#поезія
По життю я пройшла, вже немало доріг.
Біля пропасті часто стояла.
І був час, що мені ніхто не поміг.
Та зламатись не мала я права.
Я була і щаслива, і у горі була.
Знаю цІну любові і зради.
Я в безсонних ночах горіла до тла.
Й замерзала одна безпорадна.
Закривала себе на багато ключів.
Почуттям не давала я волі.
Помирала не раз, і вставала з колін.
Посміхаючись заново долі.
Щастя було також, берегла як могла.
І кохала, і була кохана.
Але в серці сьогодні порожнеча німа.
І душа залишилася в шрамах.
Подаровані крила забирали назад.
Виривали без жалю , до болі.
Без наркозу одна, зашивала сама.
Бо без крил не могла жити вволю.
Часом думала все, сили більше нема.
І не раз замерзала душею.
Розбивалося серце, а думки як тюрма.
Я сама собі була суддею.
Я побачила світ, часом дуже жорсткий.
І побачила світ, де є щастя.
Жаль що досвід людський, часом дуже гіркий.
Без помилок прожити не вдасться.
Я навчилася знову зараз жити одна.
Хоч не легко це було зробити.
В світ розбитих ілюзій вже дороги нема.
Треба заново вчитися жити.
Галина Кушнір
По життю я пройшла, вже немало доріг.
Біля пропасті часто стояла.
І був час, що мені ніхто не поміг.
Та зламатись не мала я права.
Я була і щаслива, і у горі була.
Знаю цІну любові і зради.
Я в безсонних ночах горіла до тла.
Й замерзала одна безпорадна.
Закривала себе на багато ключів.
Почуттям не давала я волі.
Помирала не раз, і вставала з колін.
Посміхаючись заново долі.
Щастя було також, берегла як могла.
І кохала, і була кохана.
Але в серці сьогодні порожнеча німа.
І душа залишилася в шрамах.
Подаровані крила забирали назад.
Виривали без жалю , до болі.
Без наркозу одна, зашивала сама.
Бо без крил не могла жити вволю.
Часом думала все, сили більше нема.
І не раз замерзала душею.
Розбивалося серце, а думки як тюрма.
Я сама собі була суддею.
Я побачила світ, часом дуже жорсткий.
І побачила світ, де є щастя.
Жаль що досвід людський, часом дуже гіркий.
Без помилок прожити не вдасться.
Я навчилася знову зараз жити одна.
Хоч не легко це було зробити.
В світ розбитих ілюзій вже дороги нема.
Треба заново вчитися жити.
Галина Кушнір
#поезія
По життю я пройшла, вже немало доріг.
Біля пропасті часто стояла.
І був час, що мені ніхто не поміг.
Та зламатись не мала я права.
Я була і щаслива, і у горі була.
Знаю цІну любові і зради.
Я в безсонних ночах горіла до тла.
Й замерзала одна безпорадна.
Закривала себе на багато ключів.
Почуттям не давала я волі.
Помирала не раз, і вставала з колін.
Посміхаючись заново долі.
Щастя було також, берегла як могла.
І кохала, і була кохана.
Але в серці сьогодні порожнеча німа.
І душа залишилася в шрамах.
Подаровані крила забирали назад.
Виривали без жалю , до болі.
Без наркозу одна, зашивала сама.
Бо без крил не могла жити вволю.
Часом думала все, сили більше нема.
І не раз замерзала душею.
Розбивалося серце, а думки як тюрма.
Я сама собі була суддею.
Я побачила світ, часом дуже жорсткий.
І побачила світ, де є щастя.
Жаль що досвід людський, часом дуже гіркий.
Без помилок прожити не вдасться.
Я навчилася знову зараз жити одна.
Хоч не легко це було зробити.
В світ розбитих ілюзій вже дороги нема.
Треба заново вчитися жити.
Галина Кушнір


254views