176views
31Plays
Language
Українська
English
Directory
Discover new people, create new connections and make new friends
-
-
Ситуація у мацкві під час хресної ходи🙏🏿
Дивиться ЛИШЕ зі звуком🌚
#наболотахвсестабільно
#раісявперде
#скрєпи
#скрєпно
#оркостан
#раша
#русня
#кацапи175views 14Plays -
#поезія
А осінь міняє жінку...
Вплітає новІ' кольòри.
По ниточці, по відтінку
малює свої узори.
Гаптує рудим сорочку,
мережить квіткú на долі.
На хустку чіпляє торочки
і пхає лаванду від молі...
А осінь жінку міняє.
До кращого. До спокòю.
Як меду із глека вливає
і місить розчину рукою.
І лущить страхú, як горіхи,
шкарлупи складає в цеберко.
І груші дарує для втіхи,
і дражнить в калюжах люстерком.
Так, жінку міняє осінь.
Чіпляє пацьорки від вроків,
фарбує у мідний волосся
і в скриньку збирає рòки.
І світить в сердéньку лампаду
із ладану, мирру та м'яти.
І яблука стиглі, із саду
ховає під серце, до хати...
Людмила Галінська#поезія А осінь міняє жінку... Вплітає новІ' кольòри. По ниточці, по відтінку малює свої узори. Гаптує рудим сорочку, мережить квіткú на долі. На хустку чіпляє торочки і пхає лаванду від молі... А осінь жінку міняє. До кращого. До спокòю. Як меду із глека вливає і місить розчину рукою. І лущить страхú, як горіхи, шкарлупи складає в цеберко. І груші дарує для втіхи, і дражнить в калюжах люстерком. Так, жінку міняє осінь. Чіпляє пацьорки від вроків, фарбує у мідний волосся і в скриньку збирає рòки. І світить в сердéньку лампаду із ладану, мирру та м'яти. І яблука стиглі, із саду ховає під серце, до хати... Людмила Галінська
334views -
-
#мистецтво
Картини колишнього військового Олександра Куліченка.
Це не просто картини, це емоції , глибока любов до рідної землі, це погляд художника на знайомі краєвиди. Кожен пейзаж -особиста подяка землі на якій народився художник , на якій виріс і яку носить в серці.#мистецтво Картини колишнього військового Олександра Куліченка. Це не просто картини, це емоції , глибока любов до рідної землі, це погляд художника на знайомі краєвиди. Кожен пейзаж -особиста подяка землі на якій народився художник , на якій виріс і яку носить в серці.1
451views -
-
#поезія
СЕЛО — ДУШІ МОЄЇ ОБЕРІГ
*рондель*
Село — душі моєї оберіг.
Де сплять поля під небом волошковим,
Де кожен день — магічно-загадковий —
Гукає нас на батьківський поріг.
Там тиша, що голубить нас усіх,
Весна чарує запахом бузковим…
Село — душі моєї оберіг,
Де сплять поля під небом волошковим.
Хоч скільки б не стоптали ми доріг,
І край чужий здавався пречудовим, —
Та запах рідний, солодко-медовий, —
Ось там, де роси падали до ніг.
Село — душі моєї оберіг.
Ольга Киця#поезія СЕЛО — ДУШІ МОЄЇ ОБЕРІГ *рондель* Село — душі моєї оберіг. Де сплять поля під небом волошковим, Де кожен день — магічно-загадковий — Гукає нас на батьківський поріг. Там тиша, що голубить нас усіх, Весна чарує запахом бузковим… Село — душі моєї оберіг, Де сплять поля під небом волошковим. Хоч скільки б не стоптали ми доріг, І край чужий здавався пречудовим, — Та запах рідний, солодко-медовий, — Ось там, де роси падали до ніг. Село — душі моєї оберіг. Ольга Киця
535views -
-
#поезія
не питай мене більше.. “як ти…”
не питай мене.. ні про що….
бо щоденно нові теракти
вносять сотні нових “якщо”
вносять сотні нових “навіщо”
у пустелю моїх очей
де залишена на горищі
непотрібна гора речей
де залишені найдорожчі
з найдорожчих мені людей
усі “мрію”, “надіюсь”, “хочу”…
навіть сон – мені привілей
знаєш… з часом, стає не страшно
з часом… байдуже не стає
Харків, Буча, Ірпінь, Попасна
відчуваєш? усе.. твоє…
Україна – моя адреса…
Україна.. і є мій дім
Миколаїв, Херсон, Одеса…
знов тривога.. ракета… грім….
коли в серце лунає постріл
коли вибух в моїй душі
а слова вже занадто гострі…
не проси мене.. “напиши…”
що залишиться нам по факту
і який зберемо врожай…
не питай мене більше.. “як ти…”
не питай мене.. не питай….
Ілона Верхівська-Ельтек#поезія не питай мене більше.. “як ти…” не питай мене.. ні про що…. бо щоденно нові теракти вносять сотні нових “якщо” вносять сотні нових “навіщо” у пустелю моїх очей де залишена на горищі непотрібна гора речей де залишені найдорожчі з найдорожчих мені людей усі “мрію”, “надіюсь”, “хочу”… навіть сон – мені привілей знаєш… з часом, стає не страшно з часом… байдуже не стає Харків, Буча, Ірпінь, Попасна відчуваєш? усе.. твоє… Україна – моя адреса… Україна.. і є мій дім Миколаїв, Херсон, Одеса… знов тривога.. ракета… грім…. коли в серце лунає постріл коли вибух в моїй душі а слова вже занадто гострі… не проси мене.. “напиши…” що залишиться нам по факту і який зберемо врожай… не питай мене більше.. “як ти…” не питай мене.. не питай…. Ілона Верхівська-Ельтек
701views -