Я буду думати про тебе дуже тихо...
Так, щоб всесвіт, ані сном, ні духом...
Я не дозволю доторкатись, ні птахами, ні вітру
Тебе... Крізь тишу й голос мого слуху...
Нехай не знають... Але знає тільки небо...
Хто ночі з рук моїх до себе крадькома...
Хто накриває душу, як ведмежим пледом...
Коли тах хочеться обіймів, хочеться тепла...
Я не стікатиму водою, хай земля не знає...
Нехай ніколи й не дізнаються сніги
Хто дав ім'я цим безіменним зграям,
Хто їх до рук, немов своїх привчив...
Нехай ніхто ніколи... Тільки небо...
Воно ж все знало... Й знає дотепер...
Хто накриває душу, як ведмежим пледом,
Хто у думках так само тихо береже...
— poesiya sofi c
Я буду думати про тебе дуже тихо...
Так, щоб всесвіт, ані сном, ні духом...
Я не дозволю доторкатись, ні птахами, ні вітру
Тебе... Крізь тишу й голос мого слуху...
Нехай не знають... Але знає тільки небо...
Хто ночі з рук моїх до себе крадькома...
Хто накриває душу, як ведмежим пледом...
Коли тах хочеться обіймів, хочеться тепла...
Я не стікатиму водою, хай земля не знає...
Нехай ніколи й не дізнаються сніги
Хто дав ім'я цим безіменним зграям,
Хто їх до рук, немов своїх привчив...
Нехай ніхто ніколи... Тільки небо...
Воно ж все знало... Й знає дотепер...
Хто накриває душу, як ведмежим пледом,
Хто у думках так само тихо береже...
— poesiya sofi c
Українська
English
