• Живий будильник
    Живий будильник😁😁
    346переглядів 23Відтворень
  • ❗️Будинок у Сумах після прильоту. Вже відомо про 74 поранених.
    ❗️Будинок у Сумах після прильоту. Вже відомо про 74 поранених.
    242переглядів 2Відтворень
  • https://youtu.be/HNLJ7AcocZg?si=faidyNnQWDSwCUqW
    https://youtu.be/HNLJ7AcocZg?si=faidyNnQWDSwCUqW
    224переглядів 1 Поширень
  • "Це не патріоти, там ніде тавра ставити" - Скрипін звинуватив команду Порошенка у спекуляціях на допомогу ЗСУ
    "Твої два сини живуть у Британії! Ти сховав усі свої активи у «фонд Ротшильдів». Ти зберіг свою дупу. Ти спекулюєш на допомозі армії — «це скарб!». на російський газ, разом зі Свинарчуками розкрадали оборонку; при Петі знищено сотні тисяч тонн боєприпасів на складах.
    Його політична сила... Ірина Геращенко – працювала на каналі Медведчука та брехала, що вбитий Гонгадзе – живий, потім обіймалася з Новинським. Артур Герасимов, керівник фракції Порошенка – це ж сепар Луганський. Льоша Гончаренко з георгіївською стрічкою та «утисками його російської мови»... - там ніде печатку ставити. Там немає жодного патріота
    — заявив журналіст Роман Скрипін, назвавши політика спекулянтом на ЗСУ, який сховав статки та синів, а його команду такими, на яких тавра ніде ставити.
    Раніше повідомлялося, переважна більшість українців вважають справедливими застосовані до Петра Порошенка, Віктора Медведчука та Ігоря Коломойського санкції і виступають проти їх зняття, поки ті не повернуть державі гроші і не понесуть юридичну відповідальність.
    "Це не патріоти, там ніде тавра ставити" - Скрипін звинуватив команду Порошенка у спекуляціях на допомогу ЗСУ "Твої два сини живуть у Британії! Ти сховав усі свої активи у «фонд Ротшильдів». Ти зберіг свою дупу. Ти спекулюєш на допомозі армії — «це скарб!». на російський газ, разом зі Свинарчуками розкрадали оборонку; при Петі знищено сотні тисяч тонн боєприпасів на складах. Його політична сила... Ірина Геращенко – працювала на каналі Медведчука та брехала, що вбитий Гонгадзе – живий, потім обіймалася з Новинським. Артур Герасимов, керівник фракції Порошенка – це ж сепар Луганський. Льоша Гончаренко з георгіївською стрічкою та «утисками його російської мови»... - там ніде печатку ставити. Там немає жодного патріота — заявив журналіст Роман Скрипін, назвавши політика спекулянтом на ЗСУ, який сховав статки та синів, а його команду такими, на яких тавра ніде ставити. Раніше повідомлялося, переважна більшість українців вважають справедливими застосовані до Петра Порошенка, Віктора Медведчука та Ігоря Коломойського санкції і виступають проти їх зняття, поки ті не повернуть державі гроші і не понесуть юридичну відповідальність.
    244переглядів 5Відтворень
  • Росіяни від початку повномасштабної війни вбили 604 українських дітей
    Понад 2,4 тис. дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ. 604 дитини загинули та понад 1817 отримали поранення різного ступеня тяжкості.
    Такі дані навели в Офісі генпрокурора станом на 24 березня 2025 року.
    Найбільша кількість постраждалих дітей зафіксована в таких областях: Донецькій – 633, Харківській – 470, Херсонській – 202, Дніпропетровській - 203, Київській – 136, Запорізькій – 170, Миколаївській – 118.
    Також у повідомленні зазначається, що протягом останніх трьох днів внаслідок атак безпілотниками по Україні росіяни вбили двох дітей, ще 8 – зазнали поранень. Найменшій дівчинці всього 10 місяців.
    Національне інформаційне бюро
    Росіяни від початку повномасштабної війни вбили 604 українських дітей Понад 2,4 тис. дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ. 604 дитини загинули та понад 1817 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Такі дані навели в Офісі генпрокурора станом на 24 березня 2025 року. Найбільша кількість постраждалих дітей зафіксована в таких областях: Донецькій – 633, Харківській – 470, Херсонській – 202, Дніпропетровській - 203, Київській – 136, Запорізькій – 170, Миколаївській – 118. Також у повідомленні зазначається, що протягом останніх трьох днів внаслідок атак безпілотниками по Україні росіяни вбили двох дітей, ще 8 – зазнали поранень. Найменшій дівчинці всього 10 місяців. Національне інформаційне бюро
    218переглядів
  • Жесть в Києві. ТЦК та поліцейські штовхнули бабусю під час «прийому» чоловіка. Жінка сильно вдарилася головою, – місцеві пабліки.
    Чекаємо офіційної інформації.
    🤬Жесть в Києві. ТЦК та поліцейські штовхнули бабусю під час «прийому» чоловіка. Жінка сильно вдарилася головою, – місцеві пабліки. Чекаємо офіційної інформації.
    203переглядів 7Відтворень
  • 2
    224переглядів
  • https://youtu.be/zQLHquoFKm0?si=wZ4bNDNLVki-g0hu
    https://youtu.be/zQLHquoFKm0?si=wZ4bNDNLVki-g0hu
    230переглядів 1 Поширень
  • Заблукалі невісти
    (Laapataa Ladies, 2024)

