Українська
English
#історія #особистості #дати
1838 — Іван Нечуй-Левицький, український письменник, етнограф, фольклорист.
Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище — Левицький; 25 листопада 1838, Стеблів — 2 квітня 1918, Київ) — один із найвизначніших творців української прози XIX століття, автор понад 50 художніх творів, повістей та драм, талановитий етнограф, фольклорист, мовознавець і педагог.
Дитинство, освіта та формування світогляду
Іван народився у сім'ї сільського священника на Київщині. Завдяки батьківській бібліотеці змалку ознайомлюється з історією України, народною мовою та побутом. Навчався у Київській духовній семінарії (1853–1859), а пізніше — у Київській духовній академії (1859–1865), отримав ступінь магістра.
Вчителювання, етнографічна діяльність
Працював учителем у духовних семінаріях і гімназіях, зокрема в Полтаві, Кишиневі, на теренах Польщі. Фольклорно-етнографічна спадщина Нечуя-Левицького охоплює тисячі записаних народних приказок, міфів, пісень та обрядів.
Літературна творчість
Нечуй-Левицький одним із перших створює реалістичний тип української прози, показує глибоке соціальне розшарування та долю селянина:
- «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки» — його найвідоміші твори, насичені народними характерами та мовою.
- Сатиричний та гумористичний стиль, майстерне змалювання побуту та діалектизм — характерні риси його письма.
Також він автор мовознавчих і етнографічних праць: «Граматика української мови», «Світогляд українського народу», низка критичних статей з проблем літератури та національного виховання.
Національні погляди
Письменник був переконаним українофілом, гострим публіцистом, палким захисником української літератури й культури під час русифікації на Наддніпрянщині. Його статті і твори критикували великодержавний націоналізм, підтримували розвиток власної літератури:
«Писати треба так, як люди говорять!» — говорив Нечуй-Левицький, наполягаючи на природності та народності української мови.
Останні роки
Після виходу на пенсію переїхав у Київ, де повністю присвятив себе літературі. Помер у бідності та самотності. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Спадщина
Нечуй-Левицький — класик української літератури, чиї твори і сьогодні читають у школах і театрах, його «Кайдашева сім’я» екранізована, а етнографічна та мовознавча спадщина цінується науковцями й літераторами.
***
1838 — Іван Нечуй-Левицький, український письменник, етнограф, фольклорист.
Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище — Левицький; 25 листопада 1838, Стеблів — 2 квітня 1918, Київ) — один із найвизначніших творців української прози XIX століття, автор понад 50 художніх творів, повістей та драм, талановитий етнограф, фольклорист, мовознавець і педагог.
Дитинство, освіта та формування світогляду
Іван народився у сім'ї сільського священника на Київщині. Завдяки батьківській бібліотеці змалку ознайомлюється з історією України, народною мовою та побутом. Навчався у Київській духовній семінарії (1853–1859), а пізніше — у Київській духовній академії (1859–1865), отримав ступінь магістра.
Вчителювання, етнографічна діяльність
Працював учителем у духовних семінаріях і гімназіях, зокрема в Полтаві, Кишиневі, на теренах Польщі. Фольклорно-етнографічна спадщина Нечуя-Левицького охоплює тисячі записаних народних приказок, міфів, пісень та обрядів.
Літературна творчість
Нечуй-Левицький одним із перших створює реалістичний тип української прози, показує глибоке соціальне розшарування та долю селянина:
- «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки» — його найвідоміші твори, насичені народними характерами та мовою.
- Сатиричний та гумористичний стиль, майстерне змалювання побуту та діалектизм — характерні риси його письма.
Також він автор мовознавчих і етнографічних праць: «Граматика української мови», «Світогляд українського народу», низка критичних статей з проблем літератури та національного виховання.
Національні погляди
Письменник був переконаним українофілом, гострим публіцистом, палким захисником української літератури й культури під час русифікації на Наддніпрянщині. Його статті і твори критикували великодержавний націоналізм, підтримували розвиток власної літератури:
«Писати треба так, як люди говорять!» — говорив Нечуй-Левицький, наполягаючи на природності та народності української мови.
Останні роки
Після виходу на пенсію переїхав у Київ, де повністю присвятив себе літературі. Помер у бідності та самотності. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Спадщина
Нечуй-Левицький — класик української літератури, чиї твори і сьогодні читають у школах і театрах, його «Кайдашева сім’я» екранізована, а етнографічна та мовознавча спадщина цінується науковцями й літераторами.
***
#історія #особистості #дати
1838 — Іван Нечуй-Левицький, український письменник, етнограф, фольклорист.
Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище — Левицький; 25 листопада 1838, Стеблів — 2 квітня 1918, Київ) — один із найвизначніших творців української прози XIX століття, автор понад 50 художніх творів, повістей та драм, талановитий етнограф, фольклорист, мовознавець і педагог.
Дитинство, освіта та формування світогляду
Іван народився у сім'ї сільського священника на Київщині. Завдяки батьківській бібліотеці змалку ознайомлюється з історією України, народною мовою та побутом. Навчався у Київській духовній семінарії (1853–1859), а пізніше — у Київській духовній академії (1859–1865), отримав ступінь магістра.
Вчителювання, етнографічна діяльність
Працював учителем у духовних семінаріях і гімназіях, зокрема в Полтаві, Кишиневі, на теренах Польщі. Фольклорно-етнографічна спадщина Нечуя-Левицького охоплює тисячі записаних народних приказок, міфів, пісень та обрядів.
Літературна творчість
Нечуй-Левицький одним із перших створює реалістичний тип української прози, показує глибоке соціальне розшарування та долю селянина:
- «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки» — його найвідоміші твори, насичені народними характерами та мовою.
- Сатиричний та гумористичний стиль, майстерне змалювання побуту та діалектизм — характерні риси його письма.
Також він автор мовознавчих і етнографічних праць: «Граматика української мови», «Світогляд українського народу», низка критичних статей з проблем літератури та національного виховання.
Національні погляди
Письменник був переконаним українофілом, гострим публіцистом, палким захисником української літератури й культури під час русифікації на Наддніпрянщині. Його статті і твори критикували великодержавний націоналізм, підтримували розвиток власної літератури:
«Писати треба так, як люди говорять!» — говорив Нечуй-Левицький, наполягаючи на природності та народності української мови.
Останні роки
Після виходу на пенсію переїхав у Київ, де повністю присвятив себе літературі. Помер у бідності та самотності. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Спадщина
Нечуй-Левицький — класик української літератури, чиї твори і сьогодні читають у школах і театрах, його «Кайдашева сім’я» екранізована, а етнографічна та мовознавча спадщина цінується науковцями й літераторами.
***
270переглядів