#поезія
Я сильна, мій Боже, я знаю,
що маю нести хреста..
Здається у мріях літаю,
насправді — під серцем зима.
Живу, як усі, без правил:
грішу, виправдовуюсь, йду...
Не прагну овацій та слави,
хапаючи дні на льоту.
Я знаю, мій Боже, що крила,
даровані в спадок од Тебе
латала, чіпляла, губила,
шукаючи відповідь в неба.
І думала — все у цім світі
як треба, ніщо не минеш.
Любила волошки в житі,
і маки... О, маки...Авжеж...
Я сильна, мій Боже, я знаю,
хоч бракне, буває, сил.
Я вірю, що ще політаю
із крилами, чи без крил.
І знаю: за літом — осінь,
а десь на краю — зима.
Мені би набігатись босій
у маках... Та йде війна.
І літо — уже не літо,
кровить той червоний цвіт...
А нас би усім дожити
до завтра. Зникає рід...
Криваві обжинки править
чиясь демонічна рука,
хоч жінка дитятко бавить
і шиє свогò рушника...
Я сильна, мій Боже, я знаю,
се чаша моєї землі.
Ще мрію, пишу, зберігаю
насіння, аби навесні
засіяти квітами густо
всі грядки і всі горшки.
Аби не було лиш пустки,
опісля глухої зими.
І міряю часом крила,
зневіра — то тяжкий гріх.
Любов — є велика сила,
дай, Боже, аби для всіх...
Людмила Галінська
Я сильна, мій Боже, я знаю,
що маю нести хреста..
Здається у мріях літаю,
насправді — під серцем зима.
Живу, як усі, без правил:
грішу, виправдовуюсь, йду...
Не прагну овацій та слави,
хапаючи дні на льоту.
Я знаю, мій Боже, що крила,
даровані в спадок од Тебе
латала, чіпляла, губила,
шукаючи відповідь в неба.
І думала — все у цім світі
як треба, ніщо не минеш.
Любила волошки в житі,
і маки... О, маки...Авжеж...
Я сильна, мій Боже, я знаю,
хоч бракне, буває, сил.
Я вірю, що ще політаю
із крилами, чи без крил.
І знаю: за літом — осінь,
а десь на краю — зима.
Мені би набігатись босій
у маках... Та йде війна.
І літо — уже не літо,
кровить той червоний цвіт...
А нас би усім дожити
до завтра. Зникає рід...
Криваві обжинки править
чиясь демонічна рука,
хоч жінка дитятко бавить
і шиє свогò рушника...
Я сильна, мій Боже, я знаю,
се чаша моєї землі.
Ще мрію, пишу, зберігаю
насіння, аби навесні
засіяти квітами густо
всі грядки і всі горшки.
Аби не було лиш пустки,
опісля глухої зими.
І міряю часом крила,
зневіра — то тяжкий гріх.
Любов — є велика сила,
дай, Боже, аби для всіх...
Людмила Галінська
#поезія
Я сильна, мій Боже, я знаю,
що маю нести хреста..
Здається у мріях літаю,
насправді — під серцем зима.
Живу, як усі, без правил:
грішу, виправдовуюсь, йду...
Не прагну овацій та слави,
хапаючи дні на льоту.
Я знаю, мій Боже, що крила,
даровані в спадок од Тебе
латала, чіпляла, губила,
шукаючи відповідь в неба.
І думала — все у цім світі
як треба, ніщо не минеш.
Любила волошки в житі,
і маки... О, маки...Авжеж...
Я сильна, мій Боже, я знаю,
хоч бракне, буває, сил.
Я вірю, що ще політаю
із крилами, чи без крил.
І знаю: за літом — осінь,
а десь на краю — зима.
Мені би набігатись босій
у маках... Та йде війна.
І літо — уже не літо,
кровить той червоний цвіт...
А нас би усім дожити
до завтра. Зникає рід...
Криваві обжинки править
чиясь демонічна рука,
хоч жінка дитятко бавить
і шиє свогò рушника...
Я сильна, мій Боже, я знаю,
се чаша моєї землі.
Ще мрію, пишу, зберігаю
насіння, аби навесні
засіяти квітами густо
всі грядки і всі горшки.
Аби не було лиш пустки,
опісля глухої зими.
І міряю часом крила,
зневіра — то тяжкий гріх.
Любов — є велика сила,
дай, Боже, аби для всіх...
Людмила Галінська


89переглядів