#поезія
А дощ все йшов, холодний і сумний,
Так осінь тільки плакати уміє.
За втраченим коханням, золотим,
Від котрого, як від вина хміліє.
А дощ не зупинявся- лив і лив,
Шукав обличчя, між людей, знайоме.
Боявся, що навіки загубив,
Свою любов, як щастя світанкове.
Та раптом, він побачив ніжний стан,
Тієї, за якою всі страждання.
У ній свою кохану упізнав,
Своє найбільше у житті кохання.
Вона була розгублена й сумна,
Душа її оголена вітрами.
Його любов - берізка молода,
Яку він покохав, аж до нестями.
Спинився дощ, кохану обійняв,
І цілував листочки, що зостались.
От так би хтось і у житті кохав,
Щоб радісно всміхалась, навіть, старість...
ВІТА ІГНАТКО
#поезія
А дощ все йшов, холодний і сумний,
Так осінь тільки плакати уміє.
За втраченим коханням, золотим,
Від котрого, як від вина хміліє.
А дощ не зупинявся- лив і лив,
Шукав обличчя, між людей, знайоме.
Боявся, що навіки загубив,
Свою любов, як щастя світанкове.
Та раптом, він побачив ніжний стан,
Тієї, за якою всі страждання.
У ній свою кохану упізнав,
Своє найбільше у житті кохання.
Вона була розгублена й сумна,
Душа її оголена вітрами.
Його любов - берізка молода,
Яку він покохав, аж до нестями.
Спинився дощ, кохану обійняв,
І цілував листочки, що зостались.
От так би хтось і у житті кохав,
Щоб радісно всміхалась, навіть, старість...
ВІТА ІГНАТКО
Українська
English