    Цей фільм номінувався на цьогорічного “Оскара” від Індії, але не взяв приз, і я навіть не шкодую, бо, погодьтеся, “Оскар” цього року всратий.
    Зате щорічну нагороду Індійської кіноакадемії, яку також називають “Боллівудським Оскаром”, фільм отримав аж у кількості десяти штук, і я скажу, що мало: з моєї точки зору, нагроду абсолютно заслужили також Спарш Шрівастава за головну чоловічу роль і Чхайя Кадам за роль вокзальної буфетниці Манджу. Проте всі отримані нагороди цілком заслужені, і я зараз розповім чому.

    В основі фільму лежить дуже проста комедійна колізія, так звана комедія помилок: на переповненому потязі, де було кілька пар молодят, двух невіст в весільних червоних вуалях переплутали їхні наречені. Юний Діпак, який повертався до своєї родини з іще молодшою за нього дружиною Пуль, серед ночі вхопив за руку і витяг з потяга не свою, а чужу дружину. В дорозі дівчина, як порядна індійська невіста, не піднімала очей від землі і не розмовляла, поки до неї не заговорять, тому помилку викрили вже у селі, коли потяг давно пішов, причому у буквальному сенсі.
    На цьому потязі сонна Пуль доїхала до кінцевої станції — звідки гадки не мала, як дістатися до села, де живе Діпак, бо пам’ятала лише, що це село називається як квітка. Своє село вона пам’ятала, але не хотіла повертатися туди — це ж ганьба для родини. На дворі 2001 рік, мобільні телефони все ще новинка, навіть і зараз далеко не всюди в Індії є покриття, а 25 років тому і звичайні телефони були майже розкішшю. Тому Пуль залишається тільки чекати, поки Діпак її знайде.
    Отже, в домі Діпака знаходить тимчасове пристанище двічина, яка називає себе Пушпа, але на руці в неї нататуйоване ім’я Джая. А бідолашну Пуль бере під крило Манджу Май, хазяйка привокзальної “точки”, де можна пригоститися традиційними індійськими ласощами.

    Поки Пуль чекає на Діпака і працює в кіоску Манджу, проходячи прискорений курс фемінізму (Манджу свого часу вигнала з дому чоловіка, який бив її, і відтоді ніщо не похитне її в думці, що жінка має бути сама собі хазяйкою), Пушпа поводиться досить дивно: продає один з весільних браслетів, щоб переслати комусь невідомому 25 тисяч рупій, ходить переписуватися з кимось в інтернет-кафе в найближчому містечку і навіть купила сім-карту… невже в неї є мобільний телефон? Поліцейський інспектор Шиям Маногар нападає на слід, підозрюючи в ній учасницю банди потягових крадіїв…

