#поезія По життю я пройшла, вже немало доріг. Біля пропасті часто стояла. І був час, що мені ніхто не поміг. Та зламатись не мала я права. Я була і щаслива, і у горі була. Знаю цІну любові і зради. Я в безсонних ночах горіла до тла. Й замерзала одна безпорадна. Закривала себе на багато ключів. Почуттям не давала я волі. Помирала не раз, і вставала з колін. Посміхаючись заново долі. Щастя було також, берегла як могла. І кохала, і була кохана. Але в серці сьогодні порожнеча німа. І душа залишилася в шрамах. Подаровані крила забирали назад. Виривали без жалю , до болі. Без наркозу одна, зашивала сама. Бо без крил не могла жити вволю. Часом думала все, сили більше нема. І не раз замерзала душею. Розбивалося серце, а думки як тюрма. Я сама собі була суддею. Я побачила світ, часом дуже жорсткий. І побачила світ, де є щастя. Жаль що досвід людський, часом дуже гіркий. Без помилок прожити не вдасться. Я навчилася знову зараз жити одна. Хоч не легко це було зробити. В світ розбитих ілюзій вже дороги нема. Треба заново вчитися жити. Галина Кушнір