#поезія
Вже в золото вдягнулися літа,
І журавлями спогади курличуть.
В краї далекі молодість втіка,
Сади осінні на гостину кличуть.
Час плине непомітно, мов ріка.
Недавно молодість цвіла весною,
А нині сад осінній зустріча,
Веде углиб за руку нас з тобою.
Хоч осінь позолотила літа,
Принесла сум, тривоги, тиху втому,
У серці й досі молодість жива,
Весна душі ніяк не йде додому.
Радієм сонцю і новому дню,
Дрібненькій квітці і травичці в росах.
І про майбутню мріємо весну,
Хоч золото в роках і срібло в косах.
Кружляє листя, мов роки життя,
Що мчать, спішать, наче у вирій птаство.
Ключем пташиним линуть в майбуття
Прожиті роки - золоте багатство.
А роки наші, мов достиглий сад,
І радості, і смутку так багато.
Та хочеться вернутися назад,
Туди, де ми малі, де мама й тато.
Вітри в багрянець знову сад вберуть,
Поміж дерев відлуння тихих кроків.
Нехай завжди у серці в нас живуть
Весна душі і осінь наших років.
Надія Ващишин.
Вже в золото вдягнулися літа,
І журавлями спогади курличуть.
В краї далекі молодість втіка,
Сади осінні на гостину кличуть.
Час плине непомітно, мов ріка.
Недавно молодість цвіла весною,
А нині сад осінній зустріча,
Веде углиб за руку нас з тобою.
Хоч осінь позолотила літа,
Принесла сум, тривоги, тиху втому,
У серці й досі молодість жива,
Весна душі ніяк не йде додому.
Радієм сонцю і новому дню,
Дрібненькій квітці і травичці в росах.
І про майбутню мріємо весну,
Хоч золото в роках і срібло в косах.
Кружляє листя, мов роки життя,
Що мчать, спішать, наче у вирій птаство.
Ключем пташиним линуть в майбуття
Прожиті роки - золоте багатство.
А роки наші, мов достиглий сад,
І радості, і смутку так багато.
Та хочеться вернутися назад,
Туди, де ми малі, де мама й тато.
Вітри в багрянець знову сад вберуть,
Поміж дерев відлуння тихих кроків.
Нехай завжди у серці в нас живуть
Весна душі і осінь наших років.
Надія Ващишин.
#поезія
Вже в золото вдягнулися літа,
І журавлями спогади курличуть.
В краї далекі молодість втіка,
Сади осінні на гостину кличуть.
Час плине непомітно, мов ріка.
Недавно молодість цвіла весною,
А нині сад осінній зустріча,
Веде углиб за руку нас з тобою.
Хоч осінь позолотила літа,
Принесла сум, тривоги, тиху втому,
У серці й досі молодість жива,
Весна душі ніяк не йде додому.
Радієм сонцю і новому дню,
Дрібненькій квітці і травичці в росах.
І про майбутню мріємо весну,
Хоч золото в роках і срібло в косах.
Кружляє листя, мов роки життя,
Що мчать, спішать, наче у вирій птаство.
Ключем пташиним линуть в майбуття
Прожиті роки - золоте багатство.
А роки наші, мов достиглий сад,
І радості, і смутку так багато.
Та хочеться вернутися назад,
Туди, де ми малі, де мама й тато.
Вітри в багрянець знову сад вберуть,
Поміж дерев відлуння тихих кроків.
Нехай завжди у серці в нас живуть
Весна душі і осінь наших років.
Надія Ващишин.

258views