• https://www.youtube.com/live/JIqM65fFHMc?si=BWdg_UPwAiBKK7X5
    https://www.youtube.com/live/JIqM65fFHMc?si=BWdg_UPwAiBKK7X5
    WWW.YOUTUBE.COM
    Прямой эфир от 23 .11 2025 р
    🔗Збір на потреби ЗСУ:5375-4112-0739-3583 Баланс рахунку: https://send.monobank.ua/jar/5t3d6jbJqdДопомога каналуPayPal: [email protected]://donatello.t...
    Haha
    1
    23переглядів
  • #цитати
    Якщо тобі здається, що життя зачинило перед тобою всі двері, пам'ятай, що є вікна.
    #цитати Якщо тобі здається, що життя зачинило перед тобою всі двері, пам'ятай, що є вікна.
    239переглядів
  • Haha
    1
    148переглядів
  • 52переглядів
  • Like
    1
    257переглядів
  • Love
    Haha
    2
    355переглядів
  • Влада Одеси після перевірки на безпеку та обладнання сховищ відкриває дедалі більше пляжів, ніж торік
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    https://brovaryregion.in.ua/?p=43570
    Влада Одеси після перевірки на безпеку та обладнання сховищ відкриває дедалі більше пляжів, ніж торік #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини https://brovaryregion.in.ua/?p=43570
    BROVARYREGION.IN.UA
    На пляжах в Одесі аншлаг: незважаючи на обстріли, українці кинулися на відпочинок до Чорного моря
    Цього сезону в Одесу приїде удвічі більше відпочивальників. Влада Одеси після перевірки на безпеку та обладнання сховищ відкриває дедалі більше пляжів, ніж торік. А власники житла, яке здають туристам, піднімають ціни. Докладніше про це читайте в матеріалі OBOZ.UA. На пляжах Одеси яблуку ніде впасти
    260переглядів
  • Робочий день о п’ятій ранку — це, я вам скажу, протиприродна хуйня. Це злочин проти організму і здорового глузду. Бо прокидатися треба о 3:30. В цей час навіть півні ще сплять, і сни їм сняться еротичні, про жирних курей. А ти встаєш.
    Ритуал незмінний, як схід сонця, якого ще й близько не видно. Вигуляти собаку, поки світ ще нагадує дупу негра. Потім — кава на унітазі. Сидиш на «троні», вливаєш у себе той окріп, а очі все одно лізуть на лоба, бо спати хочеться так, що хоч сірники вставляй.
    4:10. Час виходити. На вулиці комендантська, тиша така, що дзвін у вухах стоїть. Тільки зорі байдуже кліпають згори на цей бардак. Стою, курю, намагаюся зібрати мозок до купи. І тут... почалося.
    Спочатку звук. Паскудне, ниюче жужчання. Таке, знаєте, з натугою, ніби воно несе на собі всі гріхи світу і ще пару кілограмів вибухівки. І не видно ж ніхуя. Темрява в’язка, хоч ножем ріж. А це падло десь поруч круги намотує, шукає жертву, сука.
    Я, не довго думаючи, як той тарган на кухні, коли світло вмикають, шмигнув під бетонні сходи. Сиджу, причаївся, дихати боюся. Серце калатає десь у горлі, а в голові одна думка: «Андрійович...». Водій наш. Пунктуальний, курва, чоловік.
    І точно — в кінці вулиці прорізається світло фар. Андрійович їде. Свята простота, він же зараз під’їде, стане і буде чекати. Ідеальна мішень. Його ж в’їбуть просто тут, на місці.
    Трясучими руками витягую телефон. Набираю. Гудки йдуть, але я розумію — до сраки ті гудки. Не встигне він взяти. А той літаючий гандон вже гуде зовсім поруч. Побачив, мабуть, світло, зрадів, підар електронний.
    І тут мене перемкнуло. Страшно — пиздець. Але я зриваюся з місця і біжу до дороги. Біжу так, що Усейн Болт нервово курить в стороні. Чую, як очко з переляку стискається з такою силою, що якби туди всунути шматок вугілля — випав би діамант.
    Добігаю до машини, вже майже непритомний від того спринту і жаху, вриваюся в салон і кричу не своїм голосом:
    — АНДРІЙОВИЧ, ГАЗУЙ, БЛЯДЬ!!!
    Він на мене глянув, і, мабуть, на моєму обличчі було написано все: і про дрон, і про життя, і про смерть. Зрозумів з пів слова. Як упиздив по педалі — машина аж присіла.
