18 серпня 1836 року в хуторі Переходівка (нині село у Чернігівській області) народився Олександр Кониський, який стане письменником, видавцем, педагогом, напише слова пісні «Молитва за Україну».
Найвідоміші літературні псевдоніми, яких у нього було близько 150 – О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин, Полтавець.
Закінчив Ніжинське дворянське училище та Чернігівську гімназію, де й почав писати вірші українською. Після невдалої спроби здобути вищу освіту в Ніжинському юридичному ліцеї і відбуття військової служби, з 1854 року служив на низових посадах у Кримінальній палаті в Полтаві. Здав екстерном іспити на кандидата прав, а після селянської реформи 1861 зайнявся адвокатською практикою, сподіваючись захищати інтереси «визволених невільників».
Вів літературну (з 1858) і громадську діяльність, був членом полтавської та київської «Громад», займався організацією недільних шкіл. Сам читав історію в п’яти недільних школах Полтави, одна з яких була вечірня для дорослих. Опублікував українські прописи (1862), підручник з арифметики (1863), читанку для українських шкіл (1882). Підготував підручник про закони, потрібні селянам, який, однак, не був дозволений до друку цензурою. В січні 1863 був заарештований і в позасудовому порядку висланий до Вологди, потім – до Тотьми (нині – рф). 1865-го отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування. 1866-го повернувся в Україну і жив у Катеринославі (нині місто Дніпро), перебуваючи під гласним поліцейським наглядом.
Від 1872-го після зняття нагляду переїхав до Києва. Був одним із ініціаторів заснування у Львові Літературного товариства імені Шевченка (1873). У 1880-х роках обирався гласним Київської міської думи, тоді ж захопився проблематикою звичаєвого права. Опублікував у виданні полтавського губернського земства «Земский обзор» статтю «Мировой суд и народные обычаи» про нехтування мировими суддями звичаєвого права (1883) та «Письма из Юго-Западного края» про правовий режим чиншового володіння (1884).
Автор численних поезій і прозових творів.
1885 написав слова пісні «Боже Великий, Єдиний» («Молитва за Україну», музика Миколи Лисенка), що в обробці Олександра Кошиця стала духовним гімном України.
Вів публіцистичну діяльність в Галичині, матеріально й інтелектуально підтримував літературно-науковий і політичний часопис «Правда», який відіграв визначну роль у формуванні української національної свідомості.
Був ініціатором перетворення в 1892-му Літературного товариства імені Шевченка в Наукове товариство імені Шевченка (НТШ). Йому пожертвував свою бібліотеку і архів, відкрив стипендію і заповів частину грошей.
Однією з головних праць О. Кониського була повна біографія Тараса Шевченка «Тарас Шевченко-Грушівський» (1898), що вийшла у двох томах. Їй він присвятив останні десять років свого життя, провів величезну роботу по збиранню необхідного матеріалу, відтак відвідав Звенигородщину, інші шевченківські місця, зустрічався з багатьма людьми, що знали Шевченка, роздобув чимало рукописів поета, його листи, спогади про нього, урядові документи тощо.
🕯Помер 12 грудня 1900 року в Києві.
В ссср твори Кониського були заборонені, а совєцьке літературознавство зараховувало його до «націоналістів». Уціліле з творчої спадщини митця зберігається нині і Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та Національній бібліотеці України НАН України ім. В. І. Вернадського.
18 серпня 1836 року в хуторі Переходівка (нині село у Чернігівській області) народився Олександр Кониський, який стане письменником, видавцем, педагогом, напише слова пісні «Молитва за Україну».
Найвідоміші літературні псевдоніми, яких у нього було близько 150 – О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин, Полтавець.
Закінчив Ніжинське дворянське училище та Чернігівську гімназію, де й почав писати вірші українською. Після невдалої спроби здобути вищу освіту в Ніжинському юридичному ліцеї і відбуття військової служби, з 1854 року служив на низових посадах у Кримінальній палаті в Полтаві. Здав екстерном іспити на кандидата прав, а після селянської реформи 1861 зайнявся адвокатською практикою, сподіваючись захищати інтереси «визволених невільників».
Вів літературну (з 1858) і громадську діяльність, був членом полтавської та київської «Громад», займався організацією недільних шкіл. Сам читав історію в п’яти недільних школах Полтави, одна з яких була вечірня для дорослих. Опублікував українські прописи (1862), підручник з арифметики (1863), читанку для українських шкіл (1882). Підготував підручник про закони, потрібні селянам, який, однак, не був дозволений до друку цензурою. В січні 1863 був заарештований і в позасудовому порядку висланий до Вологди, потім – до Тотьми (нині – рф). 1865-го отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування. 1866-го повернувся в Україну і жив у Катеринославі (нині місто Дніпро), перебуваючи під гласним поліцейським наглядом.
Від 1872-го після зняття нагляду переїхав до Києва. Був одним із ініціаторів заснування у Львові Літературного товариства імені Шевченка (1873). У 1880-х роках обирався гласним Київської міської думи, тоді ж захопився проблематикою звичаєвого права. Опублікував у виданні полтавського губернського земства «Земский обзор» статтю «Мировой суд и народные обычаи» про нехтування мировими суддями звичаєвого права (1883) та «Письма из Юго-Западного края» про правовий режим чиншового володіння (1884).
Автор численних поезій і прозових творів.
1885 написав слова пісні «Боже Великий, Єдиний» («Молитва за Україну», музика Миколи Лисенка), що в обробці Олександра Кошиця стала духовним гімном України.
Вів публіцистичну діяльність в Галичині, матеріально й інтелектуально підтримував літературно-науковий і політичний часопис «Правда», який відіграв визначну роль у формуванні української національної свідомості.
Був ініціатором перетворення в 1892-му Літературного товариства імені Шевченка в Наукове товариство імені Шевченка (НТШ). Йому пожертвував свою бібліотеку і архів, відкрив стипендію і заповів частину грошей.
Однією з головних праць О. Кониського була повна біографія Тараса Шевченка «Тарас Шевченко-Грушівський» (1898), що вийшла у двох томах. Їй він присвятив останні десять років свого життя, провів величезну роботу по збиранню необхідного матеріалу, відтак відвідав Звенигородщину, інші шевченківські місця, зустрічався з багатьма людьми, що знали Шевченка, роздобув чимало рукописів поета, його листи, спогади про нього, урядові документи тощо.
🕯Помер 12 грудня 1900 року в Києві.
В ссср твори Кониського були заборонені, а совєцьке літературознавство зараховувало його до «націоналістів». Уціліле з творчої спадщини митця зберігається нині і Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та Національній бібліотеці України НАН України ім. В. І. Вернадського.
Українська
English
