#поезія
Пересічну людину не дуже цікавить, за скільки здолає КАБ області межі,
І як швидко тікати в жаданне, закрите чомусь, укриття.
Їх цікавить, як жити сьогодні. Людина, на жаль, не безсмертна,
Сам собі допоможеш і добре - з нас кожен добряче затямив.
Нас цікавить, як важко підвечір з роботи за кавою бігти,
Пригорнувши ту чашку до серця, щоб душу зігріла від втоми.
Як життя не кидати під ноги начальства, мов бісер,
Як себе зберегти. Не згоріти від нервів. І кожен з нас в тому.
Де ховатись, коли над тобою кружляють злі дрони,
Де шукати зарядку для кожного з гаджетів знову.
Як не чути дзижчання, що душу холодить, народе?
Як ти дихання темп уповільнив? З істерики в норму?
Зачаїтися в ліжку чи стрімко тікати в підвали?
Все проспати чи ночі проводити в чатах?
Як ти вирішиш в миті, коли голова вже не варить?
І коли залишається обмаль на рішення часу.
Пересічна людина, буває, відкриє всі вікна, як бахнуть ракету,
Це реакція втоми. Ніяк не бажання дивитись на вибух.
Я один з пересічних. Ти також. За це і піднімемо келих?
Укриття наче прихисток нерву. Від нього лишилася вирва.
DmYmast
Пересічну людину не дуже цікавить, за скільки здолає КАБ області межі,
І як швидко тікати в жаданне, закрите чомусь, укриття.
Їх цікавить, як жити сьогодні. Людина, на жаль, не безсмертна,
Сам собі допоможеш і добре - з нас кожен добряче затямив.
Нас цікавить, як важко підвечір з роботи за кавою бігти,
Пригорнувши ту чашку до серця, щоб душу зігріла від втоми.
Як життя не кидати під ноги начальства, мов бісер,
Як себе зберегти. Не згоріти від нервів. І кожен з нас в тому.
Де ховатись, коли над тобою кружляють злі дрони,
Де шукати зарядку для кожного з гаджетів знову.
Як не чути дзижчання, що душу холодить, народе?
Як ти дихання темп уповільнив? З істерики в норму?
Зачаїтися в ліжку чи стрімко тікати в підвали?
Все проспати чи ночі проводити в чатах?
Як ти вирішиш в миті, коли голова вже не варить?
І коли залишається обмаль на рішення часу.
Пересічна людина, буває, відкриє всі вікна, як бахнуть ракету,
Це реакція втоми. Ніяк не бажання дивитись на вибух.
Я один з пересічних. Ти також. За це і піднімемо келих?
Укриття наче прихисток нерву. Від нього лишилася вирва.
DmYmast
#поезія
Пересічну людину не дуже цікавить, за скільки здолає КАБ області межі,
І як швидко тікати в жаданне, закрите чомусь, укриття.
Їх цікавить, як жити сьогодні. Людина, на жаль, не безсмертна,
Сам собі допоможеш і добре - з нас кожен добряче затямив.
Нас цікавить, як важко підвечір з роботи за кавою бігти,
Пригорнувши ту чашку до серця, щоб душу зігріла від втоми.
Як життя не кидати під ноги начальства, мов бісер,
Як себе зберегти. Не згоріти від нервів. І кожен з нас в тому.
Де ховатись, коли над тобою кружляють злі дрони,
Де шукати зарядку для кожного з гаджетів знову.
Як не чути дзижчання, що душу холодить, народе?
Як ти дихання темп уповільнив? З істерики в норму?
Зачаїтися в ліжку чи стрімко тікати в підвали?
Все проспати чи ночі проводити в чатах?
Як ти вирішиш в миті, коли голова вже не варить?
І коли залишається обмаль на рішення часу.
Пересічна людина, буває, відкриє всі вікна, як бахнуть ракету,
Це реакція втоми. Ніяк не бажання дивитись на вибух.
Я один з пересічних. Ти також. За це і піднімемо келих?
Укриття наче прихисток нерву. Від нього лишилася вирва.
DmYmast
51views