    Летимо. Стрілка лягає під 150. Дерева за вікном зливаються в зелену кашу.
    Андрійович, не повертаючи голови:
    — Шо сталося?
    — Дрон там, — видихаю я. — Прямо над головою висів.
    — Так детектор мовчить, — дивується він, киваючи на прилад.
    — Може, волокно, хуй його зна... Але близько був, сука. Дихав у потилицю.
    — Бля...
    Пролетіли ми так з кілометр, не скидаючи газу. І тут позаду — БАХ! Глухий такий вибух, аж земля здригнулася.
    Як потім дізналися — таки волокно було. Летів він за нами, гнався, падло. Але чи майстерності оператору забракло, чи карма у нас така бронебійна — зачепився він за дерево. Повезло.
    Ми їхали далі мовчки. Тільки руки в мене трусилися, і хотілося не кави, а склянку горілки. Живі. І слава Богу. #херсон #війна #україга
    Робочий день о п’ятій ранку — це, я вам скажу, протиприродна хуйня. Це злочин проти організму і здорового глузду. Бо прокидатися треба о 3:30. В цей час навіть півні ще сплять, і сни їм сняться еротичні, про жирних курей. А ти встаєш. Ритуал незмінний, як схід сонця, якого ще й близько не видно. Вигуляти собаку, поки світ ще нагадує дупу негра. Потім — кава на унітазі. Сидиш на «троні», вливаєш у себе той окріп, а очі все одно лізуть на лоба, бо спати хочеться так, що хоч сірники вставляй. 4:10. Час виходити. На вулиці комендантська, тиша така, що дзвін у вухах стоїть. Тільки зорі байдуже кліпають згори на цей бардак. Стою, курю, намагаюся зібрати мозок до купи. І тут... почалося. Спочатку звук. Паскудне, ниюче жужчання. Таке, знаєте, з натугою, ніби воно несе на собі всі гріхи світу і ще пару кілограмів вибухівки. І не видно ж ніхуя. Темрява в’язка, хоч ножем ріж. А це падло десь поруч круги намотує, шукає жертву, сука. Я, не довго думаючи, як той тарган на кухні, коли світло вмикають, шмигнув під бетонні сходи. Сиджу, причаївся, дихати боюся. Серце калатає десь у горлі, а в голові одна думка: «Андрійович...». Водій наш. Пунктуальний, курва, чоловік. І точно — в кінці вулиці прорізається світло фар. Андрійович їде. Свята простота, він же зараз під’їде, стане і буде чекати. Ідеальна мішень. Його ж в’їбуть просто тут, на місці. Трясучими руками витягую телефон. Набираю. Гудки йдуть, але я розумію — до сраки ті гудки. Не встигне він взяти. А той літаючий гандон вже гуде зовсім поруч. Побачив, мабуть, світло, зрадів, підар електронний. І тут мене перемкнуло. Страшно — пиздець. Але я зриваюся з місця і біжу до дороги. Біжу так, що Усейн Болт нервово курить в стороні. Чую, як очко з переляку стискається з такою силою, що якби туди всунути шматок вугілля — випав би діамант. Добігаю до машини, вже майже непритомний від того спринту і жаху, вриваюся в салон і кричу не своїм голосом: — АНДРІЙОВИЧ, ГАЗУЙ, БЛЯДЬ!!! Він на мене глянув, і, мабуть, на моєму обличчі було написано все: і про дрон, і про життя, і про смерть. Зрозумів з пів слова. Як упиздив по педалі — машина аж присіла. Летимо. Стрілка лягає під 150. Дерева за вікном зливаються в зелену кашу. Андрійович, не повертаючи голови: — Шо сталося? — Дрон там, — видихаю я. — Прямо над головою висів. — Так детектор мовчить, — дивується він, киваючи на прилад. — Може, волокно, хуй його зна... Але близько був, сука. Дихав у потилицю. — Бля... Пролетіли ми так з кілометр, не скидаючи газу. І тут позаду — БАХ! Глухий такий вибух, аж земля здригнулася. Як потім дізналися — таки волокно було. Летів він за нами, гнався, падло. Але чи майстерності оператору забракло, чи карма у нас така бронебійна — зачепився він за дерево. Повезло. Ми їхали далі мовчки. Тільки руки в мене трусилися, і хотілося не кави, а склянку горілки. Живі. І слава Богу. #херсон #війна #україга
    Цікаво ?
    ?
    ?
    404переглядів
  • Муркіт і помста

