #2: Розмивання та Заперечення Ідентичності (Українців не існує, це все "общеє") ​Ворог намагається створити хибну симетрію і довести, що ми не унікальні. ​🔸 Ворожий наратив: «Гинули не тільки українці», «А для чого тоді винищували російське духовенство і письменників !?», «никогда в совке никого за мову не убивали», «Ще 120 рокiв тому не було нiяких 'украiньцiв', а були 'малороси' та 'русини'». ​📍 Наша відповідь: ​ Так, гинули люди різних національностей, але в Україні метою режиму було системне, фізичне та культурне знищення української нації як політичного суб'єкта. Це була свідома політика, спрямована саме на українську ідентичність. ​За що вбивали: «никогда в совке никого за мову не убивали» — це цинічна брехня. За що розстріляли наших елітів у Сандармоху? За «буржуазний націоналізм»! Тобто за українську думку, культуру та бажання Незалежності. ​Заперечення Існування Нації: Це історична маніпуляція. Це колоніальний прийом з підручника ХІХ століття! "Малороси" — це принизливий ярлик, який ви нам клеїли. Українці — це одна нація. Ворог намагається нас розділити (гуцули/лемки/бойки), щоб ослабити. Наша відповідь проста: Ми існуємо! ​3. 💣 Наратив #3: Токсична Еквівалентність (УПА не краще за НКВД, а отже, моzkва не винна) ​Найагресивніша маніпуляція, що використовує історичні трагедії для виправдання імперії. ​🔸 Ворожий наратив: «їхні методи (УПА) були не краще ніж у кацапів чи фашистів», «треба виправдовувати тих хто вбивав жінок і дітей хоч вони і були твоїми родичами...» ​📍 Наша відповідь: ​Призначення Зла: Ви серйозно порівнюєте державну машину геноциду з рухом опору? Це моральний злочин — прирівнювати НКВД (яке діяло за наказом імперії) до УПА (яке боролося за власну державу). Ворог тисне на болючу Волинську трагедію, щоб виправдати СВІЙ тотальний геноцидний терор. ​Використання Травми: Мета проста: довести, що "українці не заслуговують на державу". Ми відкидаємо цей наратив! Їхня пропаганда використовує історичні трагедії, щоб посіяти сумніви у праві України на самостійність. ​4. 🚨 Наратив #4: Саботаж Сьогоднішньої Боротьби (Відвернення уваги від фронту) ​Цей наратив прирівнює злочини імперії до внутрішніх проблем України. ​🔸 Ворожий наратив: «А навіщо зараз вбивають людей у приміщеннях ТЦК?», «Доки дві мови - доти Україна. І не кажіть, що вас не попереджали.» ​📍 Наша відповідь: ​Саботаж: Це не можна порівнювати! Порівнювати випадки у ТЦК, які розслідуються, із СИСТЕМНИМИ розстрілами еліти — це спроба обману. Це пряма робота на Кремль і спроба зірвати мобілізацію. Мета НКВД — знищити народ. Мета ТЦК — захистити народ. Різниця очевидна, перестаньте підігравати ворогу. ​Колоніальний Важіль: Погроза «Доки дві мови - доти Україна» — це ультиматум колонізатора. Нам прямо кажуть: тримайте дірку в нашому культурному полі, щоб ми могли туди засунути ногу, коли захочемо. ⛓️​ Кривава Нитка: Чому Непокаране Зло Повернулося? ​ Непокаране 🚩🇷🇺👹 зло СРСР не краще за нацистський режим. Історичні факти доводять: ГУЛАГ був створений ДО Голокосту і став жахливим зразком. СРСР та Третій Рейх — ідеологічні близнюки. ​Урок Непокарання: Чому 2022-й став можливим? Тому що злочини 1937 року залишилися НЕПОКАРАНИМИ! Це найголовніший урок, який ми мали засвоїти кров'ю. 🛡️ ​Пам'ять — це Щит проти Майбутнього Зла. Наш обов'язок — розірвати це коло раз і назавжди. ​Ми маємо виробити імунітет проти пропаганди: Ми не дозволимо їм забути! Злочини 1937 року... — це геноцидний план знищення нас. Наша пам'ять — це вакцина проти брехні. Якщо наші діти знатимуть, що ці наративи — сміття з імперського архіву, вони отримають імунітет. ​Кожен непокараний злочин — це відчинені двері для наступного. Наші Захисники борються на фронті, щоб "заварити ці двері". Наше завдання в тилу — утверджувати правду. Ми пам'ятаємо, щоб наша Перемога була остаточною, а реінкарнована імперія не повернулася через 30 років. ​Українство — це наш свідомий вибір, це наша щоденна зброя. Не дозволяйте цій ворожій отруті розколоти нас чи стерти правду. ➡️ ​Поширюйте цей розбір! Не дайте їм шансу! 🫂🤝​Покажи силу нашої культури: ​1️⃣ Коли востаннє ви читали поетів чи письменників Розстріляного Відродження? ​2️⃣ Кого саме? (Хвильового, Курбаса, Підмогильного, Куліша, Зерова чи когось іншого із сотень знищених тоді митців?) ​3️⃣ Запустімо флешмоб!❗ Діліться у коментарях чи на своїй сторінці улюбленими рядками та фотографією книги, яку читаєте зараз. Давайте повернемо їм славу! ​Давайте разом вибудуємо Україну, вільну від імперських тіней! 🇺🇦

29 жовтня в цей день 1937 року в урочище Куропати на околиці Мінська енкаведисти розстріляли 132 представників білоруської інтелігенції. Загальна кількість жертв НКВД в Куропатах становила від 30 до 100 тис.людей. Архіви КДБ Білорусі, щодо Куропат є досі засекреченими.

