#поезія
Якби нам не спізнитися на вічність,
Якби нам повернутися на мить...
То, може, би й зустрілися у січні
І разом подивились, як горить
Останній міст ілюзії й надії,
Останнє слово, зірване з душі...
Якщо би він готовий був на дії -
Вона б уже не бачила межі.
І був би рік новий... і по-новому,
І світ новий, і люди, і місця.
Де він летів би стрімголов додому
І там в одне зливалися б серця.
Вони вже падали. Тепер пора літати...
А як літати із одним крилом?
І скільки ще потрібно, щоб сказати,
Що в світі цьому кращих не було...
Хай кажуть, що такого не буває,
Чи кажуть, що "буває ще й не так..."
Але в очах того́, хто вас кохає
Горить уже не вогник, а маяк.
Маяк, який дає наснагу жити,
А, часом, і тримає на плаву...
Тоді нам вистачає навіть миті,
Щоб знову відчувати: "Я - Живу..."
Коли усе невчасно й нелогічно,
Та поруч хтось у темряві летить...
Дивись, щоб не спізнитися на вічність...
Дивись, щоб не проґавити цю мить.
Ілона Верхівська-Ельтек
Якби нам не спізнитися на вічність,
Якби нам повернутися на мить...
То, може, би й зустрілися у січні
І разом подивились, як горить
Останній міст ілюзії й надії,
Останнє слово, зірване з душі...
Якщо би він готовий був на дії -
Вона б уже не бачила межі.
І був би рік новий... і по-новому,
І світ новий, і люди, і місця.
Де він летів би стрімголов додому
І там в одне зливалися б серця.
Вони вже падали. Тепер пора літати...
А як літати із одним крилом?
І скільки ще потрібно, щоб сказати,
Що в світі цьому кращих не було...
Хай кажуть, що такого не буває,
Чи кажуть, що "буває ще й не так..."
Але в очах того́, хто вас кохає
Горить уже не вогник, а маяк.
Маяк, який дає наснагу жити,
А, часом, і тримає на плаву...
Тоді нам вистачає навіть миті,
Щоб знову відчувати: "Я - Живу..."
Коли усе невчасно й нелогічно,
Та поруч хтось у темряві летить...
Дивись, щоб не спізнитися на вічність...
Дивись, щоб не проґавити цю мить.
Ілона Верхівська-Ельтек
#поезія
Якби нам не спізнитися на вічність,
Якби нам повернутися на мить...
То, може, би й зустрілися у січні
І разом подивились, як горить
Останній міст ілюзії й надії,
Останнє слово, зірване з душі...
Якщо би він готовий був на дії -
Вона б уже не бачила межі.
І був би рік новий... і по-новому,
І світ новий, і люди, і місця.
Де він летів би стрімголов додому
І там в одне зливалися б серця.
Вони вже падали. Тепер пора літати...
А як літати із одним крилом?
І скільки ще потрібно, щоб сказати,
Що в світі цьому кращих не було...
Хай кажуть, що такого не буває,
Чи кажуть, що "буває ще й не так..."
Але в очах того́, хто вас кохає
Горить уже не вогник, а маяк.
Маяк, який дає наснагу жити,
А, часом, і тримає на плаву...
Тоді нам вистачає навіть миті,
Щоб знову відчувати: "Я - Живу..."
Коли усе невчасно й нелогічно,
Та поруч хтось у темряві летить...
Дивись, щоб не спізнитися на вічність...
Дивись, щоб не проґавити цю мить.
Ілона Верхівська-Ельтек
24views