#поезія
На самоті, закривши свої очі,
Я поринаю тихо в забуття,
згадаю дні минулі усі й ночі,
зі мною поруч осінь золота.
Чомусь сумний мій полудень осінній,
коли твій вік душі ще у весні,
а серце б'ється в сонячному літі
і лише спогади біліють, наче сніг.
Де той куточок раю неземного,
куди так прагне стомлена душа,
мої думки, мов ті дощі з грозою,
щоранку плачуть сиві небеса.
Душа так прагне змін в житті своєму
та водночас щасливою стає,
свій рай у серці береже таємний,
де тепло, затишно, бо сонце там моє.
На самоті, в яскравих, своїх мріях,
в думках про особисте, головне,
я збережу все найдорожче, серцю миле,
в поезії, в якій душа живе...
Галина Адамович
#поезія
На самоті, закривши свої очі,
Я поринаю тихо в забуття,
згадаю дні минулі усі й ночі,
зі мною поруч осінь золота.
Чомусь сумний мій полудень осінній,
коли твій вік душі ще у весні,
а серце б'ється в сонячному літі
і лише спогади біліють, наче сніг.
Де той куточок раю неземного,
куди так прагне стомлена душа,
мої думки, мов ті дощі з грозою,
щоранку плачуть сиві небеса.
Душа так прагне змін в житті своєму
та водночас щасливою стає,
свій рай у серці береже таємний,
де тепло, затишно, бо сонце там моє.
На самоті, в яскравих, своїх мріях,
в думках про особисте, головне,
я збережу все найдорожче, серцю миле,
в поезії, в якій душа живе...
Галина Адамович
Українська
English
