Українська
English
Їду потягом Краматорськ- Івано-Франківськ. У купе зі мною бабуся – маленька, висохла, згорблена, стереже 2 пакунки: 2 поліетиленові мішечки для сміття. У них тепер усі її нажитки.
«Хату розбили, воєнні прийшли, бігом-бігом забрали, нічого не встигла взяти, ні вдяганки, ні те, що на смерть. Як я тепер вмирати буду?»
На очі набігли сльози. Гладить свої сміттєві пакети й стужавілим голосом продовжує: «В Красному Лімані вже все побито. У Другу Світову їли жолуді й крейду, а хата вціліла, а тут розбомбило все, мене по голові вдарило цеглиною, то я тепер недочуваю, а діда балкою – 4 дні як поховали. Візьми ось булочку, пом'янеш мого діда...», і перебирає сухими покрюченими пальчиками вузлик свого життя.
© Людмила Зіневич.
«Хату розбили, воєнні прийшли, бігом-бігом забрали, нічого не встигла взяти, ні вдяганки, ні те, що на смерть. Як я тепер вмирати буду?»
На очі набігли сльози. Гладить свої сміттєві пакети й стужавілим голосом продовжує: «В Красному Лімані вже все побито. У Другу Світову їли жолуді й крейду, а хата вціліла, а тут розбомбило все, мене по голові вдарило цеглиною, то я тепер недочуваю, а діда балкою – 4 дні як поховали. Візьми ось булочку, пом'янеш мого діда...», і перебирає сухими покрюченими пальчиками вузлик свого життя.
© Людмила Зіневич.
Їду потягом Краматорськ- Івано-Франківськ. У купе зі мною бабуся – маленька, висохла, згорблена, стереже 2 пакунки: 2 поліетиленові мішечки для сміття. У них тепер усі її нажитки.
«Хату розбили, воєнні прийшли, бігом-бігом забрали, нічого не встигла взяти, ні вдяганки, ні те, що на смерть. Як я тепер вмирати буду?»
На очі набігли сльози. Гладить свої сміттєві пакети й стужавілим голосом продовжує: «В Красному Лімані вже все побито. У Другу Світову їли жолуді й крейду, а хата вціліла, а тут розбомбило все, мене по голові вдарило цеглиною, то я тепер недочуваю, а діда балкою – 4 дні як поховали. Візьми ось булочку, пом'янеш мого діда...», і перебирає сухими покрюченими пальчиками вузлик свого життя.
© Людмила Зіневич.
236переглядів