    Жив собі кіт. Не просто кіт, а найввічливіший і найкультурніший кіт у місті — Муркіт. Він ніколи не мурчав гучно в бібліотеці, завжди казав «мяу» замість «мяяяу!», і навіть на лоток ходив зі склянкою води для гігієни. Усі думали, що він святий. І справді, років десять Муркіт був прикладом котячої витримки та благородства.

    Та кожне "мяу" має межу.

    Одного ранку Муркіт прокинувся від того, що знову той самий перехожий — у кепці з написом «Ненавиджу котів» — кинув у нього каменюкою за те, що той перебіг йому дорогу.
    Муркіт, лежачи в кущах, дивився в небо. Його ліве вухо тремтіло від несправедливості.
    — Годі, — прошепотів він. — Досить цього цирку.

    Того вечора він сів біля старого дзеркала в підвалі багатоповерхівки й згадав.

    Пес Бровко — той, через кого Муркіт роками лазив по деревах, бо щоразу, побачивши його, Бровко впадав у релігійний екстаз гавкання.
    Водій мотоцикла — який свистів йому вслід і кричав: "Шуруй, сарделько на лапках!"
    Ветеринар Степан Степанович, який при кожному уколі сміявся: "Ой, потерпи, як справжній пацієнт!"

    І Муркіт... змінився.
    ---

    Перша жертва — Бровко.

    Уночі Муркіт підкрався до його будки, взяв пляшечку валер’янки, змішав її з собачим кормом, а потім тихенько вивісив табличку з написом: «Обійми мене».
    На ранок Бровко, облизуючи повітря, обіймав бетонний стовп. А потім — білборд. А потім — сусідську бабусю.
    На третю добу його забрали в монастир на «вилікувати дух любові».
    Муркіт вдоволено закрутив вусом.
    ---

    Друга жертва — водій мотоцикла.

    Кіт проклав на трасі тоненьку смужку... котячої шерсті. Як відомо, це — найсмертельніший дорожній реагент: мотоцикл починає сумніватись у своєму існуванні й ковзає у філософську яму.
    Водій прослизнувся, перелетів через кермо, впав — прямісінько на купу подушок, які Муркіт перед тим викрав із ІКЕА. Але — принизливо.
    Тепер той ходив і співав «Хто я без руля?».
    ---

    Третя жертва — ветеринар.

    Це була особлива операція. Муркіт довго вчився відкривати шприц. Навіть пройшов курс у YouTube "Ін'єкції для початківців: котяче реванше".
    Уночі він вдерся до клініки і... прищепив Степана Степановича від сказу, грипу, котячого лишаю, і — наостанок — від емоцій.
    На ранок лікар прокинувся абсолютно спокійним і стерильним. Він більше не сміявся.
    Він говорив лише:
    — Я — функція.
    ---

    Останнім на черзі був той самий перехожий у кепці.

    Муркіт ходив за ним тиждень. Вивчив його маршрут, звички, кількість зубів.
    І ось — вирішальний момент.

    Коли перехожий ступив на перехід — Муркіт перебіг йому дорогу.
    Чоловік — автоматично — замахнувся каменем. Але раптом...
    ...Муркіт зупинився. Повернув голову. Подивився просто в душу.
    Очі його палали тихим інтелектуальним гнівом.

    — Чи ти ніколи не думав, — заговорив кіт, — що життя — це не дорога, по якій бігають коти. А лабіринт, у якому ми самі собі каменюки?

    Чоловік кинув камінь собі під ноги й... заплакав.
    Уперше.
    За все життя.
    ---

    Наступного ранку Муркіта знайшли сплячим у кріслі.
    Його лапка лежала на книжці "Фрідріх Ніцше для котів: чому мурчання — це воля до влади".
    А поруч стояла чашка кави з написом: "Я — не мстивий. Я — справедливий."

    Чи все це було насправді?

    Чи, може, Муркіт просто заснув після чергового уколу ветеринара, а все інше — лише сновидіння, яке прокралось у його мозок через запах валер’янки?

    Хтозна.

    Але десь на горищі все ще чути тихий філософський муркіт...
    І кожен собака, мотоцикліст і ветеринар раптом зупиняється й нервово озирається.

    Бо він десь поруч.
    І він пам’ятає.🐾
    Like
    Love
    2
    246переглядів
  • 🥀🥀Проводжаємо Воїна до Небесної варти…

    Броварчанин, солдат Володимир Звоник, старший навідник гранатометного відділення гранатометного взводу єгерського батальйону, загинув 14 травня 2025 року, в бою за Україну, її свободу та незалежність в районі н.п. Котлине Покровського району Донецької області.

    Щирі співчуття рідним та близьким Володимира Миколайовича…
    Вічна та світла пам’ять Герою-захиснику!

    Прощання з Володимиром Звоником відбудеться завтра, 20 серпня о 10:30 на Майдані Свободи у Броварах.

    Відспівування об 11:00 у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Героїв України, 22А).

    Поховання - Алея слави (вул. Олега Онікієнка, 136), м. Бровари.
    @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary #герої_війни
    🥀🥀Проводжаємо Воїна до Небесної варти… Броварчанин, солдат Володимир Звоник, старший навідник гранатометного відділення гранатометного взводу єгерського батальйону, загинув 14 травня 2025 року, в бою за Україну, її свободу та незалежність в районі н.п. Котлине Покровського району Донецької області. Щирі співчуття рідним та близьким Володимира Миколайовича… Вічна та світла пам’ять Герою-захиснику! Прощання з Володимиром Звоником відбудеться завтра, 20 серпня о 10:30 на Майдані Свободи у Броварах. Відспівування об 11:00 у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Героїв України, 22А). Поховання - Алея слави (вул. Олега Онікієнка, 136), м. Бровари. @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary #герої_війни
    218переглядів