#поезія
#мистецтво
Там, за порогами, в степах,
де землі щедрі і розлогі,
сидять лелеки на стовпах
і ріллі дихають вологі,

там що не впало — проросло,
шляхи — як рокіт на бандурі,
там як зривались чорні бурі —
чорнозем тоннами несло, —

Вишневий Хутір... Ні душі.
А де ж ті вишні, де ті вишні?
І де ті сни давнеколишні?
Нема вже й стежки до соші.

Якийсь зальотний самосій —
і той аж сизий, аж смушевий.
Лише у пам'яті твоїй
той хутір все іще Вишневий.

Цвітуть іще ті вишняки,
за обрій стелиться пшениця,
і йде у школу навпрошки
маленький хлопчик пішаниця.

А Дике Поле, Дике Поле! —
по груди коням деревій.
А мати свій городець поле, —
все ще у пам'яті твоїй.

Ліна КОСТЕНКО
художник Олег Шупляк
#поезія #мистецтво Там, за порогами, в степах, де землі щедрі і розлогі, сидять лелеки на стовпах і ріллі дихають вологі, там що не впало — проросло, шляхи — як рокіт на бандурі, там як зривались чорні бурі — чорнозем тоннами несло, — Вишневий Хутір... Ні душі. А де ж ті вишні, де ті вишні? І де ті сни давнеколишні? Нема вже й стежки до соші. Якийсь зальотний самосій — і той аж сизий, аж смушевий. Лише у пам'яті твоїй той хутір все іще Вишневий. Цвітуть іще ті вишняки, за обрій стелиться пшениця, і йде у школу навпрошки маленький хлопчик пішаниця. А Дике Поле, Дике Поле! — по груди коням деревій. А мати свій городець поле, — все ще у пам'яті твоїй. Ліна КОСТЕНКО художник Олег Шупляк
Like
1
31переглядів