15 червня 1775 року за наказом Єкатєріни ІІ московські війська зруйнували Запорізьку Січ.
Запорожці допомогли Москві здобути перемогу в російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Повертаючись з османського походу, московські загони на чолі з Петром Текелієм (загалом понад 100 000 чоловік) віроломно і без будь-якого попередження напали на Запорізьку Січ. Це стало повною несподіванкою для козаків, значна частина яких ще не повернулася з війни або ж перебувала на промислах. Січ охороняв гарнізон у 3000 осіб. Спішно скликана кошовим отаманом Петром Калнишевським рада прийняла рішення утриматися від пролиття крові і скласти зброю. Хоча рядове козацтво було налаштоване чинити опір.
15 червня московські війська повністю зруйнували Січ, все майно та документи вивезли до Петербурга. Старшину звинуватили у зраді та засудили до каторги. Кошового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу заслано до Сибіру, а 85-літнього кошового отамана Петра Калнишевського ув’язнили в Соловецькому монастирі.
У маніфесті від 14 серпня 1775-го Єкатєріна ІІ повідомляла про ліквідацію «кубла пияк та розбишак», які жили в неуцтві, «з винищенням на майбутній час і самої назви запорозьких козаків». І далі: «…нема тепер більше Січі Запорізької в політичному її потворстві». У найкращих традиціях демагогії «освічена» імператриця подавала знищення Січі як виконання монаршого обов’язку перед Богом, перед імперією і навіть «перед самим узагалі людством».
На анексованих землях отримали величезні володіння фаворити і наближені Єкатєріни ІІ. Тоді ж почалася інтенсивна колонізації т.зв. «Новоросії», як стали вони називати степове Причорномор’я.
Після ліквідації Січі більша частина козаків (близько семи тисяч) перейшла на землі Османської імперії, утворивши Задунайську Січ у гирлі Дунаю.
15 червня 1775 року за наказом Єкатєріни ІІ московські війська зруйнували Запорізьку Січ.
Запорожці допомогли Москві здобути перемогу в російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Повертаючись з османського походу, московські загони на чолі з Петром Текелієм (загалом понад 100 000 чоловік) віроломно і без будь-якого попередження напали на Запорізьку Січ. Це стало повною несподіванкою для козаків, значна частина яких ще не повернулася з війни або ж перебувала на промислах. Січ охороняв гарнізон у 3000 осіб. Спішно скликана кошовим отаманом Петром Калнишевським рада прийняла рішення утриматися від пролиття крові і скласти зброю. Хоча рядове козацтво було налаштоване чинити опір.
15 червня московські війська повністю зруйнували Січ, все майно та документи вивезли до Петербурга. Старшину звинуватили у зраді та засудили до каторги. Кошового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу заслано до Сибіру, а 85-літнього кошового отамана Петра Калнишевського ув’язнили в Соловецькому монастирі.
У маніфесті від 14 серпня 1775-го Єкатєріна ІІ повідомляла про ліквідацію «кубла пияк та розбишак», які жили в неуцтві, «з винищенням на майбутній час і самої назви запорозьких козаків». І далі: «…нема тепер більше Січі Запорізької в політичному її потворстві». У найкращих традиціях демагогії «освічена» імператриця подавала знищення Січі як виконання монаршого обов’язку перед Богом, перед імперією і навіть «перед самим узагалі людством».
На анексованих землях отримали величезні володіння фаворити і наближені Єкатєріни ІІ. Тоді ж почалася інтенсивна колонізації т.зв. «Новоросії», як стали вони називати степове Причорномор’я.
Після ліквідації Січі більша частина козаків (близько семи тисяч) перейшла на землі Османської імперії, утворивши Задунайську Січ у гирлі Дунаю.
Українська
English