27 жовтня 1937 року в Карелії, в урочищі Сандармох, розпочалися наймасовіші розстріли в’язнів Соловецького табору особливого призначення. До 4 листопада тут совєцька влада знищила 1111 осіб. Урочище Сандармох розташоване за 19 кілометрів від міста Медвеж’єгорськ. Воно стало спеціальною територією, яку органи нквд срср використовували для масових страт. Наприкінці 1930-х тут розстріляні майже 10 тисяч осіб – спецпоселенців, в’язнів із Біломорсько-Балтійського каналу та Соловецьких таборів. Усього виявлено 236 розстрільних ям. Наприкінці жовтня-початку листопада 1937-го Сандармох став місцем страти соловецького тюремного етапу. За кілька днів тут загинули Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Павло Пилипович, вчені, політичні й державні діячі Володимир Чехівський, Степан Рудницький, Матвій Яворський і багато інших українських інтелектуалів. Як встановив російський дослідник Олександр Черкасов, смертників “готували” до страти у трьох кімнатах бараку в Медвежій Горі. У першій – звіряли прізвище і роздягали, в другій – зв’язували, в третій – лупили по голові дерев’яною “колотушкою”, аби людина втратила свідомість. Далі вантажили на машини і по 40 душ перевозили в Сандармох. Напівживих людей скидали до великих ям, а член розстрільної бригади Михайло Матвєєв особисто стріляв кожному в голову. Місце злочину, вчиненого 27 жовтня - 4 листопада 1937-го, довгий час приховувалося. Його виявили лише в 1997-му. На фото пам’ятний знак в урочищі Сандармох «Убієнним синам України».

Засновника харківської школи бандури Гната Хоткевича засудили до розстрілу 29 вересня 1938 року. Звинуватили в участі у "контрреволюційній організації" і шпигунстві на користь Німеччини. Народився Гнат Хоткевич 31 грудня 1877 року в Харкові. З 1920-го активно долучився до літературно-мистецького життя України. Викладав українську мову та літературу в Деркачівському зоотехнікумі. За 6 років повернувся до Харкова, де керував класом бандури у місцевому музично-драматичному інституті. З 1928 року став художнім керівником полтавської капели бандуристів. Писав художні, драматичні твори, кіносценарії. У період згортання українізації потрапив у немилість до радянської окупаційної влади за свої твори і відродження давніх українських традицій. Усі його твори заборонили, а видавництва вимагали повернути гонорари - не влаштовувало ідейне спрямування. 1937-го 60-річний Хоткевич, який проживав із родиною у злиднях, написав листа президентові Академії наук урср Олександрові Богомольцю. Просив того посприяти виданню декількатомної художньої праці про Шевченка, підручника "Бандура" та історичного огляду музичних інструментів. Той пообіцяв підтримати, але не встиг. 23 лютого 1938 року Хоткевича арештовують. За 3 місяці чекісти змусять його підписати зізнання, що є "німецьким шпигуном". Вирок призначить особлива трійка унквд по Харківській області. 🕯Розстріляли Гната 8 жовтня 1938 року у харківській в'язниці нквд на вулиці Чернишевській. Похований у братській могилі. Пізніше дружина Платоніда Скрипко отримає звістку від брехливої влади совєцьких окупантів, що чоловік помер у в'язниці 1942 року від серцевого нападу.

5 серпня 1937 року — день початку «Великого терору». У цей день наказом нквд № 00447 вступила в дію постанова Політбюро цк вкп(б) від 2 липня 1937 року «Про антисовєцькі елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком нквд Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін. Ретельно проводилася «чистка» партійних лав та органів безпеки. Політбюро цк кп(б)у розіслало по областях усср вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах гулаг (рос: Главное управление лагерей) нквд ссср. Якщо первинний ліміт для усср за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ усср Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський. За період «Великого терору» на території усср, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів. Лише в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорська в Карелії у період 27 жовтня – 4 листопада 1937 року з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, із них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною. Серед них - Лесь Курбас, Микола Куліш, Марко Вороний, Микола Зеров, Валер'ян Підмогильний та інші яскраві постаті українського відродження 20-х років ХХ століття.

