#поезія
Як часто ми собі не можемо зізнатись,
Що радість нам приносить, що біду…
Як часто хочемо сказати
Про що ми мрієм і з ким хочем буть…
Та мовчимо і не говорим,
Навіть собі не зізнаємось ми,
А душу нашу сильно це тривожить,
Стискає серце… Мучимося ми…
А зовні ми здаємося привітні,
Всміхаємося,ніби все в ладу,
А на душі від цього стає гірше,
Та думка в голові: «Чому?»
Чому все так… Як можна це змінити…
Прибрати смуток й тугу на душі…
Та, мабуть, треба пояснити…
Спочатку пояснити все собі…
Собі зізнатися, з ким ти щасливий,
З ким поряд маєш крила, щоб «літать»…
Прислухатися до душі і серця —
Лише вони цю відповідь можуть надать…
Не думати про те, що скажуть люди,
Бо проживаєш ти своє життя,
Воно пройде, й повернення не буде —
Навіщо ж так на цій землі страждать…
Як часто ми собі не можемо зізнатись,
Що радість нам приносить, що біду…
Як часто боїмось сказати…
Про що ми мріємо і з ким ми хочем буть…
Наталія Кульбака
Як часто ми собі не можемо зізнатись,
Що радість нам приносить, що біду…
Як часто хочемо сказати
Про що ми мрієм і з ким хочем буть…
Та мовчимо і не говорим,
Навіть собі не зізнаємось ми,
А душу нашу сильно це тривожить,
Стискає серце… Мучимося ми…
А зовні ми здаємося привітні,
Всміхаємося,ніби все в ладу,
А на душі від цього стає гірше,
Та думка в голові: «Чому?»
Чому все так… Як можна це змінити…
Прибрати смуток й тугу на душі…
Та, мабуть, треба пояснити…
Спочатку пояснити все собі…
Собі зізнатися, з ким ти щасливий,
З ким поряд маєш крила, щоб «літать»…
Прислухатися до душі і серця —
Лише вони цю відповідь можуть надать…
Не думати про те, що скажуть люди,
Бо проживаєш ти своє життя,
Воно пройде, й повернення не буде —
Навіщо ж так на цій землі страждать…
Як часто ми собі не можемо зізнатись,
Що радість нам приносить, що біду…
Як часто боїмось сказати…
Про що ми мріємо і з ким ми хочем буть…
Наталія Кульбака
#поезія
Як часто ми собі не можемо зізнатись,
Що радість нам приносить, що біду…
Як часто хочемо сказати
Про що ми мрієм і з ким хочем буть…
Та мовчимо і не говорим,
Навіть собі не зізнаємось ми,
А душу нашу сильно це тривожить,
Стискає серце… Мучимося ми…
А зовні ми здаємося привітні,
Всміхаємося,ніби все в ладу,
А на душі від цього стає гірше,
Та думка в голові: «Чому?»
Чому все так… Як можна це змінити…
Прибрати смуток й тугу на душі…
Та, мабуть, треба пояснити…
Спочатку пояснити все собі…
Собі зізнатися, з ким ти щасливий,
З ким поряд маєш крила, щоб «літать»…
Прислухатися до душі і серця —
Лише вони цю відповідь можуть надать…
Не думати про те, що скажуть люди,
Бо проживаєш ти своє життя,
Воно пройде, й повернення не буде —
Навіщо ж так на цій землі страждать…
Як часто ми собі не можемо зізнатись,
Що радість нам приносить, що біду…
Як часто боїмось сказати…
Про що ми мріємо і з ким ми хочем буть…
Наталія Кульбака
79переглядів