#поезія
і що тут сказати? заткнись і тупо хрест свій неси
через пекло із Херосим. рвуться жили, немає сил...
та ти яблуко надкусив і пробачення не просив.
тому тупо неси. ось вогонь тобі, ось керосин,
ось купа таких же кретнів з хрестами на спинах,
що вічно "невинні" і ниють. ревуть без упину.
запалюй світильник. і погляд запалюй. ти ж сильний.
допий кислоту синильну. чи оцет. повільно,
потроху, по дюйму по метру, поки ще не мертивий
неси себе в жертву. бараняча впертість
нехай буде кредом. потріпані кеди
як символ життя, що з присмаком меду
чи яду чи фатуму за горлянку тебе триматиме.
плювок і три мати, грам двісті накатиш
і ношу на плечі. і мікс кожен вечір
з іудівських зречень і планів на втечу
попий замість чаю. ти можеш, звичайно,
дорогу в Почаїв чи й прямо до раю
топтати. але ж ти згораєш! морально вмираєш.
ненавидиш кров на долнях, піт свій солоний,
розбиті коліна й себе (як людину).
найважчий твій хрест, працює як прес.
ти зчавлений весь на свій Еверест,
чи, радше, на власну Голгофу сунеш його потроху.
і заздриш кретинам з хрестами на спинах.
у них-то полегше і ти на хрест спершись
поглянеш наліво, направо, а потім на них лукаво.
і сам собі збрешеш далеко не вперше,
що в чортових яблуках справа.

Андрій Гордун
#поезія і що тут сказати? заткнись і тупо хрест свій неси через пекло із Херосим. рвуться жили, немає сил... та ти яблуко надкусив і пробачення не просив. тому тупо неси. ось вогонь тобі, ось керосин, ось купа таких же кретнів з хрестами на спинах, що вічно "невинні" і ниють. ревуть без упину. запалюй світильник. і погляд запалюй. ти ж сильний. допий кислоту синильну. чи оцет. повільно, потроху, по дюйму по метру, поки ще не мертивий неси себе в жертву. бараняча впертість нехай буде кредом. потріпані кеди як символ життя, що з присмаком меду чи яду чи фатуму за горлянку тебе триматиме. плювок і три мати, грам двісті накатиш і ношу на плечі. і мікс кожен вечір з іудівських зречень і планів на втечу попий замість чаю. ти можеш, звичайно, дорогу в Почаїв чи й прямо до раю топтати. але ж ти згораєш! морально вмираєш. ненавидиш кров на долнях, піт свій солоний, розбиті коліна й себе (як людину). найважчий твій хрест, працює як прес. ти зчавлений весь на свій Еверест, чи, радше, на власну Голгофу сунеш його потроху. і заздриш кретинам з хрестами на спинах. у них-то полегше і ти на хрест спершись поглянеш наліво, направо, а потім на них лукаво. і сам собі збрешеш далеко не вперше, що в чортових яблуках справа. Андрій Гордун
Like
1
58views