#поезія і що тут сказати? заткнись і тупо хрест свій неси через пекло із Херосим. рвуться жили, немає сил... та ти яблуко надкусив і пробачення не просив. тому тупо неси. ось вогонь тобі, ось керосин, ось купа таких же кретнів з хрестами на спинах, що вічно "невинні" і ниють. ревуть без упину. запалюй світильник. і погляд запалюй. ти ж сильний. допий кислоту синильну. чи оцет. повільно, потроху, по дюйму по метру, поки ще не мертивий неси себе в жертву. бараняча впертість нехай буде кредом. потріпані кеди як символ життя, що з присмаком меду чи яду чи фатуму за горлянку тебе триматиме. плювок і три мати, грам двісті накатиш і ношу на плечі. і мікс кожен вечір з іудівських зречень і планів на втечу попий замість чаю. ти можеш, звичайно, дорогу в Почаїв чи й прямо до раю топтати. але ж ти згораєш! морально вмираєш. ненавидиш кров на долнях, піт свій солоний, розбиті коліна й себе (як людину). найважчий твій хрест, працює як прес. ти зчавлений весь на свій Еверест, чи, радше, на власну Голгофу сунеш його потроху. і заздриш кретинам з хрестами на спинах. у них-то полегше і ти на хрест спершись поглянеш наліво, направо, а потім на них лукаво. і сам собі збрешеш далеко не вперше, що в чортових яблуках справа. Андрій Гордун