• Новий постер, натхненний культовим фільмом Mean Girls ✨💅🏻
    Що скажете? Діліться своїми думками в коментарях!
    #графічнийдизайн #дизайнпостерів #meangirls #photoshop
    Новий постер, натхненний культовим фільмом Mean Girls ✨💅🏻 Що скажете? Діліться своїми думками в коментарях! #графічнийдизайн #дизайнпостерів #meangirls #photoshop
    Love
    2
    3Kпереглядів
  • 1 вересня: дороги рагульської федерації - порожні😄

    #раісявперде
    #наболотахвсестабільно
    #оркостан
    #кацапи
    #русня
    #орки
    #раша
    1 вересня: дороги рагульської федерації - порожні😄 #раісявперде #наболотахвсестабільно #оркостан #кацапи #русня #орки #раша
    Haha
    1
    343переглядів
  • 193переглядів 10Відтворень
  • https://youtu.be/IQc6--yrjHo?si=EYhaMFaSUMUpkEGh
    https://youtu.be/IQc6--yrjHo?si=EYhaMFaSUMUpkEGh
    123переглядів
  • https://www.youtube.com/live/gvX-9qkZYkU?si=gmooiC8kxMc7XOAG
    https://www.youtube.com/live/gvX-9qkZYkU?si=gmooiC8kxMc7XOAG
    51переглядів
  • ТІ, ЯКІ НЕ БОЯТЬСЯ ВИСОТИ
    #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #brovarysport @brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    ТІ, ЯКІ НЕ БОЯТЬСЯ ВИСОТИ #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #brovarysport @brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    144переглядів 4Відтворень
  • 74переглядів
  • Apple знову принизили - у мережі порівняли ШІ для видалення об'єктів на смартфонах Apple та Samsung.

    У iOS 30 виправлять😉
    Apple знову принизили - у мережі порівняли ШІ для видалення об'єктів на смартфонах Apple та Samsung. У iOS 30 виправлять😉
    Haha
    1
    596переглядів 60Відтворень 1 Поширень
  • Коли гримить
    -----
    Почалося все з тривоги. Гостро, різко, як біль у грудях. Чоловік на ім’я Орест стояв на порозі свого дому в мирному місті, ще вчора дратувався на сусіда, що косив траву в неділю, а сьогодні вже тримав автомат, вдягав бронежилет і не розумів, як опинився в цьому новому, спотвореному світі.

    Він потрапив на війну, як і тисячі інших. Не герой. Просто солдат. Просто чоловік. І вже першого дня під обстрілами, лежачи у багнюці, коли свист снарядів рвав небо, а смерть дихала в потилицю, він згадав про Бога. Не тому, що був побожним. А тому, що більше не знав до кого звертатися.

    — Боже, збережи… — прошепотів. — Будь ласка…

    Кожного разу, коли поруч падала міна, кожного разу, коли тіло стискалось від страху, Орест молився. Навіть не словами, а думками, криком всередині. У бліндажі, під свистом вітру, у запорошеній тиші після бою він стискав дерев’яний хрестик, який дав йому капелан, і вірив. Бо інакше не витримав би.

    І вижив. Дивом. Один з небагатьох.

    Коли війна відпустила, він повернувся додому. Люди обіймали, питали, як воно, а він усміхався — стримано, розуміючи, що біль всередині не змиється розмовами. Поступово війна стала спогадом. Сни з вибухами рідшали. Сусід знову косив траву в неділю, і це знову почало дратувати.

    Хрестик лежав у шухляді. Молитви стишились. Життя затягувало назад — робота, покупки, серіали, щоденні дрібниці. Здавалося, що тепер усе по-іншому, але насправді — просто повернулося «до звичного».

    Він згадував Бога все рідше. Лише коли щось йшло не так. Коли захворіла мати. Коли сестра потрапила у аварію. Коли знову щось гриміло — небо, доля, серце.

    І тоді він ловив себе на думці:
    «Чому я згадую Тебе тільки тоді, коли гримить?»

    Одного вечора, прокинувшись від чергового сну з війною, він встав, пішов до тієї самої шухляди і витягнув хрестик. Тихо сів. Не молився, не говорив нічого вголос.

    Просто сидів — з Богом.
    Без обстрілів.
    Без потреби щось просити.
    Просто — бути.

    І, можливо, вперше після війни — відчув мир.
    Коли гримить ----- Почалося все з тривоги. Гостро, різко, як біль у грудях. Чоловік на ім’я Орест стояв на порозі свого дому в мирному місті, ще вчора дратувався на сусіда, що косив траву в неділю, а сьогодні вже тримав автомат, вдягав бронежилет і не розумів, як опинився в цьому новому, спотвореному світі. Він потрапив на війну, як і тисячі інших. Не герой. Просто солдат. Просто чоловік. І вже першого дня під обстрілами, лежачи у багнюці, коли свист снарядів рвав небо, а смерть дихала в потилицю, він згадав про Бога. Не тому, що був побожним. А тому, що більше не знав до кого звертатися. — Боже, збережи… — прошепотів. — Будь ласка… Кожного разу, коли поруч падала міна, кожного разу, коли тіло стискалось від страху, Орест молився. Навіть не словами, а думками, криком всередині. У бліндажі, під свистом вітру, у запорошеній тиші після бою він стискав дерев’яний хрестик, який дав йому капелан, і вірив. Бо інакше не витримав би. І вижив. Дивом. Один з небагатьох. Коли війна відпустила, він повернувся додому. Люди обіймали, питали, як воно, а він усміхався — стримано, розуміючи, що біль всередині не змиється розмовами. Поступово війна стала спогадом. Сни з вибухами рідшали. Сусід знову косив траву в неділю, і це знову почало дратувати. Хрестик лежав у шухляді. Молитви стишились. Життя затягувало назад — робота, покупки, серіали, щоденні дрібниці. Здавалося, що тепер усе по-іншому, але насправді — просто повернулося «до звичного». Він згадував Бога все рідше. Лише коли щось йшло не так. Коли захворіла мати. Коли сестра потрапила у аварію. Коли знову щось гриміло — небо, доля, серце. І тоді він ловив себе на думці: «Чому я згадую Тебе тільки тоді, коли гримить?» Одного вечора, прокинувшись від чергового сну з війною, він встав, пішов до тієї самої шухляди і витягнув хрестик. Тихо сів. Не молився, не говорив нічого вголос. Просто сидів — з Богом. Без обстрілів. Без потреби щось просити. Просто — бути. І, можливо, вперше після війни — відчув мир.
    Like
    1
    1Kпереглядів
  • 🤬 Ось такі «подарунки» лежать на дорогах Києва.
    ‼️Попередньо, було 500-650 дронів, до 55 ракет з бортів Ту, до 8 Калібрів, 2 Кинджали та кілька ракет Х-59.
    🤬 Ось такі «подарунки» лежать на дорогах Києва. ‼️Попередньо, було 500-650 дронів, до 55 ракет з бортів Ту, до 8 Калібрів, 2 Кинджали та кілька ракет Х-59.
    262переглядів