#поезія
Мені казали: "Ти не вмієш жити,
Життя прожив — нічого не нажив!"
Мені казали: "Треба послужити,
Щоб і собі ти дещо заслужив".

Мені казали поруч з ким стояти,
Щоб вистоять собі життя легке.
І радили, яких пісень співати,
І на "каком", даруйте, "языкє".

Та є таке, що я не хочу вміти,
Й не вмітиму од роду і повік.
А доведеться в безвість відлетіти,
То й відлечу, як чесний чоловік.

Я не один. Все нас іще багато.
Ще тліємо, хоча й не горимо.
Нам нíкуди вже далі відступати
Й несила наступати. Стоїмо!

Ми стоїмо, ми й досі на помості:
Напівзабуті і напівживі.
Ми стоїмо — в серцях немає злості.
Ось тільки нерви — де там тятиві?

Ми стоїмо чужі у власній хаті,
Охаяні, обпльовані, німі...
Ми стоїмо — потужні і затяті,
Пильнуєм світло в крижаній пітьмі.

Затравлені, змордовані істоти,
Жах небуття легенями п'ємо,
Бо Україна дихатиме доти,
Допоки ми за неї стоїмо!

©️Тарас Петриненко