#поезія
Колеса сходять з рельс,
наче серце з похмілля.
Іржою афіш тане прес,
Тиск міського дозвілля.
Трамвай зникає в диму,
з думкою про колишнє.
Немов в піснях про чуму,
де смерть стає всевишня.
Офіси — свічки запалені,
гострі, немов картузи.
Вибір без вибору - схвалено,
в картах у інших тузи.
Чужі слова пахнуть бузком,
цвітом акації в червні,
вітром примхливим з піском —
як пахнуть кіоски газетні.
В кишенях забутих плащів
з них випадають десятки.
Як влітку під сонцем хрущів
діти кидають з рогатки.
Ти застрягаєш в думках,
як жуйка в в’юнкому волоссі.
Дай потримаю в руках
цівку останньої злості.
Злість на порожні стосунки,
У сяйві холодних вітрин.
Що ти там бачиш? Рахунки?
Розкіш жіночих світлин.
Знову спітніла іронія,
знову закуриш цигарку.
Круто ж ховати антоніми,
грати настійно в мовчанку.
Круто ж ховати емоції,
бути застиглим ставком.
Думай про ніжні півонії,
що вертять уміло майном.
Можеш боятися болю,
як бурі, що зносить мости.
Вибір залишити морю —
й човен самотньо вести.
Світлана Беруашвілі
Колеса сходять з рельс,
наче серце з похмілля.
Іржою афіш тане прес,
Тиск міського дозвілля.
Трамвай зникає в диму,
з думкою про колишнє.
Немов в піснях про чуму,
де смерть стає всевишня.
Офіси — свічки запалені,
гострі, немов картузи.
Вибір без вибору - схвалено,
в картах у інших тузи.
Чужі слова пахнуть бузком,
цвітом акації в червні,
вітром примхливим з піском —
як пахнуть кіоски газетні.
В кишенях забутих плащів
з них випадають десятки.
Як влітку під сонцем хрущів
діти кидають з рогатки.
Ти застрягаєш в думках,
як жуйка в в’юнкому волоссі.
Дай потримаю в руках
цівку останньої злості.
Злість на порожні стосунки,
У сяйві холодних вітрин.
Що ти там бачиш? Рахунки?
Розкіш жіночих світлин.
Знову спітніла іронія,
знову закуриш цигарку.
Круто ж ховати антоніми,
грати настійно в мовчанку.
Круто ж ховати емоції,
бути застиглим ставком.
Думай про ніжні півонії,
що вертять уміло майном.
Можеш боятися болю,
як бурі, що зносить мости.
Вибір залишити морю —
й човен самотньо вести.
Світлана Беруашвілі
#поезія
Колеса сходять з рельс,
наче серце з похмілля.
Іржою афіш тане прес,
Тиск міського дозвілля.
Трамвай зникає в диму,
з думкою про колишнє.
Немов в піснях про чуму,
де смерть стає всевишня.
Офіси — свічки запалені,
гострі, немов картузи.
Вибір без вибору - схвалено,
в картах у інших тузи.
Чужі слова пахнуть бузком,
цвітом акації в червні,
вітром примхливим з піском —
як пахнуть кіоски газетні.
В кишенях забутих плащів
з них випадають десятки.
Як влітку під сонцем хрущів
діти кидають з рогатки.
Ти застрягаєш в думках,
як жуйка в в’юнкому волоссі.
Дай потримаю в руках
цівку останньої злості.
Злість на порожні стосунки,
У сяйві холодних вітрин.
Що ти там бачиш? Рахунки?
Розкіш жіночих світлин.
Знову спітніла іронія,
знову закуриш цигарку.
Круто ж ховати антоніми,
грати настійно в мовчанку.
Круто ж ховати емоції,
бути застиглим ставком.
Думай про ніжні півонії,
що вертять уміло майном.
Можеш боятися болю,
як бурі, що зносить мости.
Вибір залишити морю —
й човен самотньо вести.
Світлана Беруашвілі

416views