    Ясно, чому цей фільм не виграв “Оскара” — він занадто індійський. Не в тому сенсі, що там пісні, танці, неймовірно красиві актори і безумний екшн — якраз навпаки, танцювальних номерів нема, пісні звучать за кадром, але дуже помріно, актори виглядають дуже людяно, чудова сімнадцятирічна Нітанші Ґоель дуже миленька, але геть не така рокова красуня, як Пріянка Чопра чи Діпіка Падуконе. Екшена нема взагалі.
    Ні, це дуже індійський фільм в тому сенсі, що люди, геть не знайомі з індійською проблематикою, багато чого не второпають. Наприклад, багатьом не зрозуміло, чому потяг був напхом напханий молодятами, і мало не в кожному купе сиділо по невісті в однакових червоних сарі і червоних вуалях. Треба мати за плечами кілька індійських комедій, щоб знати, яке величезне значення індійці приділяють гороскопам, і як прагнуть призначати всі важливі події свого життя — зокрема весілля — на сприятливі дні. А оскільки таких днів у році раз-два і обрахувався, не дивно, що в них справляють тисячі й мільйони весіль. Також в Індії все ще прийняті шлюби за угодою між родинами, коли наречені бачать одне одного вперше у день весілля. У невеличких сільських спільнотах майже всі одне одному родичі, тому багато хто шукає невісту далеко від рідного краю. Мисливці за посагом, такі, як огидний Прадіп з фільму, навіть навмисне обирають дружин з віддалених сіл, щоб відвезти подалі від рідних і замордувати там, де ніхто не вступиться, а потім шукати собі нову дружину.
    Відповідно, індійцеві не треба пояснювати, чому вагон регіонального потягу аж полменів від червоних весільних сарі і вуалів. Тому, хто дивився багато індійських кін, теж не треба це пояснювати. А от більшості європейців ситуація виглядатиме натягнутою.
    Так само, людям, які не дуже обізнані з індійською специфікою, не зрозумілі певні нюанси. Наприклад, індійському глядачеві з перших хвилин очевидно, що Діпак любить Пуль, а Прадіп просто хоче безкоштовну рабиню, за яку йому ще й приплатять. Діпак і Пуль спершу відгуляли весілля в його селі, а потім поїхали до її села гуляти весілля там — і це великі витрати для родини жениха, але Діпак на них пішов. І коли в потязі язиката матуся Прадіпа хвалиться посагом, який він взяв за Джаєю, і намагається витягти з Діпака, скільки віз взяв за Пуль, той відмовчується. Очевидно, він або задовольнився малим посагом, або взяв Пуль взагалі без посагу, що геть нетипово для сільської Індії. З цих невеличких деталей ще до початку головної колізії для індійця вимальовується доволі глибока картина, незрозуміла іноземцеві. Кращим кандидатом для “Оскара” був би більш космополітичний “Все, що ми бачимо як світло”, але оскарівський комітет Індії чомусь обрав “Заблукалих невіст”.Мабуть вирішили, що “Світло” вже має Каннську пальму, ну то й буде з них.
    Але це настільки хорший фільм, що я його рекомендую навіть тим, хто не знається на індійській культурі і навіть байдужий до неї. Це дуже лірична, людяна, як то кажуть, тепла і лампова комедія.
    Заблукалі невісти (Laapataa Ladies, 2024) Цей фільм номінувався на цьогорічного “Оскара” від Індії, але не взяв приз, і я навіть не шкодую, бо, погодьтеся, “Оскар” цього року всратий. Зате щорічну нагороду Індійської кіноакадемії, яку також називають “Боллівудським Оскаром”, фільм отримав аж у кількості десяти штук, і я скажу, що мало: з моєї точки зору, нагроду абсолютно заслужили також Спарш Шрівастава за головну чоловічу роль і Чхайя Кадам за роль вокзальної буфетниці Манджу. Проте всі отримані нагороди цілком заслужені, і я зараз розповім чому. В основі фільму лежить дуже проста комедійна колізія, так звана комедія помилок: на переповненому потязі, де було кілька пар молодят, двух невіст в весільних червоних вуалях переплутали їхні наречені. Юний Діпак, який повертався до своєї родини з іще молодшою за нього дружиною Пуль, серед ночі вхопив за руку і витяг з потяга не свою, а чужу дружину. В дорозі дівчина, як порядна індійська невіста, не піднімала очей від землі і не розмовляла, поки до неї не заговорять, тому помилку викрили вже у селі, коли потяг давно пішов, причому у буквальному сенсі. На цьому потязі сонна Пуль доїхала до кінцевої станції — звідки гадки не мала, як дістатися до села, де живе Діпак, бо пам’ятала лише, що це село називається як