#поезія Вже в золото вдягнулися літа, І журавлями спогади курличуть. В краї далекі молодість втіка, Сади осінні на гостину кличуть. Час плине непомітно, мов ріка. Недавно молодість цвіла весною, А нині сад осінній зустріча, Веде углиб за руку нас з тобою. Хоч осінь позолотила літа, Принесла сум, тривоги, тиху втому, У серці й досі молодість жива, Весна душі ніяк не йде додому. Радієм сонцю і новому дню, Дрібненькій квітці і травичці в росах. І про майбутню мріємо весну, Хоч золото в роках і срібло в косах. Кружляє листя, мов роки життя, Що мчать, спішать, наче у вирій птаство. Ключем пташиним линуть в майбуття Прожиті роки - золоте багатство. А роки наші, мов достиглий сад, І радості, і смутку так багато. Та хочеться вернутися назад, Туди, де ми малі, де мама й тато. Вітри в багрянець знову сад вберуть, Поміж дерев відлуння тихих кроків. Нехай завжди у серці в нас живуть Весна душі і осінь наших років. Надія Ващишин.