Субота #

Оригінальна упаковка 🔩
🤣🤣🤣

⚡️Сергій Радченко оголосив про завершення карʼєри

Український боксер, який виступав в крузервейті, бріджервейті та хевівейті, здобув пояси чемпіона України, чемпіона WBC Ukraine та WBC Silver, заявив в соцімережах, що його поєдинок з Олександром Грицівим 13 грудня стане останнім в карʼєрі.

На кону дуелі Гриців - Радченко, яка пройде у Львові, стоятиме пояс WBC Francophone.

Радченко, нагадаємо, також був претендентом на пояс чемпіона світу у бріджервейті.
Джерело - https://t.me/luckypunchnet
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

🥛 Білий порошок на дні склянки - поліакрилат натрію
Ця речовина здатна поглинати воду, яка в тисячу разів перевищує її масу.

ЗГОРІВ МУЗЕЙ, ТА ДУХ НЕ ЗГИНЕ

Музей Шухевича згорів,
Але тризу́б вцілів, на диво,
Зотліти б ворог наш волів,
І не було́ б огненне жниво.

Згорів музей, згорів до тла,
Бо ніс він ворогу загрозу.
У орків не маліє зла,
А й додають все більшу дозу.

Давно Шухевича нема,
В музеї пам’ять береглася,
Від баченого біль пройма…
До чо́го сатана вдала́ся.

А в тім музеї все було́,
По крихті в нього все збирали,
І в мить одну усе пішло…
Усе потвори зруйнували.

Любов була в музеї тім,
Любов до неньки-України,
Жага до волі теж у нім…
Згорів музей, та дух не згине.

Згорів Шухевича музей,
Він був ординцям на заваді,
Нена́висть й біль від цих вістей,
Але потвори цьо́му раді.

Згорів музей і все, що в нім,
Нічо́го зовсім не вціліло,
Вцілів лиш три́зуб, він вцілів,
А решта все ущент згоріло.

Усе в нас ворога ляка,
Загиблі страх несуть титани,
Нацистів ворог так шука.
Їх дух Шухевича дістане.

01.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1043695

Такого гарного неба я ще не бачила!🤩

Невідомий відомий Валерій Маренич
80-річний ювілей легенди національної пісні, мистецького бренду України!

У 1950-1980-ті багато українських виконавців виїжджали працювати в москву. Серед них були музиканти, вокалісти, композитори, представники розмовного жанру. Валерій Маренич з Антоніною Сухоруковою 1970 року приїхали з москви в Україну! 1973-го до них долучилася Світлана, якій сповнилося 18. Вони перебували на піку популярності, їх повсюдно запрошували і всі хотіли їх бачити. Система ж робила свою чорну справу, “винних” і “неугодних” з лінією “рідної комуністичної партії” мусили покарати. Мареничів старалися очорнити і зробити зрадниками.

Кіровоград
Валерій не був першим хлопцем Антоніни. Зустрілися тоді, коли зароджувалася нова хвиля на естраді. Уперше зустрілися за кулісами, де він, одиноко стояв. Придивилася до нього. Він мав сценічну фактуру, вів себе скромно. Йому чогось бракувало, на сцені виглядав якось незграбно, до його зросту чогось бракувало.
Валерій у москві співав у дуеті з Антоніною. Через дуже короткий час його потягнуло в Україну, додому. На початку літа 1970 року купили найдешевші квитки і в плацкартному вагоні поїхали в Кривий Ріг, до батьків Валерія. Ось там Маренич увімкнув магнітофон і дав послухати Тоні п’ять чи шість своїх пісень. Дані вокальні в нього прекрасні, тембр приємний, оксамитовий, але спів був кострубатий, якийсь необтесаний. А коли узяв у руки гітару, все вписалося і стало органічним. Разом готували концертні номери. Найближче був Кіровоград. Поїхали на прослуховування. Ось так першим місцем роботи майбутніх учасників тріо Мареничів стала Кіровоградська обласна філармонія.
Новачки мали свої концертні дуетні номери, входили до складу збірного філармонійного ансамблю “До-ре-мі”. Співали народні пісні у власній обробці, повсюдно “на біс” звучала “Червона рута” Володі Івасюка, яка стала піснею з пісень!
У Кіровограді Тоня на початках була на своєму дівочому прізвищі Сухорукова, а вже на початку 1971-го, після одруження, отримала паспорт, стала Маренич. Весілля не було, лише розписалися у ЗАГСі.
23 лютого 1971 року згідно з наказом директора Кіровоградської обласної філармонії вокалістів Мареничів звільнили з роботи за згодою сторін.
Віталій з Антоніною влаштувалися в Гур’євську філармонію у Казахстані, мали назву “Ритми ХХ століття”. Об’їздили республіку вздовж і впоперек. Співали українських пісень, їх з нетерпінням чекали на кожному концерті. Не було дійства без аншлагу.
На гастролях у Новосибірську, в готелі, Валерій з Антоніною слухали музичну радіопередачу. З ефіру почули дует хлопців, і Тоня, сама того не сподіваючись, напророчила подальшу долю: “Треба робити тріо, дуетів “розвелося” занадто!”
У Сімферопіль для отримання гастрольного посвідчення і здачі концертної програми разом з “Ритмами ХХ століття” з міністерства культури урср приїхала Ірина Кошиць. Мареничі їй дуже сподобались, а вона їм. Приваблива жінка, набагато старша від Валерія і Антоніни, стала їхньою покровителькою. За її рекомендацією дует запросили у Ворошиловград. Вони ж у неї ніколи нічого не просили.
Ірина Анатоліївна походила з роду відомого хорового диригента Олександра Кошиця, аранжувальника відомого на весь світ “Щедрика”. Завдяки їй доля Мареничів вирішилася на користь України та української пісні. Сталося це диво в українському Криму.

Ворошиловград. Рівне.
Радянська влада двічі перейменовувала Луганськ і Ворошиловград. На жаль, жодної згадки про працю Мареничів під її прапором місцева філармонія не залишила ніде і ніколи. Кінець лютого-початок березня 1973 року – Валерія з Антоніною прийняли тут на роботу.
Пробули там недовго. На зборах колективу обох почали поганити, Мареничі з українськими піснями не вписувалися в ті рамки, які там хотіли бачити. На тому непорозумінні була присутня Ірина Кошиць. Досвідчена киянка підійшла і заспокоїла: “Не заїдайтеся з ними. Бачите, що тут нема з ким розмовляти”. Кошиць зробила все, щоб її улюбленці поїхали в Рівне.
19 липня 1973 року Валерія і Антоніну зарахували у штат Рівненської філармонії на посаду вокалістів-солістів естради. Поліщуки полюбили Валерія і Антоніну, концертні зали аплодували їм повсюдно. …А 15 вересня того ж 1973-го дует звільнився.
І було це так. Після репетиційного періоду виїхали на гастролі по Україні. В Криму, в готельному номері пролунав телефонний дзвінок. У слухавці почувся голос директора Волинської філармонії Геннадія Місана: “Нам терміново потрібні солісти у ВІА “Світязь”! Зриваються гастролі!” Пообіцяв підвищити оклади, пошити костюми, а найголовніше – забезпечити квартирою! Мареничі виставили свою умову – створення тріо. “Так, я згодний!” – вигукнув голос у трубці.
Відчувалася рука Ірини Кошиць – підказала Місанові, де вони гастролюють і що має з ними робити.