2 серпня 1888 року народився Кость Буревій, письменник, літературний критик, громадський і політичний діяч, майстер пародії та літературної містифікації. Походив із бідної селянської родини, що мешкала на Воронежчині. У 15 років вступив до партії есерів. За участь у революційному підпіллі Костя Буревія неодноразово заарештовували. Заслання відбував у Сибіру, відсидів у 68 тюрмах. Член Комітету членів Всеросійських Установчих зборів – першого антибільшовицького уряду росії. Активно виступав проти більшовицької диктатури. Очолював повстання у Поволжі. Але після арешту чекістами у 1922-му припинив активну політичну діяльність. Відтоді спрямував зусилля на відродження української культури. Автор брошури «Європа чи росія – про шляхи розвитку сучасної літератури». Серед найбільш відомих творів – «Колчаківщина», «Опортунія», «Автоекзекуція», «Павло Полуботок». В останньому гетьман Полуботок, який у дилемі між підтримкою Пилипа Орлика та пошуком компромісу із Московщиною вибрав останнє, помирає в петербурзькій в’язниці зі словами: «О! Тепер я добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!». У 1927-1930 роки під псевдонімом Едвард Стріха писав літературні містифікації, що сприяли викриттю підлабузницької до радянської влади «пролетарської літератури» в Україні. Заарештований як член української групи «терористів-білогвардійців». Розстріляний 18 грудня 1934-го в застінках київської тюрми нквд. Страчений разом з групою українських письменників за вигадану "організацію підготовки терористичних актів…". У нквд також загинули спогади Буревія "Мертві петлі: тюремні мемуари (1903–1917)". Родина Буревія 1949 емігрувала до США, де його дочка Оксана Буревій-Яценко видала окремою збіркою частину врятованої спадщини батька.

🔉З Криму все почалося. Кримом все і закінчиться ! ✊ 💔18 травня 1944 року – дата, що закарбувалася у пам’яті кримськотатарського народу як день скорботи, день втрати, день геноциду. У цей день радянська влада розпочала масову депортацію кримських татар, прирікаючи їх на страждання, голод, смерть. О четвертій ранку у двері їхніх домівок загримали приклади гвинтівок. Війська НКВД дали лише 15 хвилин на збори[43dcd9a7-70db-4a1f-b0ae-981daa162054](https://nv.ua/ukr/ukraine/events/deportaciya-krimskih-tatar-shcho-vidbuvalosya-naspravdi-y-istoriji-ochevidciv-yaki-buli-novi-umovi-zhittya-50513491.html?citationMarker=43dcd9a7-70db-4a1f-b0ae-981daa162054 "1"). Людей, незалежно від віку чи стану здоров’я, зганяли у товарні вагони, що стали для багатьох братськими могилами. Їх звинувачували у «зраді Батьківщини», у співпраці з нацистами[43dcd9a7-70db-4a1f-b0ae-981daa162054](https://fakty.com.ua/ua/ukraine/20250518-borotba-za-vyzhyvannya-yak-krymskyh-tatar-utyskaly-v-roky-srsr-a-teper-pid-okupacziyeyu-rf/?citationMarker=43dcd9a7-70db-4a1f-b0ae-981daa162054 "2"). Це була брехня, вигадана для виправдання етнічної чистки. Депортація стала вироком для десятків тисяч кримських татар. Виснажливий шлях у вагонах без їжі та води, нестерпні умови спецпоселень, примусова праця – усе це забрало життя майже половини депортованих[43dcd9a7-70db-4a1f-b0ae-981daa162054](https://history.rayon.in.ua/news/806426-komunistichna-vlada-srsr-81-rik-tomu-rozpochala-deportatsiyu-krimskikh-tatar?citationMarker=43dcd9a7-70db-4a1f-b0ae-981daa162054 "3"). Їх позбавили права на рідну землю, на мову, на культуру. Сьогодні, через десятиліття, історія повторюється. роZZійські загарбники, що окупували Крим у 2014 році, продовжують політику репресій. Заборона Меджлісу, арешти, зникнення, тортури[43dcd9a7-70db-4a1f-b0ae-981daa162054](https://www.radiosvoboda.org/a/news-mzs-deportatsia-krymskykh-tatar/33417313.html?citationMarker=43dcd9a7-70db-4a1f-b0ae-981daa162054 "4") – усе це стало новою реальністю для кримських татар. Крим перетворився на військову базу, а його народ – на заручників режиму[43dcd9a7-70db-4a1f-b0ae-981daa162054](https://suspilne.media/crimea/952605-radari-sistemi-ppo-ta-tisaci-vijskovih-ak-za-ponad-11-rokiv-rosijskoi-okupancii-zminivsa-krim/?citationMarker=43dcd9a7-70db-4a1f-b0ae-981daa162054 "5"). Але Крим – це Україна🇺🇦 І як тоді, у 1944-му, кримські татари не скорилися, так і сьогодні вони продовжують боротьбу. Їхня пам’ять – це зброя, їхня правда – це сила. 🔉З Криму все почалося. Кримом все і закінчиться ! ✊ Вічна пам’ять жертвам депортації. Вічна боротьба за СВОБОДУ. Вічна віра у ПЕРЕМОГУ. 💔 18.05.2025 https://t.me/RuslanSpeaks