квітка. Своє село вона пам’ятала, але не хотіла повертатися туди — це ж ганьба для родини. На дворі 2001 рік, мобільні телефони все ще новинка, навіть і зараз далеко не всюди в Індії є покриття, а 25 років тому і звичайні телефони були майже розкішшю. Тому Пуль залишається тільки чекати, поки Діпак її знайде. Отже, в домі Діпака знаходить тимчасове пристанище двічина, яка називає себе Пушпа, але на руці в неї нататуйоване ім’я Джая. А бідолашну Пуль бере під крило Манджу Май, хазяйка привокзальної “точки”, де можна пригоститися традиційними індійськими ласощами. Поки Пуль чекає на Діпака і працює в кіоску Манджу, проходячи прискорений курс фемінізму (Манджу свого часу вигнала з дому чоловіка, який бив її, і відтоді ніщо не похитне її в думці, що жінка має бути сама собі хазяйкою), Пушпа поводиться досить дивно: продає один з весільних браслетів, щоб переслати комусь невідомому 25 тисяч рупій, ходить переписуватися з кимось в інтернет-кафе в найближчому містечку і навіть купила сім-карту… невже в неї є мобільний телефон? Поліцейський інспектор Шиям Маногар нападає на слід, підозрюючи в ній учасницю банди потягових крадіїв… Ясно, чому цей фільм не виграв “Оскара” — він занадто індійський. Не в тому сенсі, що там пісні, танці, неймовірно красиві актори і безумний екшн — якраз навпаки, танцювальних номерів нема, пісні звучать за кадром, але дуже помріно, актори виглядають дуже людяно, чудова сімнадцятирічна Нітанші Ґоель дуже миленька, але геть не така рокова красуня, як Пріянка Чопра чи Діпіка Падуконе. Екшена нема взагалі. Ні, це дуже індійський фільм в тому сенсі, що люди, геть не знайомі з індійською проблематикою, багато чого не второпають. Наприклад, багатьом не зрозуміло, чому потяг був напхом напханий молодятами, і мало не в кожному купе сиділо по невісті в однакових червоних сарі і червоних вуалях. Треба мати за плечами кілька індійських комедій, щоб знати, яке величезне значення індійці приділяють гороскопам, і як прагнуть призначати всі важливі події свого життя — зокрема весілля — на сприятливі дні. А оскільки таких днів у році раз-два і обрахувався, не дивно, що в них справляють тисячі й мільйони весіль. Також в Індії все ще прийняті шлюби за угодою між родинами, коли наречені бачать одне одного вперше у день весілля. У невеличких сільських спільнотах майже всі одне одному родичі, тому багато хто шукає невісту далеко від рідного краю. Мисливці за посагом, такі, як огидний Прадіп з фільму, навіть навмисне обирають дружин з віддалених сіл, щоб відвезти подалі від рідних і замордувати там, де ніхто не вступиться, а потім шукати собі нову дружину. Відповідно, індійцеві не треба пояснювати, чому вагон регіонального потягу аж полменів від червоних весільних сарі і вуалів. Тому, хто дивився багато індійських кін, теж не треба це пояснювати. А от більшості європейців ситуація виглядатиме натягнутою. Так само, людям, які не дуже обізнані з індійською специфікою, не зрозумілі певні нюанси. Наприклад, індійському глядачеві з перших хвилин очевидно, що Діпак любить Пуль, а Прадіп просто хоче безкоштовну рабиню, за яку йому ще й приплатять. Діпак і Пуль спершу відгуляли весілля в його селі, а потім поїхали до її села гуляти весілля там — і це великі витрати для родини жениха, але Діпак на них пішов. І коли в потязі язиката матуся Прадіпа хвалиться посагом, який він взяв за Джаєю, і намагається витягти з Діпака, скільки віз взяв за Пуль, той відмовчується. Очевидно, він або задовольнився малим посагом, або взяв Пуль взагалі без посагу, що геть нетипово для сільської Індії. З цих невеличких деталей ще до початку головної колізії для індійця вимальовується доволі глибока картина, незрозуміла іноземцеві. Кращим кандидатом для “Оскара” був би більш космополітичний “Все, що ми бачимо як світло”, але оскарівський комітет Індії чомусь обрав “Заблукалих невіст”.Мабуть вирішили, що “Світло” вже має Каннську пальму, ну то й буде з них. Але це настільки хорший фільм, що я його рекомендую навіть тим, хто не знається на індійській культурі і навіть байдужий до неї. Це дуже лірична, людяна, як то кажуть, тепла і лампова комедія.
    2Kпереглядів
  • НА САЙТІ ПРЕЗИДЕНТА ОПУБЛІКОВАНА ПЕТИЦІЯ ПРО ПРИСВОЄННЯ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ ЗАГИБЛОМУ БЕРДЯНЦЮ АНТОНУ ПШЕНИЧНОМУ

