• #поезія
    На конвертики хат літо клеїть віконця,як марки.
    Непогашені марки — біда ще не ставила штамп.
    Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки.
    Я там теж пролітаю,я теж пролітаю там.
    Опускаюсь на землю, на сивий глобус капусти.
    На самісінький полюс, де ходе жук, як пінгвін.
    Під склепінням печалі така хороша акустика.
    Ледве-ледве торкнешся,а все вже гуде, як дзвін.
    Ходить мати в городі. І лащиться плюшевий песик.
    І ніхто ще не вбитий, не вбитий ніхто на війні.
    Дикі гуси летять. Пролітає Івасик-Телесик.
    Всі мости ще кленові. Всі коні іще вороні.

    Ліна Костенко
    #поезія На конвертики хат літо клеїть віконця,як марки. Непогашені марки — біда ще не ставила штамп. Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки. Я там теж пролітаю,я теж пролітаю там. Опускаюсь на землю, на сивий глобус капусти. На самісінький полюс, де ходе жук, як пінгвін. Під склепінням печалі така хороша акустика. Ледве-ледве торкнешся,а все вже гуде, як дзвін. Ходить мати в городі. І лащиться плюшевий песик. І ніхто ще не вбитий, не вбитий ніхто на війні. Дикі гуси летять. Пролітає Івасик-Телесик. Всі мости ще кленові. Всі коні іще вороні. Ліна Костенко
    Love
    1
    125переглядів
  • Затінок, сутінок, день золотий.
    Плачуть і моляться білі троянди.
    Може, це я, або хто, або ти
    ось там сидить у куточку веранди.

    Може, він плаче, а може, він жде —

    кроки почулись, чи скрипнула хвіртка.
    Може, він встане, чолом припаде,
    там, на веранді, чолом до одвірка.

    Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
    Світку мій білий, яке тут роздолля!
    Смуток нащадків — як танець бджоли,
    танець бджоли до безсмертного поля.

    Може, це вже через тисячу літ —
    я і не я вже, розбуджена в генах,
    тут на землі я шукаю хоч слід
    роду мого у плачах і легендах!

    Голос криниці, чого ж ти замовк?
    Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
    Вікна забиті, і висить замок —
    ржава сережка над кігтиком клямки.

    Білий причілок оббила сльота.
    Хто там квилить у цій хаті ночами?
    Може, живе там сама самота,
    соває пустку у піч рогачами.

    Може, це біль наш, а може, вина,
    може, бальзам на занедбані душі
    спогад криниці і спогад вікна,
    спогад стежини і дикої груші...

    🖍️Ліна КОСТЕНКО
    🎨 Володимир Козюк
    Затінок, сутінок, день золотий. Плачуть і моляться білі троянди. Може, це я, або хто, або ти ось там сидить у куточку веранди. Може, він плаче, а може, він жде — кроки почулись, чи скрипнула хвіртка. Може, він встане, чолом припаде, там, на веранді, чолом до одвірка. Де ж ви, ті люди, що в хаті жили? Світку мій білий, яке тут роздолля! Смуток нащадків — як танець бджоли, танець бджоли до безсмертного поля. Може, це вже через тисячу літ — я і не я вже, розбуджена в генах, тут на землі я шукаю хоч слід роду мого у плачах і легендах! Голос криниці, чого ж ти замовк? Руки шовковиць, чого ж ви заклякли? Вікна забиті, і висить замок — ржава сережка над кігтиком клямки. Білий причілок оббила сльота. Хто там квилить у цій хаті ночами? Може, живе там сама самота, соває пустку у піч рогачами. Може, це біль наш, а може, вина, може, бальзам на занедбані душі спогад криниці і спогад вікна, спогад стежини і дикої груші... 🖍️Ліна КОСТЕНКО 🎨 Володимир Козюк
    165переглядів
  • #поезія
    В пустелі сизих вечорів,
    в полях безмежних проти неба
    о, скільки слів
    і скільки снів
    мені наснилося про тебе!

    Не знаю, хто ти,
    де живеш,
    кого милуєш і голубиш.
    А знаю — ти чекаєш теж,
    тривожно вгадуєш і любиш.

    І я прийду в життя твоє.
    Тебе, незнаного, впізнаю,
    як син вигнанця впізнає
    прикмети батьківського краю.

    Я ради цього ладна жить.
    Всі інші хай проходять мимо,
    аби в повторах не згубить
    одне,
    своє,
    неповториме.

    Нехай це — витвір самоти,
    нехай це — вигадка й омана!
    Моєму серцю снишся ти,
    як морю сняться урагани.

    Ліна Костенко
    #поезія В пустелі сизих вечорів, в полях безмежних проти неба о, скільки слів і скільки снів мені наснилося про тебе! Не знаю, хто ти, де живеш, кого милуєш і голубиш. А знаю — ти чекаєш теж, тривожно вгадуєш і любиш. І я прийду в життя твоє. Тебе, незнаного, впізнаю, як син вигнанця впізнає прикмети батьківського краю. Я ради цього ладна жить. Всі інші хай проходять мимо, аби в повторах не згубить одне, своє, неповториме. Нехай це — витвір самоти, нехай це — вигадка й омана! Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани. Ліна Костенко
    Love
    1
    95переглядів
  • #поезія
    #мистецтво
    Нехай підождуть невідкладні справи
    Я надивлюсь на сонце і на трави
    Наговорюся з добрими людьми
    Не час минає, а минаєм ми

    Ліна_Костенко

    Ілюстрація Катерина Лісова
    #поезія #мистецтво Нехай підождуть невідкладні справи Я надивлюсь на сонце і на трави Наговорюся з добрими людьми Не час минає, а минаєм ми Ліна_Костенко Ілюстрація Катерина Лісова
    Like
    Love
    3
    113переглядів
  • 13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський.

    Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому.

    Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді.

    У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто.

    Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта».

    Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції.

    Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму.

    Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання.

    3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі.

    У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає.

    2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна.

    Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги».

    20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ.

    🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.

    13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський. Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому. Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді. У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто. Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта». Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції. Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму. Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання. 3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі. У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає. 2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна. Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги». 20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ. 🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.
    Like
    1
    332переглядів
  • #поезія
    ...Маршрути горя і безчесть.
    Світ на століття постарішав.
    Стоїть Мадонна Перехресть,
    чи вже Мадонна Бездоріжжя!

    І мчать, і мчать, числа їм несть.
    Дорога дальня й невідома.
    Стоїть Мадонна Перехресть,
    благословляюча Мадонна.

    Ліна Костенко
    #поезія ...Маршрути горя і безчесть. Світ на століття постарішав. Стоїть Мадонна Перехресть, чи вже Мадонна Бездоріжжя! І мчать, і мчать, числа їм несть. Дорога дальня й невідома. Стоїть Мадонна Перехресть, благословляюча Мадонна. Ліна Костенко
    Love
    1
    105переглядів
  • #література
    Ліна Костенко написала книгу спогадів.
    Вона матиме назву «Дивний сад Івашкевича» та розповідатиме про людей, которих письменниця зустрічала в своєму житті.

    «Це ж усе із пам'яті, із душі», — коментує Костенко.

    Детальніше: https://suspilne.media/culture/1065255-kniga-spogadiv-lini-kostenko-m...
    #література Ліна Костенко написала книгу спогадів. Вона матиме назву «Дивний сад Івашкевича» та розповідатиме про людей, которих письменниця зустрічала в своєму житті. «Це ж усе із пам'яті, із душі», — коментує Костенко. Детальніше: https://suspilne.media/culture/1065255-kniga-spogadiv-lini-kostenko-matime-nazvu-divnij-sad-ivaskevica-podrobici/
    Love
    1
    151переглядів
  • #література
    Ліна Костенко завершує новий історичний роман та готує його до друку.
    У центрі сюжету складне питання участі українців у формуванні ідеології Російської імперії. Чому українці, виховані в Києво-Могилянській академії, стали творцями імперських механізмів? Чи усвідомлювали вони свою роль і відповідальність? І чи справді, як іноді кажуть сьогодні, українці збудували імперію і тепер мають її розвалити?
    «Мені треба знайти істину причину, розумієте?», — каже вона.
    Детальніше: https://suspilne.media/culture/1065065-novij-roman-lini-kostenko-pro-...
    #література Ліна Костенко завершує новий історичний роман та готує його до друку. У центрі сюжету складне питання участі українців у формуванні ідеології Російської імперії. Чому українці, виховані в Києво-Могилянській академії, стали творцями імперських механізмів? Чи усвідомлювали вони свою роль і відповідальність? І чи справді, як іноді кажуть сьогодні, українці збудували імперію і тепер мають її розвалити? «Мені треба знайти істину причину, розумієте?», — каже вона. Детальніше: https://suspilne.media/culture/1065065-novij-roman-lini-kostenko-pro-knizka-ta-koli-ocikuvati/
    Love
    4
    241переглядів 1 Поширень
  • #поезія
    Коли буду я навіть сивою,
    і життя моє піде мрякою,
    я для тебе буду красивою,
    а для когось, може, й ніякою.

    А для когось лихою, впертою,
    ще для когось відьмою, коброю.
    А між іншим, якщо відверто,
    то була я дурною і доброю.

    Безборонною, несинхронною
    ні з теоріями, ні з практиками.
    І боліла в мені іронія
    всіма ліктиками й галактиками.

    І не знало міщанське кодло,
    коли я захлиналась лихом,
    що душа між люди виходила
    забинтована білим сміхом.

    І в житті, як на полі мінному,
    я просила в цьому сторіччі
    хоч би той магазинний мінімум:
    — Люди, будьте взаємно ввічливі! —

    і якби на те моя воля,
    написала б я скрізь курсивами:
    — Так багато на світі горя,
    люди, будьте взаємно красивими!

    Ліна_Костенко
    #поезія Коли буду я навіть сивою, і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, то була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною ні з теоріями, ні з практиками. І боліла в мені іронія всіма ліктиками й галактиками. І не знало міщанське кодло, коли я захлиналась лихом, що душа між люди виходила забинтована білим сміхом. І в житті, як на полі мінному, я просила в цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: — Люди, будьте взаємно ввічливі! — і якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами: — Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими! Ліна_Костенко
    Like
    4
    295переглядів
  • #особистості
    13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський.

    Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому.

    Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді.

    У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто.

    Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта».

    Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції.

    Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму.

    Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання.

    3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі.

    У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає.

    2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна.

    Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги».

    20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ.

    🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.
    #особистості 13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський. Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому. Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді. У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто. Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта». Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції. Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму. Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання. 3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі. У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає. 2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна. Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги». 20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ. 🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.
    Like
    1
    330переглядів
Більше результатів