#поезія
Я голос твій впізнаю з-поміж всіх.
Його ніщо не здатне підмінити.
І твою тишу, сум, нестримний сміх –
Усе в тобі – то восьме чудо світу.
У тембрі – присмак теплих берегів,
Де хвиля йде, та завжди повертає.
Він стелиться під шкіру без ривків,
Як звук, що першим істину впізнає.
Щоразу тон міняє свій політ –
То наче срібло, то солодкий попіл.
І я ловлю у ньому цілий світ,
Хоч він лунає просто, без утопій.
Він може все – розтати, як свічки,
Чи ранком продзвеніти, мов дзвіниця.
І щойно звук торкається щоки –
Горить вогонь у серці і в зіницях.
Коли мовчиш – читаю між рядків
Твій подих, що лишається у вірші.
Там справжні бурі, там – материки
Тремтять під пальцями твоєї тиші.
Твій голос має колір, має смак
І гострий кут, немов в розбитій чашці.
Такий важкий, немов металів сплав,
І легший, ніж пір’їна на зап’ясті.
І кожне слово – вибух надзорі.
І світло ріже темряву всю навпіл.
Як хочеш вберегти нас – говори.
Бо голос твій – моя єдина слабкість.
Nadiia Artiukh
Я голос твій впізнаю з-поміж всіх.
Його ніщо не здатне підмінити.
І твою тишу, сум, нестримний сміх –
Усе в тобі – то восьме чудо світу.
У тембрі – присмак теплих берегів,
Де хвиля йде, та завжди повертає.
Він стелиться під шкіру без ривків,
Як звук, що першим істину впізнає.
Щоразу тон міняє свій політ –
То наче срібло, то солодкий попіл.
І я ловлю у ньому цілий світ,
Хоч він лунає просто, без утопій.
Він може все – розтати, як свічки,
Чи ранком продзвеніти, мов дзвіниця.
І щойно звук торкається щоки –
Горить вогонь у серці і в зіницях.
Коли мовчиш – читаю між рядків
Твій подих, що лишається у вірші.
Там справжні бурі, там – материки
Тремтять під пальцями твоєї тиші.
Твій голос має колір, має смак
І гострий кут, немов в розбитій чашці.
Такий важкий, немов металів сплав,
І легший, ніж пір’їна на зап’ясті.
І кожне слово – вибух надзорі.
І світло ріже темряву всю навпіл.
Як хочеш вберегти нас – говори.
Бо голос твій – моя єдина слабкість.
Nadiia Artiukh
#поезія
Я голос твій впізнаю з-поміж всіх.
Його ніщо не здатне підмінити.
І твою тишу, сум, нестримний сміх –
Усе в тобі – то восьме чудо світу.
У тембрі – присмак теплих берегів,
Де хвиля йде, та завжди повертає.
Він стелиться під шкіру без ривків,
Як звук, що першим істину впізнає.
Щоразу тон міняє свій політ –
То наче срібло, то солодкий попіл.
І я ловлю у ньому цілий світ,
Хоч він лунає просто, без утопій.
Він може все – розтати, як свічки,
Чи ранком продзвеніти, мов дзвіниця.
І щойно звук торкається щоки –
Горить вогонь у серці і в зіницях.
Коли мовчиш – читаю між рядків
Твій подих, що лишається у вірші.
Там справжні бурі, там – материки
Тремтять під пальцями твоєї тиші.
Твій голос має колір, має смак
І гострий кут, немов в розбитій чашці.
Такий важкий, немов металів сплав,
І легший, ніж пір’їна на зап’ясті.
І кожне слово – вибух надзорі.
І світло ріже темряву всю навпіл.
Як хочеш вберегти нас – говори.
Бо голос твій – моя єдина слабкість.
Nadiia Artiukh
107views
1
Shares