#поезія є тільки стіна, і стіна, і нічого немає більше є тільки твій голос – його на стіні розвішай стіна виростає із неба, вгинається долу хіба це життя? це бродіння себе по колу є тільки стіна, і стоятися поруч – рівно між світом, що дихає, світом, що мерзне, – прірва перфекція тисне – кути у стіни обвислі і тріщини рвано сплітаються сотнями смислів метелики мертві, і їхні ефекти мертві «самавинувата» розказують вкотре жертві стіну – не пливти, а тонути у ній, тонути тому тебе тут так багато, тому тут стіна і стіна, другосортні надбиті блоки такі, як любов, як вода, як твій спокій стіну на повтор – по периметру руки й рухи твій голос висить на стіні – лиш бери і слухай і, спершись, – курити, корити, кору на собі ламати ні вчора в собі, ані завтра в собі не мати зійди із ковчега, подякуй за нього Ною бо все, що ти можеш, – це стати для себе стіною Юлія Шевель