#поезія Як часто ми собі не можемо зізнатись, Що радість нам приносить, що біду… Як часто хочемо сказати Про що ми мрієм і з ким хочем буть… Та мовчимо і не говорим, Навіть собі не зізнаємось ми, А душу нашу сильно це тривожить, Стискає серце… Мучимося ми… А зовні ми здаємося привітні, Всміхаємося,ніби все в ладу, А на душі від цього стає гірше, Та думка в голові: «Чому?» Чому все так… Як можна це змінити… Прибрати смуток й тугу на душі… Та, мабуть, треба пояснити… Спочатку пояснити все собі… Собі зізнатися, з ким ти щасливий, З ким поряд маєш крила, щоб «літать»… Прислухатися до душі і серця — Лише вони цю відповідь можуть надать… Не думати про те, що скажуть люди, Бо проживаєш ти своє життя, Воно пройде, й повернення не буде — Навіщо ж так на цій землі страждать… Як часто ми собі не можемо зізнатись, Що радість нам приносить, що біду… Як часто боїмось сказати… Про що ми мріємо і з ким ми хочем буть… Наталія Кульбака