Майже без перебільшень, — Стерви, усі курящі... Чоловіки, не інші, Інші, але не кращі... Вимоги монотонні: Хочу, — якусь скромняшку... "Ти.. якась, надто скромна, Якось з тобою важко". Хочу, — якусь активну, Женюсь, коли спіймаю! "Ти.. імпульсивна сильно, Я не таку шукаю".. Хочу, — щоб інтриганка! Хай та цікавість буде. "Ти.. інопланетянка?! Як це — не ходиш в клуби!?" Хочу, — щоб я був першим! Щоб все минало гладко. "В тебе.. це, справді вперше? В тебе там все впорядку?" Хочу, — щоб одягалась, Скромно.. До біса мода. "Як це ти.., так зібралась? Що за мішок на тОбі?" Хочу, (шаблон розрушу) — Без таємниць любити! "Ти.. мені лізеш в душу, Я так не вмію жити"... Хочу, — щоб думку мала! Щоб все було відверто. "Краще би ти.. мовчала... Чорт, ну яка ж ти вперта!" Хочу, — казати: "Чуєш?! Дівчина, мудра в мене..." "Вибач, та.. ти мудруєш, Ти якась сильно вчена. Майже без перебільшень, — Стерви, усі курящі... Чоловіки, не інші... Інші, але не кращі. Наталя Кузь

🇬🇷💯 Як у грецькому місті Пірей відсвяткували сторіччя свого футбольного клубу «Олімпіакос» 😍

#книжковий_відгук #Лана_читає “Я пам’ятатиму твоє обличчя” Поліна Кулакова Видавництво Темпора Андрій переживає трагедію - два якихось мудачела вбили його наречену Юлю, але уникнули покарання. Він не може відпустити ситуацію, постійно згадує кохану і загалом поки не розуміє, що робити далі. Аж раптом його другу Борису роблять пропозицію середнього ступеня спокуси - поїхати попрацювати фельдшером у село Водиці, в якому вони колись відпочивали. Андрій згадав, як був там з Юлею, та й напросився поїхати разом з другом, щоб змінити обстановку. Ну і змінив - на місцину з проклятим озером, місцевими забобонами, містичним вайбом та жорстоким вбивством, яке спіткало новеньких в перший же день. Я не фанатка трилерів, бо мені завжди всіх шкода. І тут теж було шкода. Але при цьому книга читалася на одному диханні. І хоча я спочатку плуталася у назвах селищ та розподілу мешканців, історія мене швидко захопила. Авторка постійно підкидала якісь події, якісь деталі, за які я чіплялася і намагалася розкрити таємницю раніше за головних героїв. До речі, мені вдалося) Але у голосових повідомленнях з враженнями та теоріями, які я записувала подрузі, ця версія йшла з приміткою “слухай, ну ше от така геть дивна ідея є…” Ця історія справді сприймається як щось дуже реальне, тому й будинок уявити легко, і людей, і трагедію, яка спіткала персонажів. Але виникло ірраціональне бажання - я чомусь захотіла на природу, в будиночок біля озера, з ганком, де можна пить каву. Бажано, звісно, без містично-трилерного фльору та вайбу) Окреме дякую за любовну лінію - вона тут така приємна та ненав’язлива. Може, я б і не підвозила отак потенційно небезпечних незнайомців (ще й тому, що не маю машини та не вмію водити), але далі стосунки виглядали цілком реалістичними, і я щиро вболівала за цих персонажів. Книга мені сподобалася, фінал цілком влаштував. Була буквально пара питань, але таких дрібних, шо й не рахується)

Нагороди броварських “воїнів” на чемпіонаті України з комбат дзю-дзюцу #Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварський_спорт #Brovary #Brovarysport #ДЮСШ_відділу_фізичної_культури_та__спорту_БМР https://brovarysport.net.ua/?p=32513

Не-на-вид-жу…