#поезія
Босонога кімната не встигла розплющити очі
І навшпиньках кружляє у вальсі із сонячним склом.
Шкереберть серед пальців на шибці біжать перехожі,
Мов гірчичником, спину стакато твоє обпекло.
Не мовчи, говори поміж нотами, створюй пастеллю
сьогодення. Забудь про безпечні світи у вікні.
Повтори дивний сум, розфарбуй його в жарти веселі.
Жар і крига. Топи і криши. Полони і звільни.
До ре мі, мі ре до. У октавах гублюся, як вітер.
Віднайди, потримай і мелодію перепиши.
І давай дивуватись життю, як розпещені діти:
без обмежень, без правил; не завтра, не потім – мерщій!
Нектарин на тарілці, як грішник, поживний і стиглий,
Ніжно тиснеш на клавіші й удосконалюєш смак.
Загорнувся рояль – тихо-тихо – в піано, у вигін.
Вже без нього потрапити в форте не можна. Ніяк.
Хоч по пам'яті граю, наосліп, загублені ноти,
Кожний звук відчуваю, як дотик, окремим ребром.
Та зусиллями долі долаю себе в кожній сотій,
Щоби вище звучати: так само, як твій камертон.
Оксана Мовчан
Босонога кімната не встигла розплющити очі
І навшпиньках кружляє у вальсі із сонячним склом.
Шкереберть серед пальців на шибці біжать перехожі,
Мов гірчичником, спину стакато твоє обпекло.
Не мовчи, говори поміж нотами, створюй пастеллю
сьогодення. Забудь про безпечні світи у вікні.
Повтори дивний сум, розфарбуй його в жарти веселі.
Жар і крига. Топи і криши. Полони і звільни.
До ре мі, мі ре до. У октавах гублюся, як вітер.
Віднайди, потримай і мелодію перепиши.
І давай дивуватись життю, як розпещені діти:
без обмежень, без правил; не завтра, не потім – мерщій!
Нектарин на тарілці, як грішник, поживний і стиглий,
Ніжно тиснеш на клавіші й удосконалюєш смак.
Загорнувся рояль – тихо-тихо – в піано, у вигін.
Вже без нього потрапити в форте не можна. Ніяк.
Хоч по пам'яті граю, наосліп, загублені ноти,
Кожний звук відчуваю, як дотик, окремим ребром.
Та зусиллями долі долаю себе в кожній сотій,
Щоби вище звучати: так само, як твій камертон.
Оксана Мовчан
#поезія
Босонога кімната не встигла розплющити очі
І навшпиньках кружляє у вальсі із сонячним склом.
Шкереберть серед пальців на шибці біжать перехожі,
Мов гірчичником, спину стакато твоє обпекло.
Не мовчи, говори поміж нотами, створюй пастеллю
сьогодення. Забудь про безпечні світи у вікні.
Повтори дивний сум, розфарбуй його в жарти веселі.
Жар і крига. Топи і криши. Полони і звільни.
До ре мі, мі ре до. У октавах гублюся, як вітер.
Віднайди, потримай і мелодію перепиши.
І давай дивуватись життю, як розпещені діти:
без обмежень, без правил; не завтра, не потім – мерщій!
Нектарин на тарілці, як грішник, поживний і стиглий,
Ніжно тиснеш на клавіші й удосконалюєш смак.
Загорнувся рояль – тихо-тихо – в піано, у вигін.
Вже без нього потрапити в форте не можна. Ніяк.
Хоч по пам'яті граю, наосліп, загублені ноти,
Кожний звук відчуваю, як дотик, окремим ребром.
Та зусиллями долі долаю себе в кожній сотій,
Щоби вище звучати: так само, як твій камертон.
Оксана Мовчан
31views