    Побратими Антона просять вшанувати памʼять військового з Бердянська, який захищав Україну з 2015 року

    На офіційному сайті зʼявилася петиція з проханням посмертно присвоїти звання Героя України Антону Пшеничному – лейтенанту поліції, старшому інспектору відділення тактико-спеціальної підготовки полку поліції особливого призначення Головного управління Нацполіції в Києві.

    Антон Пшеничний народився 18 березня 1994 року в Бердянську. У 2015 році добровільно приєднався до полку «Азов» і з перших років війни захищав Україну на передовій, брав участь у Широкинській операції та обороні Маріуполя. Після повернення до рідного міста продовжив боротьбу вже в тилу – розслідував корупційні злочини, співпрацював з громадськими організаціями «УБД Справедливість» і «УБД Сармат», був співзасновником проєкту «СарматTV».

    Із початком повномасштабного вторгнення 26 лютого 2022 року Антон знову пішов на захист країни – воював у Житомирській, Київській, Сумській, Харківській, Запорізькій і Донецькій областях. У квітні 2022 року отримав поранення під час боїв за Дергачі на Харківщині, але, попри це, вивів свою групу з-під обстрілу та врятував побратимів. За цей вчинок був нагороджений відзнакою МВС.

    13 березня 2025 року Антон загинув під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку, отримавши смертельне поранення від уламка артилерійського снаряду.

    Петиція закликає Президента України відзначити його героїзм найвищою державною нагородою – званням Героя України. Автори ініціативи підкреслюють, що Антон до останнього подиху залишався вірним присязі, захищаючи територіальну цілісність даржави.

    Підписати петицію можна за посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/244066
    НА САЙТІ ПРЕЗИДЕНТА ОПУБЛІКОВАНА ПЕТИЦІЯ ПРО ПРИСВОЄННЯ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ ЗАГИБЛОМУ БЕРДЯНЦЮ АНТОНУ ПШЕНИЧНОМУ Побратими Антона просять вшанувати памʼять військового з Бердянська, який захищав Україну з 2015 року На офіційному сайті зʼявилася петиція з проханням посмертно присвоїти звання Героя України Антону Пшеничному – лейтенанту поліції, старшому інспектору відділення тактико-спеціальної підготовки полку поліції особливого призначення Головного управління Нацполіції в Києві. Антон Пшеничний народився 18 березня 1994 року в Бердянську. У 2015 році добровільно приєднався до полку «Азов» і з перших років війни захищав Україну на передовій, брав участь у Широкинській операції та обороні Маріуполя. Після повернення до рідного міста продовжив боротьбу вже в тилу – розслідував корупційні злочини, співпрацював з громадськими організаціями «УБД Справедливість» і «УБД Сармат», був співзасновником проєкту «СарматTV». Із початком повномасштабного вторгнення 26 лютого 2022 року Антон знову пішов на захист країни – воював у Житомирській, Київській, Сумській, Харківській, Запорізькій і Донецькій областях. У квітні 2022 року отримав поранення під час боїв за Дергачі на Харківщині, але, попри це, вивів свою групу з-під обстрілу та врятував побратимів. За цей вчинок був нагороджений відзнакою МВС. 13 березня 2025 року Антон загинув під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку, отримавши смертельне поранення від уламка артилерійського снаряду. Петиція закликає Президента України відзначити його героїзм найвищою державною нагородою – званням Героя України. Автори ініціативи підкреслюють, що Антон до останнього подиху залишався вірним присязі, захищаючи територіальну цілісність даржави. Підписати петицію можна за посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/244066
    247переглядів