Posts Directory

added a photo

2026-06-15 15:47:50 ·

ШИПИ

Над розламаним склом я витягую руки,

Щоби змити водою задавлену лютість,

Бо дрімота приносить невигідні букви.

І шипи металеві ростуть абсолютно,

Коли ми опинились в єдиній знемозі,

Де сни наші просвітлені видно повсюди.

Залишаю свій біль всюдисущому мозку,

Хоча кожен дарунок відлунює зламом,

А зіниці німіють, відчувши загрозу.

Ми тепер стали вже дивовижним парканом,

Що утримує міцно обіймами втому,

Покриваючи тіло мальованим шрамом.

Я шукаю відказ у книжках анатомій,

Переходячи крізь нескінченні розлуки,

Щоби більше ніяк не належати злому.

Вже спадають на землю зів'ялі пелюстки,

А поранені груди стискаються глухо,

І згасають вогні та стихають всі звуки.

Відчуваю твій подих так близько від вуха,

Так ми прагнемо світла у власному храмі,

Залишаючи стогони в кожному русі.

Закатовані в тілі своїми шипами.

Мирослав Манюк

15.06.2026

ШИПИНад розламаним склом я витягую руки,Щоби змити водою задавлену лютість,Бо дрімота приносить невигідні букви.І шипи металеві ростуть абсолютно,Коли ми опинились в єдиній знемозі,Де сни наші просвітлені видно повсюди.Залишаю свій біль всюдисущому мозку,Хоча кожен дарунок відлунює зламом,А зіниці німіють, відчувши загрозу.Ми тепер стали вже дивовижним парканом,Що утримує міцно обіймами втому,Покриваючи тіло мальованим шрамом.Я шукаю відказ у книжках анатомій,Переходячи крізь нескінченні розлуки,Щоби більше ніяк не належати злому.Вже спадають на землю зів'ялі пелюстки,А поранені груди стискаються глухо,І згасають вогні та стихають всі звуки.Відчуваю твій подих так близько від вуха,Так ми прагнемо світла у власному храмі,Залишаючи стогони в кожному русі.Закатовані в тілі своїми шипами.Мирослав Манюк15.06.2026

118views

Join

Language

Directory