#поезія Де гортаються снів сторінки теплим шурхотом стишених весен, і крилом момивільно легким накриває туман, розквітає, немов гіацинт, моє серце крихке і замерзле, проростає до хмар зі шпарин між минулих примар. Де жнивар засіває поля пшеницями важкими і просом, щоб серпневою спекою даль обтинати серпом, насипати достигле і час видноколом спиняти в покосах, оживаю добром. Де околиця квітне бузком, в ароматні заграви світанком розчиняє любов, на стебло – світлу ніжність безсонь, повернуться птахи, бо сезон невгамовно в лісах щебетати, відновляти колишнє гніздо, розливаюсь струмком. Де олівчика грифель м'який намалює на білених стінах, як міжгір'я розхристано спить під сльозами дощів, невагомі лишаю сліди край озер і, як у кінофільмі, на стопкадрі спішу віднайти день в застиглій смолі. 09.04.2025 Олеся Репа